Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт
– Але вже сьогодні погода не викликає сумнівів. Вони, звичайно ж, приїдуть, тож треба якнайшвидше приготувати все необхідне, – сказала Емі, коли сонце розбудило її наступного ранку. Вона намагалася говорити бадьоро, але потай шкодувала, що надала подругам можливість перенести візит на вівторок, оскільки її ентузіазм, так само як і спечений пиріг, давно охолов.
– Ніде не зміг дістати омара, тож, дочко, доведеться сьогодні обійтися без салату, – сказав батько, коли через півгодини зайшов до хати із виразом спокійної безнадії на обличчі.
– У такому разі можна використати курку. Те, що вона трохи жорстка, не буде помітно в салаті, – порадила пані Марч.
– Ханна на хвилиночку залишила курку на столі, й кошенята дісталися до неї. Мені дуже шкода, Емі, – додала Бет, котра, як і раніше, залишалася покровителькою кішок.
– Але без омара не можна, одного лише язика недостатньо, – рішуче заявила Емі.
– Що, помчати до міста й купити омара? – запропонувала Джо з великодушністю мученика.
– Ти, мабуть, з’явишся, тримаючи його під пахвою і навіть не загорнутого в папір, тільки щоб досадити мені. Я поїду за ним сама, – відповіла Емі, починаючи втрачати самовладання.
Сховавши обличчя під густою вуаллю і озброївшись витонченим дорожнім кошиком, вона рушила в місто, вважаючи, що прохолодне ранкове повітря заспокоїть її збентежений дух і додасть наснаги для майбутніх звершень цього дня. Після нетривалих пошуків предмет її прагнень було здобуто, так само, як і пляшка соусу. Щоб уникнути подальшої втрати часу, вона пустилася у зворотний шлях на омнібусі.
Оскільки там був лише ще один пасажир – сонна стара дама, Емі зняла вуаль і коротала нудну дорогу, намагаючись розібратися, куди пішли всі її гроші. Вона так захопилася підрахунками, що навіть не помітила нового пасажира, який заскочив до екіпажу прямо на ходу. Несподівано чоловічий голос вимовив: «Доброго ранку, панно Марч», і, піднявши голову, вона побачила одного з найелегантніших університетських друзів Лорі. Гаряче сподіваючись, що він вийде з омнібуса раніше її, Емі повністю ігнорувала кошик, що стояв біля її ніг. Внутрішньо привітавши себе з тим, що рішення вбратися в нову дорожню сукню було правильним, Емі відповіла на вітання молодого чоловіка з усією своєю чемністю й гідністю.
Бесіда йшла чудово, тож головне побоювання, яке мучило Емі, незабаром зникло: вона дізналася, що молодий чоловік виходить першим. Та саме в той момент, коли вона розповідала щось особливо вишуканим тоном, стара дама піднялася зі свого місця. Шкутильгаючи до дверей, вона перекинула кошик, і – о жах! – омар у всьому своєму вульгарному розмірі й почервонінні постав перед шляхетними очима пана Тюдора.
– Їй-богу, вона забула свій обід! – вигукнув молодий чоловік, котрий ні про що не підозрював, запихаючи багряне чудовисько на місце своєю паличкою і готуючись передати кошик старій дамі.
– Будь ласка, не треба… це… це моє, – пробурмотіла Емі, обличчя її було майже таким же червоним, як і її улов.
– О, чорт забирай! Прошу вибачення. Неймовірно гарно, чи не так? – сказав Тюдор із величезним присутністю духу й висловлюючи своїм виглядом стриманий інтерес, що робило честь його вихованню.
Емі миттєво прийшла до тями, сміливо поставила свій кошик на сидіння і сказала, сміючись:
– Хіба вам не хочеться покуштувати салату, який із нього приготують, і поглянути на чарівних юних леді, які будуть його їсти?
Що ж, це був спритний хід, оскільки вдалося торкнутися двох головних чоловічих слабкостей: омар був миттєво оточений ореолом приємних спогадів, а цікавість, викликана згадкою про «чарівних юних леді», відволікла його від того комічного нещастя, що оце сталося.
– Гадаю, вони з Лорі сміятимуться й жартуватимуть з цього приводу, але я їх не почую. І це втішає, – сказала собі Емі, коли Тюдор розкланявся й вийшов з омнібуса.
Удома вона не згадала про цю зустріч (хоч виявила, що, коли кошик перекинувся, її нова сукня помітно постраждала від соусу, патьоки якого залишили на спідниці химерні звивисті сліди), продовживши приготування, які тепер здавалися більш нудними, ніж раніше. Але до полудня все було готово. Відчуваючи, що сусіди вже зацікавилися її пересуваннями і маневрами, вона бажала загладити спогади про вчорашню невдачу грандіозним успіхом сьогоднішнього дня, а тому розпорядилася подати «черрі-бренді» й урочисто виїхала назустріч гостям, щоб супроводжувати їх на банкет.
– Стук коліс! Вони їдуть! Я вийду на ганок, щоб їх зустріти. Я так хочу, щоб бідна дівчинка добре провела час після всіх цих випробувань, – сказала пані Марч, виходячи з парадних дверей. Але, кинувши на дорогу один-єдиний погляд, вона відступила назад до передпокою з таким виразом обличчя, котрий важко піддається опису: майже загубившись у великому екіпажі, там сиділи Емі та ще одна дівчинка.
– Біжи, Бет, і допоможи Ханні прибрати половину їжі зі столу. Це буде надто безглуздо – виставити сніданок на дванадцять персон перед однією гостею! – крикнула Джо, роздратована й занадто схвильована, щоб посміятися над комізмом ситуації.
Увійшла Емі, абсолютно спокійна й чарівно люб’язна по відношенню до своєї єдиної гості, котра стримала обіцянку і все-таки приїхала. Інші члени сім’ї, володіючи акторськими здібностями, так само добре зіграли свої ролі, й панна Еліот знайшла їх досить життєрадісними людьми, оскільки їм не вдавалося стримувати свою веселість. Коли приведений у відповідність до числа гостей сніданок був із задоволенням з’їдений, гості продемонстрували студію художниці та сад. Під час усіх пересувань жваво точилися розмови про мистецтво. Потім Емі розпорядилася подати двомісну коляску (на жаль, не елегантний «черрі-бренді»!) й катала свою подругу по околицях майже до заходу сонця, після чого «свято скінчилося».
Увійшовши до будинку з дуже втомленим, але, як завжди, спокійним виглядом, вона помітила, що всі сліди злощасного бенкету зникли, крім підозрілих складок у кутках рота Джо.
– Чудова сьогодні була погода, якраз для прогулянки в екіпажі, дорога, – сказала мати так само чемно й люб’язно, як і тоді, коли б у прогулянці брали участь дванадцять чоловік.
– Панночка Еліот – дуже мила дівчина і, здається, вона залишилася задоволеною, – завважила Бет із особливою теплотою.
– Чи не дасте мені з собою шматок вашого пирога? Мені він стане в пригоді, бо маю дуже багато гостей у ці дні, а такого чудового пирога мені не спекти, – сказала Мег напрочуд серйозним тоном.
– Візьми весь. Я тут єдина, хто любить солодке, тож він встигне запліснявіти, перш ніж мені вдасться із ним упоратися, – відповіла Емі зітхнувши, адже думала про ту величезну суму, яку витратила
