Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія

«Сінематеки», нас просто переступали. А ми були сповнені ретроспективним переляком і відголосками неспинного серцебиття. Нам було недобре, але хотілося сміятись. Ми б могли вигукнути: «Ну й незграба!», — рознервуватись, посваритись, бути неввічливими, нагримати: «Під ноги треба дивися!», — як то буває сотні разів на день у метро. Зібралася купка глядачів. Ми опинилися серед їхніх ніг. Чули уривки розмов про використання музики як конструктивного елементу драматургії індійського кіно. Бурхлива дискусія була спрямована на конкретну дилему: має бути музика фоновим чи складовим елементом. Ми водночас вибухнули сміхом. Він став нам за візитки.

— Що ти читаєш?

Я показав їй обкладинку.

— Хороша?

— Непогана.

— Мій тато каже, що вона недалека.

— Бачила «Набережну туманів» Карне?

— По телевізору.

— Сцена, коли Ґабен зайшов до дешевої забігайлівки. Він зустрів там художника-мрійника у виконанні Ле Віґана[169]. Останній сказав йому: «Я несвідомо пишу те, що приховане за явним. Плавець для мене — потопельник». Не пригадуєш?

— Не дуже.

— Саґан така сама. Вона описує дріб’язкові буденні речі. Якщо тобі достатньо того, що на поверхні, — це нудний романчик. Та вона розкриває те, що приховане за явним. Справжні історії кохання. Мені її порадила бібліотекарка. Взагалі-то це не мій жанр. Коли я знайомлюся з автором, починаю з першої книжки і спиняюсь тільки на останній.

— Дивно, але я також. І кого ти прочитав?

— Саме вийшов з грецького періоду. Казандзакіс, чула?.. Це незвично. Саме тому мені й знадобилося щось полегше. А ти що читаєш?

— Переважно американських авторів.

Вона всміхнулась. Я ніколи не бачив такої усмішки. Американська література стояла в тому закутку бібліотеки, де ще не ступала моя нога, — невичерпне джерело, але це буде після полиці Саґан.

Компанія над нашими головами пожвавішала. Хтось із навислих стверджував, що справжньому кіно музика ні до чого, бо в житті немає музики. Вони потроху відходили, не припиняючи запеклих дебатів про вплив фонограми.

— Таке щось кумедне говорять, — зауважила вона.

— У «Сінематеці» більше часу присвячують обговоренню, а не перегляданню кіно. Проблема постає, коли про фільм сказати нíчого.

Я підвівся першим. Подав їй руку. Вона взяла її. Я потягнув, щоб її підняти. Зовсім не важка. Вона почесала брову, а я ніс. Я підібрав обидві книжки.

— А «Ранок магів» який?

— Геніальний! Це революція. Тобі варто прочитати.

— Я чув про нього. Має бути в бібліотеці. Я тебе штовхнув?

— Сама винувата. Читала ідучи.

— Я так само, тому тебе й не помітив. Цікавий збіг, чи не так?

— Випадковості не випадкові. Так мало статися, ми мусили сьогодні зустрітися.

— Я все ж схиляюся до того, що це була справа випадку. Ні я, ні ти не дивилися під ноги.

— Певні зустрічі повинні відбутися, а інші не трапляться ніколи. Який у тебе знак?

— Я Терези.

— Де асцендент?

— Не знаю. А що це?

— Існує тісний зв’язок між позицією планет у день твого народження та місцем народження, який впливає на твої вчинки й долю.

— Це газетний гороскоп? Та це ж байки.

— Я говорю про серйозні й доведені речі.

— Ти в таке віриш?

— Твердо. Світила реально впливають на нашу поведінку.

— Це неможливо! Існує безліч впливів і випадковостей, що міняють твою долю. Десять хвилин тому я преспокійно сидів у «Сінематеці». Планував залишитися на другий фільм — вестерн із французькими субтитрами. Останньої миті я змінив думку, сказав собі: ти забагато сидиш у закритому приміщенні, піди прогуляйся. Я вийшов. І бац! Не все написане наперед.

— Останні наукові праці доводять протилежне. Дослідження, підтверджені тисячами прикладів, показують, що Марс сприяє спортсменам, Юпітер — акторам, а Сатурн — науковцям. Нез’ясовна статистична аномалія. На кількісному етапі єдиний фактор випадку не може вплинути на вищезгаданий зв’язок. Наразі ми на старті і, якби були здатні до глибшого аналізу, змогли б прочитати наші життя заздалегідь і побачити, що так мало статися: ти мав передумати, а ми — зустрітися саме цієї миті, саме на цій ділянці вулиці Ульм.

— Як оригінально!.. Отож, мій нульовий рівень у математиці може мати астрологічне походження?

— Треба розрахувати твою натальну карту. Але мене б це не здивувало.

— У голові не вкладається. Я гарував як проклятий. З братом, колишнім найкращим другом, подругою і навіть сам. Результат: провал. Якщо вірити цій же подрузі, це психологічне. Через проблеми з мамою і татом. Я запитував себе, чи я вже геть тупий? Тепер, якщо існує зовнішній вплив, — він пояснює все. Навіть логічно. Слід було подумати про це раніше.

Ми цілу годину теревенили на тротуарі, сам не знаю про що. Усе змішалось. Вона розмовляла жестикулюючи, а я дуже серйозно слухав. Ствердно кивав головою. Вона глянула на годинника.

— Уже пізно, маю йти.

— Бувай.

Вона повернула в інший бік і пішла. Я дивився їй услід як той йолоп, хоча чому як. Я мав відмовку. У мене був шок від приголомшливого відкриття, що мій нульовий рівень у математиці пояснюється класичним фаталізмом. Вона зникла за рогом майдану Пантеон. І тут я усвідомив, що нічого про цю дівчину не знаю. Мені й на думку не спало поцікавитися її ім’ям. Як я міг це упустити? Не розпитати, де вона живе, в який ліцей ходить, чим займається, чи ми змогли би ще зустрітись. Справжній тюхтій.

Я побіг. Вона зникла. Я обійшов усі закутки. Вона зникла. Як віднайти її без жодної підказки? Чи зведе нас коли-небудь нова випадковість? Або планети? Шанс падає вам до рук один-єдиний раз. Не вхопитесь за нього — ваші проблеми. Я змарнував унікальну й виняткову нагоду, і винуватий у цьому я сам. Докоряв собі як ніколи. Але ж якщо все розплановано, отже, так уже написано: ми мали зіштовхнутися, я мав її відпустити без прізвища й імені та до скону шукати її слід. Можливо, у сімдесят знову її зустріну? Стану лисим, беззубим і пузатим. Вона буде зморшкувата й немічна. Я ходитиму з ціпком. Вона зрадіє нашій зустрічі. Ми дізнаємось, що роками марно шукали одне одного в цьому кварталі, бо тоді згубили кілька секунд. Вона так часто мене згадувала, а потім з горя вийшла заміж і народила шістьох дітей. Ми врешті дізнаємося наші імена. Я візьму її старечу руку. Ми ніжно всміхнемось одне одному.

2

На літніх канікулах я дійшов до ручки. Третього липня тато врешті відкрив магазин електропобутової техніки, але справді приголомшливим відкриттям для нього став нечуваний факт оплачуваних відпусток у Мезі. Поодинокі допитливі відвідувачі, які наважувалися зайти в безлюдний магазин, констатували, що він гарний і дорогий. Справи йшли туго. Попервах він планував