Улісс - Джеймс Джойс
Гризота гризот моїх
Сім днів кожноденно
І сім четвергів сухих
Тобі, Барні К’єрнан,
Хай сняться без краплі
Води, що відвагу
Остудила б мою й хоробрість.
А єство це моє гаряче
Жадає тельбухів Ловрі.
Тоді він попросив Террі принести води собаці, і, їй-богу, тварина так жадібно хлептала ту воду, що чути було за добру милю звідси. А Джо його питає, чи згодиться ще повторити.
— Можна ще, — відповідає, — chara[207], а то ти подумаєш, що я на тебе чомусь образився.
Їй-богу, він тільки вдає, що у нього не всі дома. Швендяє по місту з одного шинку до іншого з цим собацюрою старого Гілтрепа, покладаючись на те, що ви вважатимете за велику честь для себе, коли він погодиться, щоб ви почастували його випивкою, і розкошує собі коштом міських платників податків та членів корпорації. Довічна гульня для чоловіка і пса. А Джо питає:
— У тебе для ще одного пива місце знайдеться?
— А на ставку для ще одної качки місце знайдеться? — питаю його я.
— Ще раз те саме, — це він до Террі. — А ви певні, що нічого не бажаєте з числа буфетних напоїв? — питає він.
— Ні, дякую, — відказує Блум. — Річ у тім, що я, власне, прийшов сюди зустрітися з Мартіном Каннінгемом, розумієте, щодо страхової спадщини бідолахи Дігнема. Мартін попросив мене зайти в контору. Виявилося, він, тобто Дігнем, не повідомив страхову компанію, що заставив свій страховий поліс, і відтак, по закону, кредитор по заставній нічого не може отримати.
— Комедія, — засміявся Джо. — Дотепно виходить: старий Шейлок сам себе надурив. Тож тепер усе це на руку дружині, хіба ні?
— Ну так, — каже Блум. — Справу мають довершити її поклонники.
— Які поклонники? — допитується Джо.
— Я помилився, — поправляється Блум. — Маю на увазі: законники, адвокати дружини.
І пірнає у плутанину заставного законодавства і в те як лорд-канцлер вирішує і слід врахувати інтереси дружини і вже створено фонд але Дігнем заборгував Бріджмену деяку суму грошей і якщо тепер дружина чи удова ставитимуть під сумнів права кредитора по заставній і зрештою забив мені баки цим заставним законодавством. Йому самому з біса пощастило, що не попав тоді під це саме законодавство як шахрай і волоцюга, та приятель у суді його вирятував. Продавав білети добродійницької лотереї, яка провадилася буцімто за сприяння Угорської королівської влади. Щоб я вмер коли неправду кажу. Щодо євреїв краще помовчу. Угорський королівський грабунок.
Аж тут суне, похитуючись, Боб Дорен і просить Блума переказати місіс Дігнем, що він співчуває їй у втраті й дуже жаль, що не вийшло у нього з похороном і переказати їй, що він сказав і що всі, хто знав покійного, кажуть, що ніколи ще на білому світі не було кращого і достойнішого чоловіка, ніж бідолашний любий Віллі, нині покійний, переказати їй. Словом, балакає таке, що не тримається купи. Потискає Блумові руку і закликає трагічним тоном: перекажіть їй те то. Ми з тобою тиснем руки, бо одна мета в нас, брате, будем разом із тобою махлювати й шахрувати.
— Маю тішитися надією, мосьпане, — сказав він, — що я не зловживаю нашим знайомством, яке може здаватися коротким у розумінні тривалости часу, але ж спирається, як я сподіваюся і гадаю, на взаємну пошану, раз я прошу у вас такої ласки. Якщо ж я дозволив собі деяку вільність, то нехай щирість моїх почуттів послужить вибаченням мого зухвальства.
— Та ні ж бо, мосьпане, — заперечив той. — Я високої думки про ті спонуки, які спричинили ваш намір, і обіцяю докласти всіх зусиль, щоб допомогти вам у довершенні вашої місії, мету якої ви мені довірили, тішачись думкою, що хоча доручення це пов’язане з сумною подією, але сам вияв вашої довіри до мене дещо пом’якшує гіркоту вмісту цієї чаші.
— У такому разі дозвольте мені потиснути вашу руку, — сказав він. — Я певен, що доброта вашої душі куди краще, ніж мої нікчемні слова, допоможе відчути біль мого серця, такий гострий, що якби
