Улісс - Джеймс Джойс
І починає мавпувати старого суддю, як той квилить:
— До чого ми дожилися! Цей бідолашний роботяга! Скільки у вас дітей? Ви кажете, десятеро?
— Так, ваша честь. А у жінки черевний тиф.
— І дружина лежить хвора на тиф! Дожилися! Прошу негайно покинути приміщення суду, сер. Ні, сер, постанови про стягнення грошей не буде. І як ви зважились, сер, подати мені такий позов! Бідолашний трудівник, працелюб! Я закриваю справу.
На шістнадцятий день місяця волоокої богині і на третій тиждень після світлого свята Святої і Неподільної Трійці, а білолиций місяць, небесне світило, саме був у своїй першій квадрі, сталося так, що велемудрі судді зібралися в палатах закону. І там магістр Кортеней, судячи в своїй палаті, дав своє тлумачення, а суддя, магістр Ендрюс, який без присяжних розглядав справу про спадок, обмірковано зважив права першого позивача на майно, зазначене в заповіті, який треба підтвердити, і в остаточному заповітному розпорядженні щодо рухомого і нерухомого майна покійного Джекоба Геллідея, виноторговця, супроти прав Лівінгстона, неповнолітнього, душевнохворого та іншого. І тоді під склепіння славетного будинку суду на Ґрін-стрит ступив сер Фредерік, Сокільничий{639}. І посів він там своє місце близько п’ятої години, щоб чинити суд правий за законом брехонів{640} у комісії, створеної для всієї тієї округи і її околиці і для графства та міста Дублін. І сидів разом із ним великий синедріон від дванадцяти колін Іарових{641}, по одному мужу від кожного коліна, від коліна Патрикова і від коліна Гюґова і від коліна Овенова і від коліна Коннова і від коліна Оскарова і від коліна Фергюсова і від коліна Фіннова і від коліна Дермотова і від коліна Кормакова і від коліна Кевінова і від коліна Каольтова і від коліна Оссіанова, і всього їх було дванадцять мужів, здібних і чесних. І він заклинав їх ім’ям Того, Хто помер на хресті, щоб вони правильно судили і ухвалювали справедливі вироки у справах їхнього державця короля проти підсудного відповідно до всіх доказів, тож у цьому хай допоможе їм Господь, і цілуйте Святе Письмо. І вони підвелися на своїх стільцях, ці дванадцять Іарових, і присягнулися ім’ям Предковічного, що правитимуть Його правий суд. І негайно доглядачі закону привели із казематів замку того, кого нишпорки правосуддя зловили, отримавши потрібні відомості. І вони скували йому руки й ноги і не відпускали ні під заставу, ні на поруки, та вирішили віддати його на суд, адже був він лиходій.
— Якась воно чортівня виходить, — каже Громадянин. — Лізуть до нас ув Ірландію і розплоджують тут блошиць.
Ну, Блум прикидається, буцімто нічого не чув, і заговорює з Джо, каже, що відносно того дріб’язку хай не тривожиться до першого числа, проте добре якби він принагідно замовив слово містерові Кроуфорду. А Джо присягається усім святим та Божим, що задля нього ладен із шкури вилізти.
— Тому що, розумієте, — каже Блум, — для реклами основне — повторювати. У цьому полягає її секрет.
— Можете на мене покластися, — обіцяє Джо.
— Дурять селян, — виступає Громадянин, — і визискують ірландську бідноту. Годі нам терпіти чужинців у нашому краї.
— Я певен, що цього вистачить, Гайнсе, — каже Блум. — Річ у тім, що цей Кейз-Ключчі, розумієте.
— Вважайте, що діло зроблено, — запевняє Джо.
— Дуже вам зобов’язаний, — дякує Блум.
— Чужинці, — продовжує Громадянин. — А винні ми самі. Це ми їх сюди впустили. Ми їх покликали. Перелюбниця зі своїм коханцем{642} викликали сюди банду розбійників саксів.
— Справу вирішили умовно, — повідомляє Дж. Дж.
Тим часом Блум прикидається, буцімто з великою цікавістю розглядає щось у кутку, можливо, павутину за барилом, а Громадянин втупився в нього пекучим поглядом, і пес його біля ніг насторожився, дивиться, на кого кидатися і коли.
— Зрадлива дружина, — оголошує Громадянин, — ось причина усіх наших лих.
— А ось якраз і вона, — озивається Елф, вони удвох із Террі хихотіли над «Поліс газетт», розкладеній на шинквасі, — при всьому її параді.
— То дай і нам позирнути, — кажу йому.
А це, виявляється, одна з тих сороміцьких американських картинок, які Террі бере у Корні Келлегера. Способи збільшити ваші статеві органи. Пустощі світської красуні. Норман В. Таппер, заможний чиказький підрядник, застає свою гарненьку, але зрадливу дружину в обіймах поліційного інспектора Тейлора. Красуня в панталонах пустує з залицяльником, а він її мацає повсюди, коли в кімнату з пукавкою в руці вскакує Норман В. Таппер зразу після того, як вона з інспектором Тейлором пограла в хрестик і нулик.
— Холодно бідній Дженні нині, — сміється Джо. — Зосталася лиш в сорочині.
— Для тебе, Джо, надія є, — кажу йому. — Ти б, мабуть, залюбки запопав огузок цієї телиці?
Отак ми сидимо, а небавом заходить Джон Вайз Нолан і з ним Ленеган, і обличчя в нього видовжилося так, наче він ще й досі не снідав.
— Ану ж бо, — питає Громадянин, — які там новини з театру подій? Що там ці барани з муніципалітету на своєму зборищі, на галай-балай вирішили щодо ірландської мови?
О’Нолан, красуючись у своєму блискучому риштунку, низьким поклоном пошанував могутнього вельможного й несхитного володаря всього Еріну й довів до його відома те, що відбулося, а саме, як достойні зверхники найпокірнішого з усіх міст того царства і другого міста з його найбільших, зустрілися з ними в Домі Ради і там, укупі помолившися богам-уседержителям, що мешкають у надземних висотах, радили урочисту раду, міркуючи, чи буде яка спромога знову піднести серед смертних крилату мову кельтів, розполовинених морями.
— Це крок уперед, — каже Громадянин. — К бісовому батькові брудних свиней саксів із їхньою гидкою говіркою.
Аж тут озивається Дж. Дж., викаблучуючись під джентльмена, демонструє розважливість: кожне, мовляв, повідомлення можна тлумачити і так і інакше, і факти бувають оманливі, а Нельсон, знаєте, дивився в прозірну трубу сліпим своїм оком{643} і вийшло на краще, і чи можна звинуватити сукупно геть усю націю, і Блум теж до нього підпрягається, проповідує миритись, бо не треба сваритись, бо у них колонії, у них цивілізація.
— У них, скажемо точніше, сифілітизація, — кепкує Громадянин. — Хай собі йдуть під три чорти. І хай кара Божа спостигне цих сучих синів. Нічого вони не створили вартого уваги ні в музиці, ні в живопису, ні в літературі. Коли є у них щось від цивілізації, то воно вкрадене у нас. Тільки й того, що харамаркають своєю кривою мовою.
— Родина європейських народів… — заводить Дж. Дж.
— А вони не європейці, — заперечує Громадянин. — Я
