Улісс - Джеймс Джойс

Стародавній Греції, Стародавньому Римі і Давній Ірландії для розвитку нації, дискусія відбувалася в старовинній залі Брайєна О’Кірнана на Срейд-на-Бретан Бхеаг{629} за сприянням Слуг-на-г-Ейреанн. Вельмишановний президент шляхетної спілки головував на засіданні, і люду в залі було доста. Після змістовної доповіді голови, що визначалася красномовством і завзяттям, розпочалася цікава й змістовна дискусія щодо того, чи бажано відроджувати давні ігри та спортивні змагання наших прадавніх панкельтських предків. Широко відомий і високо шанований трудар на лану нашої давньої мови містер Джозеф Маккарті Гайнс красномовно закликав відновити давні гельські види спорту й забави, яким віддавався зранку і ввечері Фінн МакКул, аби оживити найкращі традиції відновлення сили, моці й мужности, які досягнули нас із глибини віків. Л. Блум, якого присутні сприйняли по-різному, і оплесками і свистом, дотримувався іншої точки зору, і головуючий, а він вельми прихильний до співу, поступаючись численним проханням і рвучким оплескам з усіх кінців ущерть залюдненої зали, поклав край дискусії чудовим виконанням вікопомної пісні на слова безсмертного Томаса Осборна Девіса «І нація стане ірландська»{630} (на щастя, вони загально відомі, і їх можна тут не нагадувати). У її виконанні наш ветеран, патріот і чемпіон, можна сказати без перебільшення, перевершив самого себе. Ірландський Карузо-Ґарібальді був у чудовій формі, і в освяченому традицією гімні, співаному так, як може співати його тільки наш громадянин, його лункий голос сприймався публікою з непідробним захватом. Його вокалізм високого класу вже створив йому виняткову репутацію, проте сьогоднішнє виконання підняло її ще вище, про що свідчив оглушливий грім оплесків такого великого людського тиску, серед якого можна було побачити багатьох видатних діячів нашого духівництва, а також і представників преси, адвокатів та суддів і інших учених мужів. На цьому збори завершилися.

Серед представників духівництва{631} були превелебний Вільям Делані, О. І., Д. П.; його преосвященство Джеральд Моллой, доктор богослів’я; велебний П. Дж. Каванах, Громади Святого Духа; велебний Т. Вотерс, священик; велебний Дж. М. Айверс, парафіяльний священик; велебний П. Дж. Клірі, ордену францисканців; велебний Л. Дж. Гіккі, ордену домініканців; превелебний Фр. Ніколас, ордену францисканців-капуцинів; превелебний Б. Горман, ордену босоногих кармелітів; велебний Т. Магер, О. І.; превелебний Джеймс Мерфі, О. І.; велебний Джон Лейвері, парафіяльний священик; превелебний Вільям Догерті, доктор богослів’я; превелебний Пітер Фейган, ордену маріанців; велебний Т. Бренган, ордену авґустинців; велебний Дж. Флавін, священик; велебний М. А. Гаккетт, священик; велебний В. Герлі, священик; превелебний монсеньйор Макманус, генеральний вікарій; велебний Б. Р. Слеттері, ордену Непорочного Зачаття Діви Марії; превелебний М. Д. Скеллі, парафіяльний священик; велебний Ф. Т. Перселл, ордену проповідників-домініканців; превелебний Тімоті канонік Горман, парафіяльний священик; велебний Дж. Фланаган, священик. Мирян там теж було чимало, були там П. Фей, Т. Кверк і багато-багато інших.

— А щодо трудних фізичних вправ, — каже Елф, — ви були на цьому матчі Кео — Беннетт?

— Ні, — відповідає Джо.

— Я чув, що за цим матчем один відомий хват змикитив покласти собі в кишеню цілу сотню фунтів.

— А хто? Чи не О’Кріп? — питає Джо.

А Блум ну своєї:

— От візьмімо теніс: у цій грі важлива моторність і пильне око.

— Авжеж, О’Кріп, — каже Елф. — Пустив між людей чутку, що Майлер кружеляє щодня пиво і ставити на нього ризиковано, а той насправді тренувався щоденно, як проклятий, умивався потом.

— Та ми його знаємо, — озивається Громадянин. — Син зрадника. Знаємо, хто йому кладе в кишеню англійське золото.

— Свята правда, — підтверджує Джо.

А Блум знову своєї про лаун-теніс та про кровообіг і питає Елфа:

— А ви як, Бергене, так не вважаєте?

— Майлер витер об нього ноги, — продовжує своє Елф. — Поєдинок Гінена з Сейєрсом був дитячою розвагою порівняно з цим матчем. Дав йому такого бобу, що вік не забуде. Цікаве було видовище, один коротун, насилу до пупа тому другому, а той довгий, як верства, махає кулаками. Наостанок гахнув йому під дих. Від такого стусана виблюєш і те, чого й не куштував. Але все за правилами Квінсбері.

То був вікопомний і трудний бій: Майлер і Персі вийшли на ринг, змагаючись за приз у п’ятдесят соверенів. Позаяк улюбленець дублінців своєю вагою не міг зрівнятися з англійцем, він спромігся перекрити цей гандикап високим тактичним умінням. Блискуча кульмінація останнього раунду заледве не стала фатальною для обох змагальників. У попередньому раунді старший сержант, боксер середньої ваги, пустив із нашого улюбленця трохи червоного міцного, діставшися до його носа, так що Кео, отримавши досить і справа і зліва, виглядав наче напідпитку. Служивий знову взявся за свою справу сильним ударом зліва, на що ірландський гладіатор відповів прямим, цілячись Беннету в щелепу. Солдат «пірнув», але дублінець дістав його лівим хуком, чудовим стусаном по ребрах. Супротивники стали стусати один одного зблизька. Майлер брав гору над суперником і тіснив його, тож наприкінці раунду здоровань був притиснутий до канатів і добряче побитий. У англійця праве око геть запухло, і він пішов у свій куток, де жадібно став глитати воду, і коли пролунав гонг був знову бадьорий і ладен битися, певний того, що боксера з Еблани він пошле у нокаут умить. Це був бій до самого фінішу, і на фініші перемога чекала дужчого. Обидва билися, як тигри, і хвилювання публіки сягнуло краю. Суддя зробив Персі два попередження за захвати, але улюбленець був спритний і дуже вправно підстрибував — на це було варто подивитися. Після побіжного обміну вітаннями, під час якого бравий вояк спромігся почастувати ірландця чудовим аперкотом, аж кров у того пирснула з рота, і він раптом перейшов у наступ і завдав Беннеттові в живіт страшної сили лівий. Беннет як стояв так і гепнув додолу. То був нокаут чистої води. Всі напружено застигли, дивлячись на лежачого портобелльського боксера, суддя почав рахувати секунди. Аж тут Беннеттів секундант Оле Пфоттс Веттстейн виставив напоказ рушник, і хлопця з Сентрі оголосили переможцем під овації глядачів, які ринули на ринг і, несамовиті від радости, мало його не затоптали.

— Він свого не промине, — каже Елф. — Я чув, він налаштовує концертне турне по півночі.

— Чув і я, — озивається Джо. — Хіба ні?

— Хто? — перепитує Блум. — А, так. Це правда. Щось наче літні гастролі, розумієте. Просто для відпочинку.

— Місіс Б., вона яскрава центральна зірка{632} для турне, хіба ні? — питає Джо.

— Моя дружина? — питає Блум. — Так, вона співатиме. Гадаю, успіх забезпечено. Він чудово вміє організовувати. Чудово.

— Хо-хо, так ось у чому справа, — кажу я собі, кажу я{633}. — Ось звідки вітер віє. О’Кріп посвистить на флейті. Концертне турне. Дряпіжник Ден, синок старого симулянта з Айленд-бриджу, який під час війни з бурами продавав уряду тих самих коней двічі. Містер Чого-чого. Я прийшов щодо