Руїни бога - Кейт Аткінсон

*

І з ревом, як грім, падає п'ята стіна, а з нею — палати літературного твору, забираючи із собою і Віолу, і Сонні, і Берті. Вони розчиняються у повітрі та зникають, дмухнеш — і все.

Написані Віолою книжки зникають з полиць, мовби під дією чарів. Домінік Вілльє одружується з дівчиною, яка носить перли і брючний костюм, і спивається. Ненсі у 1950 році виходить заміж за юриста й народжує двох синів. Під час регулярного огляду їй діагностують рак мозку й успішно його видаляють. Її розум притупиться, вона буде менш кмітлива, але Ненсі лишиться Ненсі.

Лікар, який спинився на Вестмінстерському мосту подивитися, як пропливає королівська баржа «Глоріана», відвертається. На мить йому здалося, що поруч хтось є, але нікого немає, лише вітер. Йому здається, що він щось втратив, ось тільки що? Інструкторка йоги з Австралії, яка живе на Балі, боїться, що ніколи нікого не полюбить, ніколи не народить дитину. Стара жінка на ім’я Агнеса помирає у будинку для старих «Тополеві горби», мріючи про втечу. Сильвія кінчає життя самогубством, наковтавшись снодійного, у День перемоги, нездатна змиритися з майбутнім, у якому немає Тедді, її мазунчика.

Мільйони життів по цілому світу змінюються від відсутності мертвих, але троє з останнього екіпажу Тедді — бомбардир Кліффорд, поранений пілот Фрейзер і Чарлі, Чарлі з хвоста — успішно вискакують з «Л-Лисиці» і доживають до кінця війни в таборі для військовополонених. Після повернення вони всі одружуються і заводять дітей, часточки майбутнього.

*

П’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот сімдесят троє загиблих із Бомбардувального управління. Сім мільйонів загиблих німців, зокрема п’ятсот тисяч убитих протягом бомбардувань союзників. Шістдесят мільйонів загиблих у Другій світовій війні в цілому, включно з одинадцятьма мільйонами, вбитими протягом Голокосту. Шістнадцять мільйонів — у Першій світовій війні, понад чотири мільйони у В’єтнамі, сорок мільйонів під час монгольської навали, три з половиною мільйони протягом Столітньої війни, падіння Риму забрало сім мільйонів, Наполеонівські війни забрали чотири мільйони, двадцять мільйонів — Тайпінське повстання. І так далі і так далі, і так далі, аж до райського саду, аж до Авеля, якого вбив Каїн.

Усі ненароджені пташки, усі непроспівані пісні: вони можуть існувати тільки в нашій уяві.

Одна з них належить Тедді.

1947

Доньки Елісію

Глід, що обрамлював алею, саме почав розцвітати. Урсула сказала:

— О, глянь, глід квітне. Тедді був би радий його побачити. — Не починай. — На очах у Ненсі виступили сльози. — Я повірити не можу, що він пішов навіки.

Вони йшли рука під руку, а Щасливчик гасав навколо, радий опинитися на свіжому теплому повітрі.

— Якби ж то у нас була хоч могилка, аби прийти… — сказала Ненсі.

— А я рада, що її нема. Ми можемо уявити, що він вільний, як вітер.

— Я можу уявити тільки, як він лежить на дні Північного моря, де холодно і самотньо.

— Кістки коралами стають.

— Ой, — сказала Ненсі і схлипнула.

— А очі — парою перлин.

— Припини, припини, будь ласка.

— Вибач. Хочеш пройтися лугом?

— Дивись! — вигукнула Ненсі, відпускаючи Урсулину руку, і вказала на небо. — Жайвір! Жайворонок. Слухай! — додала захопленим шепотом, мовби боялася злякати пташку.

— Дуже гарно, — прошепотіла Урсула.

Зачаровані жайвороном, вони спостерігали за його польотом, а він все віддалявся і віддалявся, доки не перетворився спершу на цятку в блакиті, а потім — на спогад про цятку.

Ненсі зітхнула:

— Я інколи думаю про реінкарнацію. Я знаю, що це все дурниці, але правда ж було б чудово, якби Тедді вернувся кимось іншим — та хоч би й тим же жайворонком. Ми ж насправді нічого не знаємо. Може, це справді Тедді вітає нас і дає знати, що все в нього гаразд. Що він досі існує. Ти віриш у реінкарнацію?

— Ні, — сказала Урсула, — я вірю, що нам дано тільки одне життя, і я вірю, що Тедді своє прожив досконало.

*

А коли зникає все інше, лишається мистецтво. Навіть Авґуст.

Пригоди Авґуста

Жахливі наслідки

— Це що, Авґуст? — театрально прошепотіла міс Слі на вухо містерові Свіфтові. Люди із сусідніх рядів почали зацікавлено озиратися.

Лице містера Свіфта лишилося незворушним, хоча він мимоволі здригнувся, побачивши, яке видовисько розгортається перед ними. Міс Слі нахилилася вперед, щоб привернути увагу місіс Свіфт.

— Це ж Авґуст, правда? — не вгавала вона. І додала ще гучнішим шепотом: — Це ж ваш син.

Це вже й шепотом не назвати, радше криком. На лиці місіс Свіфт не відобразилося ані тіні почуття. Решта авдиторії була така ж заворожена видовиськом, що розгорталося на сцені сільського клубу, як і батьки Авґуста.

«Англія через віки» сягнула Армади, Єлизавета І виступила перед військами у Тілбері із промовою, що нікого не лишила байдужим. Глоріана привласнила колісницю Боудіки, склепану з чого було, й розмахувала тризубом, позиченим у Британії. Ці шляхетні символи жіноцтва (грали їх Авґустова сестра Філліс і леді Лемінґтон з маєтку) не пропонували їй свою власність і зараз сердито зиркали на Глоріану з-за лаштунків.

Решта акторів трималася, хоча половина декорацій завалилася, а сценою снувало кілька псів.

Священик, який сидів біля місіс Свіфт, сказав:

— А