Ми проти вас - Фредрік Бакман

* * *

Маґґан Лют забирає свого сина з льодової арени в Геді, вона приїздить сюди після кожного тренування. Привозить канапки і протеїнові смузі, закидає його спорядження до багажника, дорогою додому ставить улюблену синову музику. Але сьогодні той сидить тихо як миша.

— Що сталося? — запитує мама.

— Нічого… нічого. Я просто… нервуюся через матч, — бурмоче Вільям.

Він удає, що каже правду, Маґґан удає, що вірить цьому. Вони не хочуть завдавати прикрощів одне одному. Вечеряють, слухають, як тато розповідає про свій день на роботі, сміються, коли Вільямова сестра розповідає про свій: сьогодні у школі вона відкрутила кришки сільничок на вчительському столі в їдальні, щоб вони випали, коли вчителі будуть солити їжу! Це Вільям її навчив. Маґґан робить спробу насварити доньку, але хіба це можливо, коли мала аж заливається сміхом.

Сьогодні Вільям уважніше спостерігає за батьками, поки ті вечеряють і балакають за столом. Йому добре відомо, що думають люди в місті про їхню сім’ю — що його тато «такий скупий, аж шкодує посрати», а його мама — «шизонута хокейна мамуля». Можливо, так і є, але про батьків йому відома ще й інша правда. Вони ніколи нічого не отримували задарма, їм за все доводилося боротися, вони хотіли дати своїм дітям те, чого не мали самі: владу над власним життям, аби їм не доводилося щодня її виборювати. Можливо, часом батьки заходили задалеко, але Вільям може їх пробачити. Цей світ створений не для милих людей. Таких людей використають і викинуть геть — щоб переконатися в цьому, Вільяму потрібно просто роззирнутися у Бйорнстаді.

Після вечері Вільям разом із сестрою дивляться мультфільм. Коли його сестра народилася, лікарі сказали, що в неї якась проблема. Але це не так, вона просто особлива, і хоч усі говорять про неї, називаючи якийсь синдром, Вільям ніколи з цим не погоджується. Для нього сестра така, яка є. Найдобріша людина, яку він знає. Коли сестра нарешті засинає, Вільям спускається у підвал на силове тренування. Але його гризуть ті слова: «Перевіримо, чи добре горить хутро!!!». Він ніяк не перестане про це думати. Тому вдягає спортивний костюм і гукає мамі, що піде побігати. Маґґан Лют сподівається, що син просто знервований.

Коли за ним зачиняються двері, Маґґан іде на кухню. Вона завжди хвилюється за своїх дітей і щоразу, коли Вільяма нема вдома, відволікається від думок, готуючи їжу. «Говоріть про Маґґан Лют що завгодно, але вона так смачно готує!» — кажуть про неї люди, і вона не ображається, що вони завжди починають словами «говоріть що завгодно». Вона себе знає. Вона бореться за все, що має. Зараз приготує салат із пасти, а потім іще картопляний салат. «Мамо, ніхто не вміє приготувати стільки різних салатів, які навіть не можна назвати салатами. Ти вмієш змарнувати будь-що з овочів!» — часто сміється з неї Вільям.

Маґґан не ляже спати, поки син не прийде додому. Вона хвилюється, весь час.

Вільям біжить Бйорнстадом. Раптом він розуміє, що вдягнений у червоний спортивний костюм з биком на грудях. Навіть йому зрозуміло, як це по-ідіотськи провокативно виглядає, та ще й зараз. Вільям розвертається, щоб побігти додому й перевдягнутися, але зупиняється, щойно відчуває цей запах. Йому свербить у носі.

Щось горить.

* * *

Рамона прокидається не від диму — а від того, що хтось її смикає і кудись тягне. Вочевидь, Рамона хильнула собі на ніч невеликий «перекус», тому її реакція на те, що відбувається, така, як буває завжди, коли її будять: вона відбивається руками, викрикує непристойні слова і шукає важкі предмети, щоб у когось ними пожбурити.

Але помітивши, що стіни охоплені полум’ям, і почувши крики з вулиці, Рамона широко розплющує очі й просто перед собою бачить Елісабет Цаккель.

Хокейна тренерка, можливо, не знається на почуттях, але вона знає, як це — бути знервованою. Тієї ночі вона не могла заснути, забагато думала про матч, у якому вони скоро зустрінуться з «Гедом», і тому вийшла пробігтися. Вона помітила кількох чоловіків, що бігли геть від «Хутра», побачила, як швидко розгорається вогонь. Люди, що зібралися на вулиці, мабуть, уже викликали пожежників. Нормальна людина ніколи б не забігла в охоплений полум’ям будинок. Але Цаккель не була нормальною.

І тепер Цаккель, кашляючи і задихаючись, згинається на вулиці, а Рамона сидить поруч у самій лише нічній сорочці й бурмоче:

— І ти це зробила за тарілку картоплі? Дівчинко, а що ж би було, якби я дала тобі кусень м’яса?

Цаккель, не перестаючи кашляти, сміється.

— Мушу визнати, що я починаю любити пиво. Там багато вітамінів.

Люди мчать сюди з усіх усюд, але найшвидше прибігає Теему. Він кидається у сніг і притискає до себе Рамону.

— Ну-ну, хлопчику, заспокойся. Усі живі. Просто трошки горіло… — шепоче Рамона, але Теему відчуває, як її трясе.

— Там усі фотографії Гольґера… — видихає Теему і миттю підхоплюється.

Рамона вчеплюється в нього. Цей хлопчисько так її любить, що вона мусить міцно ТРИМАТИ його, щоб він не кинувся у вогонь рятувати фотографії її покійного чоловіка.

Але навіть так вона не може стримати Теему від того, що станеться потім. Ніхто не зміг би.

* * *

Від пожежі прокидається весь Бйорнстад, крик поширюється містом швидше за шум і завивання сирен. Дзвонять усі телефони, відчиняються всі двері.

Беньї з сестрами біжать вулицею. Сестри кидаються до «Хутра», люди вже почали формувати ланцюжки, щоб передавати воду, всюди зупиняються автомобілі, які підвезли каністри і шланги.

Але Беньї зупиняється, йому зрозуміло, що вогонь спалахнув не випадково — так не буває. Тому він шукає зловмисника — і бачить червоний спортивний костюм. Вільям Лют стоїть трохи позаду від усіх, ближче до лісу, сам-один, від шоку затуливши руками рота.

Беньї кидається до нього. На секунду Вільяму здається, що той налетить на нього, але Беньї різко зупиняється, ніби щось зрозумів. Дорогою метушаться люди, десь далеко, з лісу, чути виття сирен. Беньї обертається до Вільяма й шипить:

— Ти і я. Зараз. По-справжньому. Без друзів, без зброї. Тільки ти і я.

Вільям, можливо, міг би запротестувати, спробувати заспокоїти Беньї і пояснити, що він не причетний до пожежі. Але зараз Беньї