Ми проти вас - Фредрік Бакман
Або, можливо, все почалося з чуток про лікарню і фабрику, коли все переросло у боротьбу за робочі місця. Раніше люди побоювалися, що політики захочуть об’єднати Гед і Бйорнстад в одне велике місто, а зараз хвилюються, чи взагалі щось залишиться для двох малих.
Одразу після інциденту з бичачим рогом перед льодовою ареною і сваркою в піцерії відбувалася зустріч дев’ятирічок «Геда» і «Бйорнстада» — це було змагання за пару десятків кілометрів звідси. Матч виходив у нічию, хлопчиська розійшлися, і коли один із команди «Геда» почав вигукувати «гоміки-курви-ґвалтівники», почалася бійка між стількома дітьми, що батькам довелося вистрибувати на лід, щоб допомогти судді це зупинити. Тато з Геда і тато з Бйорнстада намагалися розняти своїх синів, одному з батьків здалося, що інший трохи засильно смикнув його сина, тати вигукнули щось один одному, потім стали штовхатися, а тоді вже їхні сини намагалися припинити бійку між дорослими, а не навпаки.
Десь у цей самий час, сидячи в кімнаті очікування у лікарні в Геді, затіяли суперечку двоє старих дідів, бо одному дідові здалося, що йому довелося довше чекати на лікаря. Він пробурмотів: «От довбані бйорнстадські паскуди, збудуйте собі власну лікарню, скільки можна лізти до нас і зашмаркувати наші палати».
Можливо, це нічого б не означало, якби все не відбувалося упродовж однієї осені та зими. Можливо, проблема не стала б такою гострою, якби всі ці люди не знали, що на них чекає звична зустріч на одній льодовій арені ще до завершення цього року. І це мало статися. Між Гедом і Бйорнстадом мав відбутися ще один хокейний матч.
Одного ранку, незадовго до матчу, двоє чоловіків з Геда приїхали до Бйорнстадської фабрики подавати заяву на роботу. Обидва вже довгий час були безробітними, обидва мали дітей, тож коли вони отримали від нових власників запрошення на співбесіду, для них це стало дарунком з небес. Чоловіки залишили автомобіль на стоянці перед фабрикою. Вийшовши після співбесіди, вони побачили, що їхнє авто розтрощене. Хтось порозламував усі двері, а у вікна запхав велику гілляку. Свідків, звісно, не було, хоча кілька чоловіків у чорних куртках якраз стояли неподалік. На водійському сидінні, серед осколків, лежала записка зі словами «Робота в Бйорнстаді — для людей із Бйорнстада».
Можливо, тоді все й почалося.
Або ж усе починається тоді, коли після цього випадку невелика група чоловіків з Геда збираються, щоб обговорити, як їм помститися. Вони хочуть нашкодити «Групі». Хочуть забрати в чорних курток щось, чим ті дорожать. «Хай горять їхні довбані будинки…» — бурмоче на тій зустрічі один чоловік. Можливо, він не має на увазі буквально підпал. Але хтось із його друзів відповідає: «Тоді так і зробимо».
47
«Цю історію любові
ми ніколи не забудемо»
У роздягальні складно зберігати таємниці. Будь-які таємниці.
На льодовій арені в Геді з кожним тренуванням атмосфера стає напруженішою. Про мешканців Бйорнстада щоразу менше говорять як про людей, тепер значно частіше використовують такі слова, як «зеленяки». Або «ведмежата, з яких шкуру здеремо». Або «шльондри». Або «довбані підари». Усі, напевно, очікують, що Вільям Лют буде голосніше за всіх це вигукувати, але він чомусь стає дедалі мовчазнішим.
Коли товариші по команді запитують, чому він став таким тихим, Вільям відповідає, що «просто хоче зосередитися на хокеї». Кращої відповіді він не має. Тієї осені й зими з ним відбувається щось дивне: що більше всі ненавидять одне одного, то сильніше він втомлюється. Він дуже довго був злим: злився на тренуваннях, злився у школі, злився вдома — і врешті в нього не залишилося сили злитися. «Зосередься на хокеї!» — сказала Вільяму мама, з любов’ю скуйовдивши йому волосся. Він так і зробив.
Він усе більше віддаляється від команди, тренується старанніше і на самоті. Знайомиться з дівчиною з Геда і вечорами зустрічається з нею. Одного дня Давід, його тренер, кличе Вільяма, щоб той зайшов до нього в кабінет. Дає йому записку з номером телефона агента елітного клубу з дивізіону, який значно вищий за клуб Геда. «Вони зацікавилися тобою, хочуть, щоб ти зателефонував». Вільям витріщається на записку. Давід обходить стіл, кладе руки йому на плечі: «Вільяме, я бачу, що зараз ти зосередився на хокеї. Повідкидав усю дурню, всі ці сварки і бійки… Ти молодець! Ось чому тобою цікавиться той клуб. Вільяме, ти здатен на великі успіхи, ти можеш далеко піти! Але знай, що я буду боротися за те, щоб ти залишився в моїй команді. Я думаю, що в наступному сезоні ти будеш готовий стати капітаном!».
А тоді Давід каже щось нечуване. Щось, що цілковито збиває з ніг молодого хлопця, який боїться показати свої почуття. Тренер каже: «Вільяме, я тобою пишаюся». Вільям виходить із кабінету й одразу телефонує мамі.
Важко зберігати таємниці в роздягальні, тому коли Вільям повертається, всі вітають його. Він, звісно, пишається цим, але також помічає, що хлопці різко припинили розмову, коли він зайшов. І розуміє, що вони говорили про щось, чим не хочуть поділитися з ним.
Після тренування перед льодовою ареною стоять два автомобілі, в яких сидять одягнені в худі молоді чоловіки з татуюванням бика. Пара Вільямових товаришів із команди — достатньо молодих, щоб бути охочими до бійки, і недостатньо добрих хокеїстів, щоб їм було що втрачати, — вийшовши з роздягальні, йдуть одразу до тих авто.
— Куди зібралися? — запитує Вільям.
Один із хлопців обертається.
— Вільяме, що менше ти знаєш, то краще. Ми не можемо взяти тебе, ти надто важливий для команди. Ти нам потрібен на арені!
— Що ви задумали? — розгублено каже Вільям.
Чоловіки з татуюванням бика не відповідають, але один хлопець із команди не може стримати свого запалу й вигукує:
— Перевіримо, чи добре горить хутро!!!
Автомобілі рушають. Вільям залишається. Сам.
* * *
Потім, на допиті в поліції, чоловіки з Геда знайдуть собі тисячу виправдань. Один скаже, що в них не було наміру підпалювати всю будівлю, що вони просто хотіли підпалити тільки двері,
