Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Тепер він з’явився не у стовпі диму, як першого разу, — в таку погоду хмара або дим можуть злитися з туманом. Тепер він постав перед Ісусом у вигляді високого й кремезного діда з великою бородою, що спадає на груди, з непокритою головою, розпущеним волоссям, широким обличчям і міцною щелепою, з товстими губами, які зовсім не ворушаться, коли він говорить. Він одягнений, як багатий юдей, — на ньому довга туніка яскраво-червоного кольору, синя мантія з довгими рукавами, з парчевою облямівкою, але взутий він у грубі й прості сандалії, сандалії, як то кажуть, для ходіння, а не хизування, й це свідчить, що він не з тих, котрі полюбляють сидячий спосіб життя. Якого кольору було в нього волосся, ми добре не пам’ятаємо — сиве, чорне чи, може, каштанове, у такому віці воно мало б стати зовсім білим, але є люди, які не сивіють до глибокої старості, можливо, він належить саме до них. Ісус поклав весла всередину човна, показуючи, що розраховує на тривалу розмову, й просто сказав: Я тут. Неквапним і акуратним рухом Бог склав на колінах складки своєї мантії й відповів: І я тут. Тон його голосу нібито свідчив про те, що він промовив ці слова з усмішкою, але його губи не зворухнулися, й лише довгі волосинки на кінчиках його вусів та в бороді затремтіли чи, можна сказати, забриніли, але забриніли беззвучно. Сказав Ісус: Я прийшов довідатися, хто я такий і що я повинен зробити, аби виконати перед тобою свою частину нашої угоди. Сказав Бог: Ти поставив два запитання, тому на нього мають бути дві відповіді, яку з них ти хочеш почути першою? Насамперед я хочу знати, хто я такий. А ти цього хіба не знаєш, у свою чергу запитав Бог. Я думав, що знаю, думав, я син свого батька. Ти якого батька маєш на увазі? Я маю на увазі свого батька, теслю Йосипа, сина Ілії чи Якова, я вже добре не пам’ятаю. Того, який помер на хресті? Я не думав, що маю іншого. То була трагічна помилка римлян, той твій батько помер невинно. Ти сказав «той батько», то, виходить, існує й інший? Я у захваті від твоєї здогадливості, ти хлопець вельми кмітливий. Здогадливість і кмітливість тут ні при чому, я про це почув від Диявола. То ти приятелюєш із Дияволом? Я не приятелюю з Дияволом, він сам вийшов мені назустріч. І що ж ти почув з уст Диявола? Що я твій син. Бог повільно кивнув головою і сказав: Так, ти мій син. А хіба людина може бути сином Бога? Якщо ти син Бога, то ти не людина. Я людина, я живу, їм, сплю й кохаю як людина і як людина помру. На твоєму місці я не був би такий упевнений у цьому. Що ти хочеш сказати? Це вже інше запитання, й у свій час, а його в нас багато, я тобі на нього відповім, а тепер скажи мені, що ти відповів Дияволу, коли він повідомив тобі, що ти мій син? Та нічого я йому не відповів, я ждав зустрічі з тобою, а його я тоді прогнав з одержимого, якого він мучив, він назвався Легіоном, бо їх було там багато. А де вони тепер? Не знаю. Ти ж кажеш, що їх прогнав. Тобі ж, певно, відомо краще, аніж мені, що коли виганяєш чортів із людського тіла, то не відомо, куди вони йдуть. А чому ти думаєш, що мені відомо про переміщення Диявола? Ти ж Бог, тому ти маєш знати все. Лише до певної міри, лише до певної міри. До якої міри? До тієї, досягши якої, ліпше вдати, що ти нічого не знаєш. Принаймні ти не можеш не знати, чому й навіщо я твій син. Я бачу, за той час, який минув від нашої першої зустрічі, ти зміцнів духом і навіть, можна сказати, набрався зухвалості, якщо взяти до уваги, з ким ти говориш. Я тоді був наляканим хлопчиком, тепер я — чоловік. Тепер ти не боїшся. Не боюся. Я тобі не вірю, страху ніхто не може уникнути, він навідує і синів Божих. А їх у тебе багато? Кого в мене багато? Синів. Мені потрібен був лише один. А як вийшло, що я став твоїм сином? А твоя мати не розповідала тобі? Хіба моя мати знає? Звісно, знає, я ж їй янгола послав, щоб пояснити, як усе вийшло, я думав, що вона й тобі розповіла. А коли той янгол приходив до моєї матері? Дай-но подумаю, якщо не помиляюся, то це було десь після того, як ти вдруге пішов із дому, але раніше, ніж ти утнув ту штуку з вином у Кані. Тож моя мати все знала, а нічого мені не сказала, я розповів їй, що бачив тебе в пустелі, а вона мені не повірила, але ж вона мусила повірити, після того як до неї приходив янгол, мусила повірити його словам, але мені про це нічого не розповіла. Ти ж знаєш, які вони, ці жінки, адже ти живеш з одною, знаєш, які вони вразливі, які примхливі тощо… До чого тут вразливість, до чого примхливість? Розумієш, я