Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

було, у своєму власному серці, але час, який відтоді минув, не стер його в мені, навпаки, я маю всі підстави стверджувати, що час зробив його сильнішим, нагальнішим і гострішим. Бог зробив тут коротку паузу, ніби давав Ісусові можливість оцінити його вступ, а тоді провадив: Ось уже минуло чотири тисячі й чотири роки відтоді, як я став богом юдеїв, народу, за своєю природою, запального й неспокійного, проте мені вдалося досягти певної рівноваги в моїх із ним стосунках, і я не маю причин нарікати на цих людей, бо вони сприймають мене і сприйматимуть, наскільки я спроможний передбачити майбутнє, дуже всерйоз. Отже, ти задоволений, запитав Ісус. І так, і ні, або, якщо висловитися точніше, я був би задоволений, якби моє неспокійне серце щодня мені не казало: Нічого не скажеш, добре ти влаштувався, адже по чотирьох тисячах років, які не винагородиш жодними принесеними на вівтар жертвами, хоч би якими вони були щедрими й розмаїтими, ти й далі залишаєшся богом крихітного народу, що живе в далекому закутні світу, який ти створив з усім, що є в ньому, тож сам поміркуй, мій сину, чи можу я бути задоволений, постійно маючи перед очима цю прикру очевидність? Не знаю, сказав Ісус, я світу не створював і в такому становищі не бував, тому оцінити його не можу. Оцінити не можеш, а допомогти зможеш. Допомогти як і в чому? Ти можеш допомогти мені розширити мій вплив, стати богом для значно більшої кількості людей. Не розумію. Якщо ти добре виконаєш свою роль, тобто ту роль, яку я передбачив для тебе у своєму плані, то я переконаний, що мине не більш як п’ять-шість століть, і, хоч нам із тобою й доведеться здолати чимало перешкод, я стану богом не тільки для юдеїв, а й для тих, кого на грецький манір назвуть католиками. І яку ж роль ти відводиш мені у своєму плані? Роль мученика, мій сину, роль жертви, бо немає ліпшого способу, щоб розпалити віру й поширити релігію. Медовими устами Бог вимовив слова «мученик» і «жертва», але раптовий холод пронизав усе тіло Ісуса, так ніби туман накрив його своїм крижаним покривалом, а тим часом Диявол не відривав від нього свого загадкового погляду, в якому суто науковий інтерес змішувався з мимовільною жалістю. Але ж ти обіцяв, що обдаруєш мене славою і могутністю, пробелькотів Ісус, усе ще тремтячи від холоду. Обдарую, неодмінно обдарую, але ж ти не забувай про нашу домовленість: я тебе обдарую ними по твоїй смерті. А навіщо мені могутність і слава, якщо я помру? Бо ти не помреш у повному значенні цього слова, бо ти будеш зі мною або в мені, я поки що не вирішив остаточно. Але що означає «не помру в повному значенні цього слова»? Це означає, що тобі до кінця віку споруджуватимуть храми та вівтарі, означає — я тобі можу сказати про це вже тепер, — що в майбутньому люди навіть почасти забудуть про свого первісного Бога, тобто про мене, та це не має ваги, багато можна розділити й на двох, а дрібнички й одному не вистачить. Ісус подивився на Пастиря, побачив, як той посміхається, й усе зрозумів. Тепер мені ясно, чому тут присутній Диявол, адже якщо твоя влада пошириться на більше людей і більше країн, то і він побільшить свою владу над людьми, бо межі твоїх володінь — це межі і його володінь, ні кроком далі, ні кроком ближче. Ти маєш рацію, мій сину, твоя проникливість мене тішить, ти цілком слушно відзначив той факт, на який ніколи не звертають увагу, що демони однієї релігії не можуть діяти в межах іншої релігії, так само й бог, якби ми уявили собі, що він розпочав боротьбу з іншим богом, не зміг би ані здолати його, ані зазнати від нього поразки. А якою буде моя смерть? Мученикові належить помирати смертю тяжкою і, бажано, ганебною — так легше буде схвилювати тих, хто вірує, вразити й розчулити їхні серця. Не ухиляйся, скажи мені напрямки — як я помру? Ти помреш у ганьбі й стражданнях, на хресті. Як і мій батько? Твій батько я, ти цього не забувай. Якщо мені ще можна обирати собі батька, то я обираю його, попри те, що були в його житті години ганьби. Обирати тобі не дозволено, ти сам обраний. Я розриваю нашу угоду, відмовляюся від тебе, хочу жити, як звичайна людина. Не говори дурниць, мій сину, невже ти досі не зрозумів, що перебуваєш у моїй цілковитій владі й що всі документи такого зразка, хоч би як ми їх називали — угодами, договорами, контрактами, пактами чи якось іще, — можна було б записати одним лише пунктом, щоб не марнувати папір і чорнило, пунктом, який би прямо й без жодних недомовок проголошував: Усе, чого хоче Бог, стає законом, обов’язковим для виконання, у тім числі й винятки з правил, тому й ти, сину, хоч ти й становиш цілком очевидний виняток із правил, мусиш підкорятися цьому законові, як і будь-яке правило, бо йдеться про мій закон. Але з тією могутністю, якою ти володієш, чи не було б простіше і, я сказав би, чистіше з погляду моралі, якби ти сам, без нічиєї допомоги, вирушив на завоювання тих країн і народів, про які ти говориш? Не можу, бо між нами, богами, існує договір, згідно з яким ми зобов’язалися ніколи не вступати у відкритий конфлікт між собою, чи можеш ти уявити мене на громадському майдані, в оточенні ідоловірців та поган, де я переконував би їх, що вони моляться ідолові, а їхній справжній бог — я, такої свині жоден бог іншому не підкладе і жоден бог не дозволить, щоб у його домі творилося те, чого він сам ніколи не творив би в чужому. Тому ви користуєтеся послугами людей. Так, мій сину, людина — це палиця, яку може застосувати кожен, від свого народження й до смерті вона завжди готова підкорятися, скажеш їй: Іди, вона йде, скажеш: Зупинися, зупиняється, скажеш: Повертай назад, вона повертається назад, людина як під час миру, так і під час війни — це найліпше знаряддя, яке мають у своєму розпорядженні боги. А як ти використаєш ту палицю, якою є я, твій син і разом з тим людина? З цієї палиці я вистругаю ложку, яку занурю в казан людства й витягну її з тими людьми, що увірують у