Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

поверхні якої погойдувалися на легких хвилях тіла ні в чому не повинних свиней, і в ньому наростало почуття тривоги, яке зрештою знайшло собі вихід у таких словах: Послухай-но мене, Господи, ти або обрав собі сина — бо кажуть, ніби це я, — неспроможного виконати твої задуми, або серед тисячі твоїх могутностей якоїсь бракує, і ти неспроможний протистояти розумові Диявола. Що ти хочеш сказати? — запитав Іоанн, наляканий зухвалістю цього монологу. Я хочу сказати, що демони, які жили в одержимому, тепер на волі, бо демонів, як ми знаємо, друзі мої, неможливо вбити, навіть Бог не може заподіяти їм смерть, те, що я тут зробив, було те саме, що спроба розрубати море мечем. Тим часом на березі з’явилося багато народу, одні забрідали у воду, щоб витягти звідти туші свиней, які плавали близько, інші сідали в човни й вирушали по здобич, яка плавала далі.

Тієї ночі в будинку Симона й Андрія, який стояв поруч із синагогою, потай зібралися п’ятеро друзів, щоб обговорити питання надзвичайної ваги: чи правду повідомили демони, що Ісус — син Божий? Після тієї незвичайної події, що відбулася вдень, усі погодилися відкласти неминучу розмову до ночі, але тепер настала нарешті та хвилина, коли можна буде поставити всі крапки над «і». І першим заговорив Ісус: Не можна вірити тому, що каже батько брехні, — він мав на увазі, звичайно ж, Диявола. Сказав Андрій: Правда й брехня вилітають з одного рота й не залишають за собою слідів, і Диявол не перестає бути Дияволом, якщо одного разу він скаже правду. Сказав Симон: Те, що ти не така людина, як ми, ми вже давно зрозуміли, досить поглянути на рибу, якої ми не наловили б без тебе, досить згадати про бурю на морі, яку ти втихомирив, про воду, яку ти перетворив на вино, про перелюбницю, яку врятував від каменування, а сьогодні ти ще вигнав демонів із біснуватого. Сказав Ісус: Не я був першим серед тих, хто виганяв демонів із людини. Твоя правда, відповів Яків, але перед тобою першим вони принизилися й назвали тебе сином Бога Всевишнього. Що мені до їхнього приниження, якщо приниженим, у кінцевому підсумку, виявився я? Не в тому, зрештою, річ, втрутився Іоанн, я там був і все чув, чому ти нам не сказав, що ти син Божий? Я не знаю, чи я справді син Божий. Хіба можливо, щоб Диявол про це знав, а ти ні? Слушне запитання, але нехай вони самі дадуть тобі на нього відповідь. Хто вони? Бог, чиїм сином назвав мене Диявол, і Диявол, який лише від Бога міг довідатися про це. Запала мовчанка, так ніби присутні тут хотіли надати час для того, щоб двоє згаданих осіб змогли висловитися, а тоді Симон поставив запитання, яке крутилося на язиці в усіх: Що було в тебе з Богом? Ісус зітхнув: Я чекав від вас цього запитання з першого дня, коли сюди прийшов. Хіба могли ми подумати, що син Бога захоче стати рибалкою? Я вже сказав вам, що не знаю, чи я син Бога. А хто ж ти тоді? Ісус затулив обличчя долонями і став шукати у своїх спогадах точку, від якої він міг би почати розповідь, і зненацька побачив своє життя ніби збоку, ніби воно належало комусь іншому, й зрозумів: якщо демони правду сказали, тоді все, що з ним відбувалося раніше, набувало зовсім іншого сенсу, а багато подій можна було зрозуміти лише у світлі цієї щойно відкритої істини. Ісус відірвав долоні від обличчя, одного за одним окинув поглядом своїх друзів з благальним виразом, ніби хотів їм сказати: Те, що ви просите мене розповісти, лежить поза межами людського розуміння, і після тривалої мовчанки мовив: Я бачив Бога. Ніхто не промовив жодного слова, усі лише дивилися на нього. Він провадив, не підіймаючи погляду: Я зустрівся з ним у пустелі, й він повідомив, що коли настане час, він обдарує мене славою та могутністю в обмін на моє життя, але про те, що я його син, не сказав. Знову мовчанка була йому у відповідь. І яким постав Бог перед твоїми очима, запитав Яків. У вигляді хмари чи радше димового стовпа. А вогню не було? Ні, вогню там не було, лише дим. І більше нічого він тобі не сказав? Сказав, що знову прийде до мене, коли настане мій час. Який час? Не знаю, можливо, час моєї смерті. А славу й могутність, коли він тобі їх дасть? Не знаю. Знову мовчанка, у кімнаті, де було жарко й душно, всі тремтіли, наче від холоду. Потім Симон запитав, повільно карбуючи слова: А може, ти і є Месія, якого ми повинні називати сином Божим, бо ти прийшов, щоб визволити свій народ із неволі, в якій він перебуває? Я — Месія? А чого ти дивуєшся так, ніби Месією бути не можна, а сином Бога можна, запитав Андрій, нервово усміхаючись. Сказав Яків: Месія ти чи син Божий, але одного я зрозуміти не можу: як про це довідався Диявол, коли Господь навіть тобі про це не повідомив. Іоанн замислено проказав: Хіба ми знаємо, які стосунки підтримують між собою Бог і Диявол? Усі нишком перезирнулися — їм страшно було навіть подумати про це, а Симон запитав, звертаючись до Ісуса: Що ти думаєш робити, а Ісус йому відповів: А що я можу робити, крім як чекати, коли настане мій час?

Його час був уже близько, але до того, як він настав, Ісус мав ще дві нагоди виявити свою чудотворну силу, хоч про другий із тих випадків, либонь, ліпше було б промовчати, бо він знову припустився прикрої помилки й загубив смоковницю, що була так само невинна й непричетна до будь-якого зла, як і ті нещасні свині, що потопилися в морі. Проте другий випадок заслуговує на те, щоб про нього стало відомо священнослужителям єрусалимським і щоб потім розповідь про це була викарбувана золотими літерами на фронтоні Храму, бо такого ніколи не було бачено ані раніше, ані потім, до самого сьогоднішнього дня. Історики досі не дійшли згоди щодо причин, які примусили стільки народу зібратися в одному місці, про розташування якого згадується лише побіжно, а повертаючись до причин, зазначимо: одні стверджують, ніби йшлося про традиційне паломництво, походження якого губиться у глибинах часу, а інші категорично заперечують: Ні, стовпотворіння виникло, бо пройшла чутка, яка потім не підтвердилася, ніби з Рима прибув чиновник, наділений високими