Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

З Лідією на руках з’явився у дверях Ісус, а за ним — Марія Магдалина, але першим увійшов у дім Андрій, який і був тим другим чоловіком, що прийшов з Ісусом, і доводився близьким родичем нареченому, як це відразу з’ясувалося після того, як у відповідь на радісні привітання тих, котрі вийшли його зустріти, він відповів: Ні, Симон не зможе прийти, і тоді як для цієї родини зустріч була великою радістю, люди з родини іншої дивились одне на одного, ніби через провалля, запитуючи себе, хто з них перший наважиться ступити на хисткий і готовий у будь-яку мить обвалитися місточок, який ще, попри все, досі сполучав його протилежні береги. Ми не станемо повторювати за одним поетом, що діти — найкраще з того, що є на світі, але часто саме завдяки їм дорослі наважуються, без шкоди для своєї гордості, зробити кілька дуже важких кроків, навіть якщо потім з’ясовується, що вони ні до чого не привели. Лідія вислизнула з обіймів Ісуса й підбігла до матері, а далі все стало відбуватись, як у ляльковому театрі, де один рух веде за собою інший, а два перші рухи — третій. Ісус ступив крок до матері й привітався з нею, братом і сестрою з повсякденною незворушністю, не зігрітою жодними почуттями. Після цього він пройшов далі, залишивши Марію, що застигла на місці, ніби перетворившись на соляний стовп, та розгублених брата й сестру. Марія Магдалина йшла за ним і коли проминала Марію з Назарета, дві жінки, одна порядна, а друга розпусна, обмінялися блискавичним поглядом, у якому не було ані ворожості, ані зневаги, а було дивне визнання того, що вони спільниці у справі важливій і таємничій, яке може зрозуміти й оцінити лише той, хто спроможний не заблукати в лабіринтах жіночого серця. Весільна процесія наближалася, лунали крики й оплески, тремтливе гудіння бубнів, бренькіт арф, музика танцювальних ритмів і багатоголосий гомін, за одну мить подвір’я наповнилося людьми, й наче хвилею вітальних вигуків та оплесків туди внесло молодят, які підійшли під благословення батьків, що їх чекали. Марія, що була там, також їх благословила, як нещодавно благословила до шлюбу свою дочку Лізію, бо й тепер, як і тоді, не було з нею поруч ані чоловіка, ані першонародженого сина, яким би вона могла передати це право. Гості стали сідати, й Ісусові запропонували почесне місце, бо Андрій уже встиг пошепки повідомити господарів дому, що це той самий чоловік, що заганяє рибу в сіті й приборкує урагани, проте Ісус відмовився від такої честі й сів на самому краєчку однієї з довгих лав. Прислуговувала Ісусові Марія Магдалина, в якої ніхто не запитав, хто вона така, кілька разів до нього підходила й Лізія, і він, як здавалося, у своєму ставленні не робив ніякої різниці між ними двома. Марія обслуговувала гостей, що сиділи з протилежного боку, сновигаючи між кухнею і столом, вона не раз розминалася з Марією Магдалиною, і вони щоразу обмінювалися тим самим змовницьким поглядом, проте не розмовляли, аж поки мати Ісуса зробила іншій Марії знак, щоб та відійшла з нею в куток подвір’я, і сказала без недомовок і передмов: Бережи мого сина, бо янгол мені повідомив, що його чекають великі подвиги, а я нічого не можу для нього зробити. Я берегтиму його й віддам за нього життя, якщо буде треба. А як тебе звуть? Я Марія з Магдали, і я була повією до того, як познайомилася з твоїм сином. Марія з Назарета промовчала, бо в її свідомості стали шикуватися в певному порядку деякі події з минулого: зав’язані у вузлику туніки гроші, ухильні слова та натяки, якими Ісус намагався пояснити їхнє походження, роздратована розповідь сина Якова та його думка про жінку, що супроводжувала Ісуса, й коли все це уклалося в голові Марії з Назарета, вона сказала: Благословляю тебе, Маріє з Магдали, за все добро, яке ти зробила для мого сина Ісуса, благословляю тебе сьогодні й назавжди. Марія з Магдали наблизилася до неї, щоб поцілувати її в плече на знак поваги, але друга Марія розкрила їй обійми, пригорнула її до грудей, і дві жінки мовчки постояли так, обнявшись, але недовго, бо треба було повертатися до роботи, яка не могла чекати і якої за них ніхто не зробить.

Свято тривало, безперервно подавалися наїдки, розносили вино в амфорах, і веселощі вже знайшли собі вихід у співах і танцях, коли раптом тривожна звістка, яку розпорядник бенкету нишком повідомив батькам молодят: Вино закінчується, впала їм на голови, так ніби несподівано обвалився дах будинку. Що ж нам тепер робити, зашепотілися вони в цілковитій розгубленості, як ми скажемо гостям, що вино закінчилося, завтра в Кані ні про що інше не говоритимуть. Бідолашна моя доню, забідкалася мати нареченої, які глузи чекають тебе попереду, навіть вина на весілля тобі не вистачило, чим ми заслужили таку ганьбу, такий початок твого подружнього життя? А тим часом за столами вже допивали останні краплі, й деякі гості стали нетерпляче озиратися, чекаючи, хто наповнить їм келихи, і тоді Марія, хоч вона вже й передала іншій жінці всі турботи та обов’язки, які син відмовився приймати з її рук, раптом — наче блискавка сяйнула в її свідомості — вирішила сама перевірити чудотворну силу Ісуса, щоб потім уже повернутися у свій дім, і свою мовчанку як людина, чия місія на цьому світі закінчилася і їй лишилося тільки чекати, коли її заберуть у світ інший. Вона знайшла поглядом Марію Магдалину, побачила, що та ствердно опустила повіки й ледь помітно кивнула головою, і тоді вона не гаючись підійшла до сина і сказала йому тоном людини, упевненої в тому, що їй не треба все детально розтлумачувати, аби її зрозуміли: Вино закінчилося. Ісус повільно обернув обличчя до матері, подивився на неї так, ніби її слова долинули до нього дуже здалеку, і сказав: Що тобі, жінко, до мене? — і саме ці слова, які вселяли страх, почули ті, хто сидів поблизу, але такими великими були подив, зачудування, недовіра — не може син так говорити з матір’ю, яка подарувала йому життя! — що час, простір та людська уява знову й знову