йому в жертву й вівцю, що не можна Богові сказати: Так, а потім йому ж таки сказати: Ні, немовби «Так» і «Ні» — це права рука та ліва рука, й робота відбувається успішно лише тоді, коли вони працюють обидві. Бог, попри те, що він завжди демонструє свою могутність, Бог, який є всесвіт і світила, громи та блискавки, голоси й вогонь на вершині гори, не має такої сили, щоб примусити тебе вбити вівцю, і якщо ти, у сподіванні майбутньої слави та влади, все ж таки її вбив, кров, яка з неї витекла, не всмокталася цілком у пісок пустелі — і дивись-но, вона вже підповзає до нас, звивається червоною струминкою в товщі води, а коли ми вийдемо на берег, то потягнеться, як червоний слід, — за тобою, за Богом і за мною. Ісус сказав Богові: Гаразд, я повідомлю людям, що я твій син, єдиний син у Бога, але я не вірю, що навіть на цих землях, якими ти давно володієш, цього буде досить для того, щоб розширити твої володіння, згідно з твоєю волею. Дякую тобі, сину мій, за те, що ти нарешті відмовився від своєї примхливої впертості, через яку я мало не розгнівався на тебе, і своєю власного ногою ступаєш на стежку, яку я схильний назвати modus facendi,[5] із тієї безлічі дуже різних властивостей, які притаманні людям, хоч би до якої вони належали раси, хоч би якого були кольору шкіри, хоч би в якого бога вірували і хоч би яку філософію сповідували, одна властива їм усім, ученим і невігласам, молодим і старим, могутнім і жалюгідним, — ніхто з них не наважився б сказати: До мене це не має стосунку. Про що ти? — запитав Ісус, навіть не намагаючись приховати свого інтересу. Кожна людина грішник, — відповів йому Бог тоном лектора, — незалежно від того, де вона перебуває й що робить, гріх, так би мовити, так само невідокремний від людини, як людина від гріха, людина — це монета, перекинь її і на протилежному боці побачиш гріх. Ти не відповів на моє запитання. Я на нього відповідаю; отже, зі сказаного мною вище випливає очевидний висновок: жодна людина не посміє відкинути як слово, що не має до неї стосунку, слово: Покайся, бо всі вони бодай один раз у житті згрішили, той погано подумав про ближнього, той порушив звичай, той учинив злочин, великий або малий, той не прийшов на допомогу тому, хто її потребував, той не виконав свого обов’язку, той учинив блюзнірство проти віри та її священнослужителів, той не визнав Бога — і всім цим людям ти муситимеш казати: Покайтеся, покайтеся, покайтеся! Заради такої дрібнички ти міг би й не віддавати на жорстоку смерть того, кого ти називаєш своїм сином, тобі досить було б послати на землю пророка. Той час, коли люди дослухалися до пророків, уже минув, сьогодні їм потрібен набагато сильніший засіб, що розбудив би їхню вразливість і збурив почуття. Син Божий на хресті. Хоч би й це. А що я муситиму казати людям, якщо вони поставляться байдуже до твого послання й обернуться до мене спинами? Ти маєш слушність, закликати їх до покаяння буде не досить, ти муситимеш підключити свою уяву, не кажи, що її в тебе нема, я досі захоплююся твоєю винахідливістю, коли ти спромігся врятувати призначене мені в жертву ягня. Це було неважко, адже та тваринка не мала в чому каятись. Цікава думка, хоч вона й не має глузду, а щодо людей, то буде дуже добре, якщо тобі вдасться вселити в них почуття тривоги, неспокою, навіяти їм думку, що, коли вони не можуть зрозуміти твої слова, то це їхня провина. То мені треба буде розповідати їм усілякі історії? Атож, історії, притчі, моральні настанови та повчання, й не буде нічого поганого в тому, якщо ти десь трішечки відійдеш від Закону, цю рису люди боязкої вдачі завжди вельми цінують в інших, я сам, хоч я й не боязкої вдачі, із щирим захватом спостерігав, як тобі пощастило врятувати від певної смерті перелюбницю, а мою похвалу ти повинен цінувати особливо, бо закони, яких ви повинні дотримуватися, дав вам я. Ти дозволяєш порушувати свої закони, а це поганий знак. Я дозволяю порушувати їх, коли мені вигідно, згадай, як я розповідав тобі про закон і винятки, що їх моя воля може тут-таки перетворити на закон. Отже, ти сказав, я помру на хресті. Така моя воля. Ісус скоса подивився на Пастиря, але вираз його обличчя був неуважним, так ніби він спостерігав якусь подію, що відбудеться в майбутньому, і його очі відмовлялися повірити в те, що бачили. Ісус опустив руки й промовив: То нехай сповниться воля твоя.
* * *
Бог уже підіймався з лави, щоб обняти свого улюбленого сина, але Ісус зупинив його жестом руки: Але з однією умовою. Ти добре знаєш, що не можеш ставити мені умов, відповів Бог із невдоволеним виразом. Тоді нехай це буде не умова, а моє прохання до тебе, звичайне прохання засудженого на смерть. Говори. Ти Бог, а Бог може відповісти правдиво на будь-яке поставлене йому запитання, адже, будучи Богом, він знає все, що було в минулому, все, що відбувається тепер, і все, що буде в майбутньому. Це справді так, бо я час, істина і життя. Тоді в ім’я того, що ти мені розповів, розкажи мені також, щó буде в майбутньому після моєї смерті, щó в ньому відбудеться такого, чого не відбулося б, якби я не погодився принести себе в жертву задля твоєї втіхи, задля твого бажання панувати над більшою кількістю людей і країн. Бог зробив роздратований рух, як той, кого спіймали на власному слові, і не дуже впевнено спробував ухилитися від прямої відповіді: Майбутнє, сину мій, неозоре, розповідь про нього вимагає надто багато часу. А скільки часу ми вже перебуваємо тут, у морі, в гущі туману, запитав Ісус, один день, один місяць, один рік, тож що нам перешкоджає посидіти тут іще один рік, один місяць або один день, Диявол може собі піти, якщо хоче, він уже так чи інак забезпечив собі участь у здійсненні твого задуму, і якщо вигоди будуть поділені порівну, по справедливості, то чим більше здобуде Бог, тим більше матиме й Диявол. Я залишуся, сказав Пастир, це він озвався вперше, відколи промовив: А ось і я. Я залишуся, повторив він, а тоді додав: Я й
