Українська література » Сучасна проза » Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

Читаємо онлайн Лицедії - Сомерсет Вільям Моем
ми вже станемо на ноги. Я знаю, ти граєш куди краще за мене, але вдвох ми могли б гори перекинути, а коли заснуємо свій власний театр, нам сам чорт буде запанібрата. Ну, і ти мені страшенно подобаєшся. Тобто я ще не зустрічав дівчини кращої за тебе!

(«Йолоп нещасний, навіщо він верзе всі ці дурниці? Невже він не розуміє, що я тільки про те й мрію, щоб вийти за нього заміж? Чому він не цілує мене? Поцілуй мене, поцілуй мене! Чи можна зараз сказати йому, що я безтямно його кохаю?»)

— Майкле, ти такий прекрасний. Жодна, дівчина не могла б відмовити тобі!

— Люба!

(«Мені, мабуть, краще встати, бо він не знатиме, як сісти. Боже, скільки разів Джіммі примушував його повторювати таку сцену!»)

Вона підвелася й підставила йому своє обличчя. Він обняв її й поцілував у губи.

— Треба сказати матері.

Він одірвався від неї й підійшов до дверей.

— Мамо, мамо!

За мить полковник і місіс Госселін зайшли до кімнати. На обличчях в обох було написано радісне чекання.

(«Боже, та все це було підготовлено!»)

— Мамо, тату, ми вирішили заручитися.

Місіс Госселін заплакала, незграбно, перевалюючись, підійшла до Джулії, обняла її за шию і, схлипуючи, поцілувала. Полковник, як личить мужчині, міцно потиснув руку синові і, визволивши Джулію з обіймів своєї дружини, також поцілував її. Він був глибоко розчулений. Всі ці емоції подіяли на Джулію, і, хоч вона щасливо посміхалася, по її щоках котилися сльози. Майкл добродушно спостерігав цю зворушливу сцену.

— А чи не відзначити нам цю подію пляшкою шампанського? — сказав він. — Бо мама з Джулією зовсім розкисли.

— За наших дам, щасти їм, боже, — сказав полковник, коли вони наповнили келихи.

V

Джулія дивилася тепер на свій портрет у вінчальному вбранні.

— Боже, ну й вигляд у мене був!

Вони вирішили тримати в таємниці свої заручини, і Джулія не розказувала про них нікому, крім Джіммі Ленгтона, двох-трьох дівчат з їхнього театр/ й костюмерки. Вона взяла у них обітницю мовчання й дуже здивувалась, коли вже наступного дня виявилось, що про цю подію знає вся трупа. Джулія не тямила себе від щастя. Вона кохала Майкла палкіше, ніж будь-коли, й радо одружилася б з ним негайно, якби не його розсудливість.

— Ми зараз — тільки пара провінційних акторів, — казав він. — Але нам треба завоювати Лондон. Якщо ж ми одружимося, то наші шанси на перемогу значно зменшаться.

Джулія натякала йому так прозоро, як тільки могла, що готова стати його коханкою, але він не хотів цього. Закони джентльменської честі не дозволяли йому скористатися з такої жертви.

— «Я б не кохав тебе так палко, люба, якби я честь ще більше не любив», — цитував він.

Він був переконаний, що, побравшись, вони б гірко шкодували, що жили до цього як чоловік з дружиною. Джулія захоплювалася його принциповістю. В ролі коханого Майкл був сама доброта й відданість, але дуже скоро новизна їхніх взаємин стерлася для нього; дивлячись, як він ставиться до неї — дуже приязно, але з відтінком недбалості, — можна було б подумати, що вони одружені вже багато років. Втім, він завжди демонстрував свою безмежну великодушність, дозволяючи Джулії пестити його. Вона нічого так не любила, як сидіти, пригорнувшись до нього, щока до щоки, й відчуваючи його руку на своїй талії; і найвищим блаженством для неї було припасти жадібними устами до його губ — трохи вужчих, щоправда, ніж їй хотілося б. Коли вони сиділи отак, поряд, він волів розмовляти про ролі, які вони розучували, або будувати плани на майбутнє. І це не затьмарювало її щастя. Джулія невтомно вихваляла його вроду. Вона казала йому, який у нього гарний ніс і які м’які каштанові кучері, й завмирала від насолоди, відчуваючи, як рука його трохи міцніше стискає її талію, бачачи, як ніжно дивиться він на неї.

— Люба, ти зіпсуєш мене. Чого доброго, запишаюся, мов той павич.

— Ти божественно прекрасний, і смішно було б удавати, що це не так.

Джулія й справді вважала його красунем, і вона казала це, бо їй приємно було це казати, але вона казала це також і через те, що знала: йому приємно це чути. Вона подобалася йому, він поважав її й вільно почував себе з нею, він вірив у її талант, але вона добре усвідомлювала, що він не закоханий у неї. Джулія заспокоювала себе думкою, що Майкл любить її настільки, наскільки взагалі здатний любити, і вона сподівалася, що коли вони одружаться, то її жага розбудить таку саму жагу і в ньому. А тим часом їй потрібен був весь її такт і безмежне самовладання. Вона знала, що ні в якому разі не повинна надокучати йому. Вона знала, що ніколи не повинна ставати для нього тягарем, завдавати йому зайвого клопоту. Іноді він залишав її заради гри в гольф чи обіду з випадковим знайомим, але вона ніколи цим не ображалась. І відчуваючи, що її успіх на сцені збільшує Майклову прихильність до неї, вона вперто працювала над собою, вдосконалюючи свою майстерність.

Вже минуло більше року відтоді, як вони заручилися, коли до Міддлпула приїхав один американський імпресаріо. По Англії він подорожував, шукаючи талантів, і хтось порадив йому побувати в театрі Джіммі Ленгтона. Майкл одразу надзвичайно сподобався американцеві, і той надіслав Майклові записку з проханням прийти до нього в готель наступного дня. Майкл аж затинався од збудження, коли показував Джулії цю записку; вона могла означати лише одне: американець має намір запропонувати йому якусь роль! У неї похололо на серці, але вона вдала, ніби радіє так само, як він, і наступного дня пішла разом з ним до готелю. Вони домовились, що, поки Майкл буде на прийомі у видатної особи, вона чекатиме у вестибюлі. 

— Побажай мені удачі, — прошепотів він, заходячи в ліфт. — Просто не віриться, що це — не сон!

Джулія сиділа у великому шкіряному кріслі, палко бажаючи, щоб американський імпресаріо запропонував Майклові роль, од якої той відмовився б, або заробітну плату настільки низьку, щоб самолюбство не дозволило Майклу погодитися на неї. Або ж щоб американець попросив його прочитати якусь роль і переконався, що Майкл її не подужає. Майкл повернувся за півгодини, і, побачивши здалека його сяюче обличчя й упевнену ходу, вона зрозуміла, що він домігся свого. На мить у

Відгуки про книгу Лицедії - Сомерсет Вільям Моем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: