Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

випити кілька бокалів шампанського. Ніякі лестощі, ніякі спокуси на нього не діяли, якщо наступного дня він мав ділове побачення, що вимагало ясності думок, або зустріч з гольфа, що потребувала твердої руки. Джулія робила йому дикі сцени. Вона ревнувала його до приятелів з клубу «Зелена кімната», ревнувала до ігор, які відривали його від неї, ревнувала до обідів «без дам», що їх він одвідував, посилаючись на потребу підтримувати знайомства з людьми, котрі можуть колись стати в пригоді. Вона просто сатаніла, коли, бувало, сльози градом котилися по її щоках, а він сидів собі спокійнісінько, згорнувши руки на грудях, з добродушною усмішкою на своєму гарному обличчі, немовби даючи їй зрозуміти, що вона робить із себе посміховисько.

— Сподіваюсь, ти не гадаєш, що я маю якусь коханку? — спитав він її одного разу.

— А звідки мені знати? Мені ясно тільки, що ти мене зовсім не любиш.

— Ти ж знаєш, що з усіх жінок на світі для мене існуєш тільки ти.

— О господи!

— Я просто не збагну ніяк, чого ти хочеш.

— Я хочу любові. Я гадала, що одружуюсь з найвродливішим мужчиною в Англії, а одружилася з кравецьким манекеном!

— Не верзи дурниць. Просто я звичайнісінький, нормальний англієць, а не якийсь там італійський катеринщик.

Вона розлючено ходила по кімнаті. Вони мешкали в маленькій квартирі в районі Бекінгем-гейт, і особливо розвернутися тут було ніде, але Джулія робила все, що можна було. Вона зняла руки до неба.

— Можна подумати, що я зизоока чи горбата. Можна подумати, що мені п’ятдесят років. Невже я така вже відразлива? Боже, яке це приниження — просити кохання! Як це гірко, як гірко!

— Оце в тебе щойно був чудовий жест, люба. Немовби ти запускаєш крикетний м’яч. Запам’ятай його.

Вона кинула на нього погляд, сповнений презирства.

— Це єдине, про що ти можеш думати. Моє серце крається, а ти в цей час верзеш щось про мій випадковий жест.

Але з виразу її обличчя він бачив, що вона реєструє цей жест у своїй пам’яті, щоб скористатися з нього, коли трапиться нагода.

— Зрештою, люба, кохання — це ще не все. Це річ хороша, звичайно, але кожна справа має свій час. Ми досхочу натішилися під час нашого медового місяця, на те він і є медовий, але тепер нам треба вже братися до роботи.

Їм пощастило. І він, і вона дістали досить пристойні ролі у виставі, яка мала успіх. У Джулії була одна чудова сцена, наприкінці якої вона зривала бурю оплесків, а врода Майкла викликала справжній фурор. Майклові джентльменські манери й весела, добродушна вдача сприяли їхньому успіхові серед публіки, і їхні портрети почали з’являтися в ілюстрованих газетах. Їх запрошували на численні обіди, і Майкл, в свою чергу, незважаючи на свою ощадливість, сам без вагань витрачав гроші на прийоми й частування «корисних» людей. Його щедрість у таких випадках завжди вражала Джулію. Художній керівник одного театру запропонував Джулії головну роль у своїй новій постановці, і хоч у цій п’єсі не було ролі для Майкла, він не дозволив їй відмовитися від пропозиції, сказавши, що бізнес — це бізнес і сентименти тут ні до чого. Сам він згодом одержав роль в історичній драмі.

Вони обоє були зайняті у виставах, коли почалася війна[23], Майкл одразу записався добровольцем-рядовим (як Джулія пишалася ним і як боялася за нього!), але дуже скоро за допомогою батька, один із старших братів якого обіймав високу посаду в воєнному міністерстві, одержав офіцерський чин. Коли він одплив до Франції, Джулія почала гірко картати себе за те, що так часто завдавала йому прикрощів, і вирішила заподіяти собі смерть, якщо він загине. Вона хотіла записатися сестрою-жалібницею, щоб також поїхати у Францію і бути там, хоча б на одній землі з ним, але Майкл відрадив її — мовляв, патріотичний обов’язок вимагає, щоб вона і далі грала на сцені, і Джулія вирішила послухати його поради, тим більше, що вона могла бути останньою. Для Майкла війна обернулася на веселу розвагу. Він здобув популярність у полковій їдальні, і офіцери-кадровики майже одразу прийняли його в своє середовище, забувши, що він, власне, актор. Його походження, його офіцерський рід немовби пробудив у ньому професіонального солдата з усіма відповідними рисами вдачі й складом думок. Майкл відзначався тактовною поведінкою й приємними манерами, він знав, де і за яку саме нитку треба потягти; отже, він неминуче мав опинитися в штабі у якого-небудь генерала. І справді, останні три роки війни він провів у ставці головного командування, виявляючи при цьому неабиякі організаторські здібності. Закінчив він війну майором, з Воєнним хрестом і орденом Почесного Легіону.

Тим часом Джулію, яка виступала в багатьох складних ролях, визнали найкращою молодою актрисою Англії. На протязі всієї війни театр процвітав; Джулія виступала у виставах, що довго не сходили зі сцени, і слава її зростала. Акторам тепер платили більше, і, згадуючи Майклові поради, Джулія здирала з імпресаріо по вісімдесят фунтів на тиждень. Кожну свою відпустку Майкл проводив у Англії, і в цей час Джулія перебувала на сьомому небі. Хоч на фронті йому не загрожувала ніяка небезпека (якби він, скажімо, пас вівці в Новій Зеландії, вона була б не більшою), Джулія поводилася так, неначе ті коротенькі відпустки, які він проводив з нею, були останніми днями життя приреченої на смерть людини. Вона ходила коло Майкла з таким виглядом, ніби він щойно виліз з окопів, була з ним ніжна, дбайлива й лагідна.

Джулія розлюбила Майкла десь незадовго до закінчення війни.

В той час вона була вагітна. Майкл не хотів дитини — в такій ситуації, мовляв, це було б нерозважливо, але Джулія, якій незабаром минало тридцять років, вирішила, що родити треба або зараз, або взагалі ніколи. Репутація її була настільки міцна, що вона могла залишити сцену на кілька місяців, а коли зважити на те, що Майкла будь-якої миті можуть убити — щоправда, він запевняв її, що перебуває в цілковитій безпеці, але казав це, певно, лише для того, щоб заспокоїти її, адже іноді навіть генералів убивають, — і припустити, що вона переживе це, то хай у неї буде хоч дитина від нього. Дитина мала народитися десь наприкінці року. Джулія ніколи так не чекала чергової відпустки Майкла, як цього разу. Вона почувала себе чудово, але їй страшенно бракувало його обіймів, його пестощів, вона почувала себе трохи самотньою, трохи безпорадною, і