Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— Вродливим може бути хто завгодно, — відповів він, мило посміхаючись, — але не кожний може належати до пристойної родини. Правду кажучи, я дуже радий, що мій старий — джентльмен.

Вона зважилася:

— А мій батько — ветеринар.

На мить обличчя Майкла закам’яніло, та він одразу опанував себе й засміявся.

— Зрештою, хто батьки — це не має значення. Мій старий часто розповідав мені про ветеринара з свого полку. Звичайно, вважалося, що він належить до командного складу. Тато завжди казав, що цей ветеринар був одним з найкращих офіцерів.

А ще Джулія пишалася з того, що Майкл навчався в Кембріджі. Під час змагань з веслування він захищав честь коледжу, і деякий час його навіть збиралися включити до збірної університету.

— Як би я хотів мати голубу стрічку![22] Вона б придалася мені в театрі. Ото була б реклама!

Джулія не знала — розуміє він, що вона закохана в нього, чи ні. Майкл ніколи не упадав за нею. Її товариство подобалося йому, і, коли вони бували в якійсь компанії, він майже ні на крок не відходив від неї. Іноді, в неділю, їх запрошували в гості — на обід чи на бучну вечерю, — і він, здавалось, вважав цілком природним, що вони йдуть разом г разом повертаються додому. Прощаючись, він цілував її — так, як цілував би ту літню жінку, з якою виступав разом у «Кандіді». До Джулії він ставився приязно, добродушно й сердечно, але дівчина з болем усвідомлювала, що для нього вона тільки товариш, не більше. Та Джулія знала також, що Майкл взагалі ні в кого не закоханий. Жінки писали йому любовні листи, але він, сміючись, читав їх Джулії, а коли йому присилали квіти, він одразу віддавав їх дівчині.

— От ідіотки, — сказав він якось. — І чого їм треба?

— По-моєму, здогадатися неважко, — сухо відповіла Джулія.

Хоч вона знала, як байдуже він ставиться до таких проявів уваги, проте щоразу злилася й ревнувала.

— Я не такий дурний, щоб лигатися з міддлпулськими жінками. Вони ж усі — страшенні міщанки. Тут і незчуєшся, як чийсь розлючений батечко прибіжить з криком — одружуйся з моєю дочкою.

Джулія спробувала вивідати, чи не був він у когось закоханий, коли грав у трупі Бенсона. Вона з’ясувала, що кілька дівчат зазіхали на нього, але він твердо вирішив не залицятися до актрис своєї трупи, бо це, мовляв, обов’язково закінчується скандалом.

— Ти ж знаєш, як у нас полюбляють плітки. І дня не минуло б, як уся трупа вже знала б геть усе. І взагалі, починаючи таке діло, ніколи не знаєш, чим воно скінчиться. А я не хотів ризикувати.

Якщо в нього виникало бажання трохи розважитись, він чекав, поки його трупа виїде з Лондона, а тоді поспішав до столиці й «атакував» якусь дівчину в ресторані «Глобус». Звичайно, це йому чимало коштувало, і, якщо подумати, справа взагалі не варта була заходу; крім того, виступаючи в трупі Бенсона, він дуже часто грав у крикет, а коли траплялася нагода, то й у гольф, а після отих ресторанних розваг годі сподіватися на точний удар…

Джулія вирішила вдатися до брехні.

— А Джіммі весь час торочить, що я грала б значно краще, якби завела собі коханця.

— Не вір йому. Він просто брудний дідуган. Краще бути подалі від нього. З таким самим успіхом можна було б сказати, що я краще грав би Марчбенкса, якби писав вірші.

Про що тільки вони не балакали, зустрічаючись! Природно, що трохи згодом Джулія дізналася й про його погляди на одруження.

— Якщо актор жениться замолоду, то він просто дурень. Здебільшого на цьому й кінчається його кар’єра. Особливо коли він одружується з актрисою. Тільки він чогось досягне, як вона жорном повисне у нього на шиї — давай їй ролі в тих спектаклях, де грає він, і край. А якщо він стає ще й директором театру, то вона вимагає від нього перших ролей. І боронь боже тоді дати таку роль комусь іншому — такий скандал учинить, що просто жах! Ну, і для актриси, звичайно, одруження рівнозначне самогубству. Скажімо, завжди може народитися дитина — і що тоді? А це ж може статися саме тоді, коли їй пропонують яку-небудь першокласну роль! Вона зникає з поля зору публіки, а ти ж знаєш, що таке публіка — якщо не муляєш їй весь час очі, то вона забуває, що ти взагалі існуєш на світі.

Одруження? Навіщо воно їй, те одруження? Серце Джулії мліло в грудях, коли вона зазирала в його глибокі, приязні очі, і солодкий болісний дрож проймав її, коли вона дивилася на його сяюче пишне волосся. Попросив би він у неї що завгодно — вона не відмовила б йому, віддала б з радістю. Але такі думки ніколи не виникали в його прекрасній голові.

«Звичайно, я йому подобаюсь, — казала вона собі. — Я подобаюсь йому більше, ніж будь-хто, він навіть захоплюється мною, але я не приваблюю його в тому, іншому розумінні».

Джулія робила все, щоб спокусити його — хіба що тільки не лягала до нього в ліжко — і то лиш тому, що не було нагоди. Вона вже побоювалась, що їхні взаємини не зможуть змінитися, бо вони надто добре знають одне одного, і гірко картала себе за свою нерішучість, за те, що не довела роман до апогею тоді, як вони зблизились. Тепер Майкл надто щиро, надто по-товариському ставився до неї і вже ніколи не зможе бути її коханцем! Джулія вивідала, коли в нього буде день народження, й подарувала йому золотий портсигар — предмет його давніх палких мрій. Коштував портсигар страшенно дорого, і Майкл ласкаво вичитав їй за марнотратство. Він навіть не уявляв собі, яка то величезна втіха для неї — витрачати на нього гроші! Коли настав її день народження, він приніс їй шість пар шовкових панчіх. Джулія одразу помітила, що вони були не найкращої якості (бідненький, він про це й не подумав), але той факт, що він взагалі їй щось подарував, розчулив її так, що вона мало не заплакала.

— А ти, я бачу, сентиментальна дівчина, — сказав він зворушено.

Ощадливість Майкла видавалася їй дуже смішною рисою його вдачі. Він просто не міг кидати гроші на вітер. Щоправда, його не можна було б