Засліплення - Еліас Канетті
Згодом, коли Фішерле, охоплений дружніми почуттями, запропонував йому перейти на «ти» й трепетно чекав відповіді, Кін не тільки вирішив задовольнити це прохання, а й пообіцяв присвятити товаришеві наступну свою велику працю, можливо, революційний трактат про Новий Заповіт, хоч карлик і не вчений, а освіта ще чекала його попереду. На цьому святі примирення Фішерле довідався, що в їхній країні є люди, які по-китайському розмовляють краще від китайців і, крім того, знають іще добрий десяток мов. Цей факт, якщо це був факт, справив на нього глибоке враження. Одначе він цьому не повірив. І все ж таки вміння прикидатися, нібито ти такий розумний, — це було вже неабищо.
Щойно вони перейшли на «ти», в них почало виявлятися стільки спільного, що цьому не було кінця-краю. Вони виробили план рятувальних робіт на подальші дні. Фішерле розрахував, що десь за тиждень гроші в них скінчаться, а може хтось прийти з особливо цінними книжками, і прирікати на загибель саме їх було б злочином, який заслуговує на смертельну покару. Попри невтішний результат таких підрахунків, Кін від цих слів був у захваті. Коли гроші вийдуть, доведеться вдатись до рішучих заходів, додав Фішерле, прибравши поважного вигляду. Він не сказав, що мав на увазі. Він давав Кінові вказівки на найближче майбутнє. Місія відчиняється о дев’ятій тридцять, зачиняється о десятій тридцять. Увесь цей час поліція має роботу в інших місцях. З набутого досвіду Фішерле знає: щоранку о дев’ятій двадцять поліційний пост у «Терезианумі» знімають, а о десятій сорок заступає новий. Арешти призначають на одинадцяту, любий друг не забув, звісно, як його самого ледве не заарештували сьогодні вранці. Кін, звичайно, не забув, що годинник на церковній вежі, коли вони на нього поглянули, показував саме одинадцяту.
— Ти дуже спостережливий, Фішерле, — сказав він.
— Любий друже, коли так довго живеш серед самої потолочі! У такому житті радощів небагато, всі порядні люди зазнають у ньому тільки збитків — тобто всі, крім мене, але всі чогось і вчаться.
Кін розумів, що Фішерле має саме те, чого не має він. Його товариш знає практичне життя до останньої дрібниці.
Другого дня вранці, рівно о пів на десяту, Кін стояв на своєму посту — свіжий, з полегкістю в серці, ладен на будь-який мужній вчинок. Свіжим він почувався через те, що тепер тягав при собі менше вчености — Фішерле перейняв на себе й решту бібліотеки.
— У мою голову дещо ввійде, — пожартував він. — А як не стане місця в голові, то я запхаю дещо до горба!
Полегкість Кін відчував через те, що його вже не пригнічувала огидна таємниця, пов’язана з дружиною, а на мужні вчинки він був ладний тому, що скорявся чужим наказам. О восьмій тридцять Фішерле пішов від нього; той хотів ще провести невеличку розвідку. Якщо він, мовляв, не повернеться, отже, все в цілковитому порядку.
За церквою він зустрів своїх працівників. Фішерка, хоч її й звільнили, вийшла на роботу знов. Носа вона тримала сьогодні на кілька сантиметрів вище, ніж звичайно; шеф заборгував їй двадцять шилінгів платні, і тепер від її ласки залежало — нагадає вона йому про це чи ні. Сподіваючись на цей борг, жінка зважилася підійти до нього ближче. Чистильник проклинав дружину. Та не задовольнилася п’ятнадцятьма шилінгами, які він приніс додому, а відразу запитала про решту п’ять. Вона знала про все. Тому він її й поважав. Через ті кілька пропитих шилінгів вона сьогодні вранці його й розбудила.
— Усе це через те... — промовив «сліпий», який уже дві години походжав, стогнучи, за церквою; вранці він навіть не випив, як звик, кави. — Все це через те, що в чоловіка одна жінка! А чоловікові треба сто жінок!
Потім він поцікавився, як там дружина чистильника. Її вага навела його на роздуми, і він примовк. Крамар, якого напередодні, коли він у церкві спав і йому нічого не снилося, розбуркав паламар, аж тепер згадав про пакунок, що його забув під лавою. Страшенно перелякавшись, хоч ішлося тільки про книжки, він заходився його шукати. І таки знайшов; Фішерле вже стояв перед церквою й привітався з ним, легенько кивнувши носом.
— Панове й дами, — почав шеф, — ми не можемо гаяти часу. Нині важливий день. Підприємство набуває грандіозного розмаху. Обіг зростає. За кілька днів я посяду гідне становище в суспільстві. Виконуйте свій обов’язок, і я про вас не забуду. — І кинув на чистильника погляд, який нічого не означав, на «сліпого» — який багато обіцяв, на Фішерку — який усе прощав, а на крамаря — який був сповнений зневаги. — Мій компаньйон буде там за чверть години. А поки що я поінформую вас, щоб ви орієнтувалися. Хто не орієнтуватиметься, того чекає звільнення!
Він відводив кожного по одному вбік — у тій самій послідовності, що й напередодні, — і наказував запам’ятовувати значно більші суми, які вони мали зажадати сьогодні.
Компаньйон чистильника не впізнав — воно й не дивно, адже замість обличчя той мав лискучий коров’ячий млинець. У Фішерки компаньйон поцікавився, чи не приходила вона й учора, у відповідь на що та, як їй і було наказано, заходилася люто обкладати лайкою двійницю. Мовляв, та бездушна жінка вже багато років бігає заставляти книжки, а сама вона ще жодного разу цього не робила. Кін їй повірив, тому що її обурення припало йому до серця, й заплатив стільки, скільки вона й заправила.
Найбільші надії щодо прибутку Фішерле покладав на «сліпого».
— Спершу скажете йому, скільки просите. Потім хвильку зачекаєте. Якщо він замислиться, наступіть йому на ногу, щоб швидше зосередив увагу, й шепніть на вухо: «Щире вам вітаннячко від вашої дружини Терези. Вона померла».
«Сліпий» хотів розпитатися про ту
