Буфонада, або Більше не самотні - Курт Воннегут

А потім я вкотре відчуваю тріпотіння від того приголомшливого секрету, який так довго приховували від нас з Елізою: що наші батьки мріяли, аби ми не барилися і якнайскоріше померли.

• • •

Ми спроквола уявляли, що наш п’ятнадцятий день народження буде схожий на всі попередні. Ми грали ту саму виставу, яку грали завжди. Наші батьки прибули під час нашої вечері, тобто о четвертій дня. Подарунки ми мали отримати наступного дня.

Ми жбурляли їжу одне в одного в нашій облицьованій кахлями їдальні. Я кинув в Елізу авокадо. Вона влучила в мене антрекотом. Ми шпурляли пишні булочки в покоївку. Ми удавали, ніби не знаємо, що батьки приїхали і підглядають за нами у шпаринку в дверях.

Так, а потім, доки ми ще не привітались з батьками, нас викупали, присипали тальком, вдягли в піжами і купальні халати, взули в пантофлі. Спати нас вкладали о п’ятій дня, бо ми з Елізою вдавали, ніби спимо по шістнадцять годин на добу.

Наші дипломовані няні, яких звали Овета Купер і Мері Селвін Кірк, повідомили, що в бібліотеці нас очікує чудовий сюрприз.

Ми вдали, ніби аж зайшлися від цікавості, що то воно за сюрприз. На той час ми вже були справжні велетні.

Я взяв з собою ґумовий буксир, який буцімто був найулюбленішою моєю іграшкою. Еліза перев’язала своє кудлате вугільно-чорне волосся червоною оксамитовою стрічкою.

• • •

Як завжди, коли нас з Елізою завели до бібліотеки, батьки сиділи за величеньким кавовим столиком. Як завжди, батьки присьорбували бренді. Як завжди, у каміні тріскотіли і хряскали соснові й сирі яблуневі дрова. Як завжди, портрет професора Еліг’ю Рузвельта Свейна, виконаний олійними фарбами, променисто усміхався цій ритуальній сцені.

Як завжди, наші батьки підвелися. Вони усміхнулися до нас з виразом, у якому ми все ще не розпізнавали гірко-солодкого жаху.

Як завжди, ми вдали, що вважаємо їх пречудовими, от тільки не можемо одразу пригадати, хто вони такі.

• • •

Як завжди, заговорив батько.

— Добрий день, Елізо й Вілбуре, — сказав він. — Маєте чудовий вигляд. Ми дуже раді вас бачити. Пам’ятаєте, хто ми?

Ми з Елізою невпевнено перезирнулися, пустили слину і забелькотіли давньогрецькою. Еліза сказала мені, пригадую, грецькою, як їй важко повірити, що ми споріднені з такими гарненькими лялечками.

Батько прийшов на допомогу. Він назвався іменем, яке ми йому дали багато років тому.

— Я Блут-лу, — сказав він.

Ми з Елізою вдали, що приголомшені.

— Блут-лу, — повторювали ми одне одному. Ми не могли повірити своєму щастю.

— Блут-лу! — горлали ми.

— А оце, — сказав батько, вказуючи на матір, — Маб-лаб.

Це виявилося ще сенсаційнішою новиною для нас з Елізою.

— Маб-лаб! Маб-лаб! — вигукували ми.

А потім ми з Елізою зробили величезний інтелектуальний прорив, як завжди. Без жодних сторонніх натяків ми дійшли висновку, що оскільки наші батьки в домі, то наближається наш день народження. Ми скандували ідіотське слово, яке вигадали для дня народження, а саме «Дин-ржен».

Як завжди, ми вдали, що надмірно збуджені. Ми почали стрибати. Ми вже були величезні, і підлога ходила ходуном, як батут.

Але ми зненацька все припинили, вдаючи, як завжди, що впали у стан кататонії від надмірного щастя.

Так завжди закінчувалося наше шоу. Після цього нас звідти вивели.

Гей-го.

Розділ 9

Нас поклали в колиски, вироблені на замовлення, в окремих, але суміжних опочивальнях. Наші кімнати поєднувалися потайною панеллю у стіні. Колиски наші були завбільшки з залізничні вагони-платформи. Вони жахливо клацали, коли піднімали їхні бічні стінки.

Ми з Елізою вдали, що одразу заснули. За півгодини, однак, ми вже возз’єдналися в Елізиній спальні. Прислуга до нас ніколи не заглядала. Здоров’я ми, зрештою, мали міцне і заслужили собі репутацію істот, які, за словами догля-дальників, «...щире золото, коли сплять».

Так, і ми пролізли в люк під Елізиною колискою і вже невдовзі по черзі підглядали за нашими батьками в бібліотеці — крізь дірочку, яку самі просвердлили у стіні і верхньому кутку рами портрета професора Еліг’ю Рузвельта Свейна.

• • •

Батько розказував матері про новину, яку вичитав напередодні в журналі. Подейкують, ніби вчені в Китайській Народній Республіці проводять експерименти, як зробити людей меншими, щоб вони менше їли і не носили такого великого одягу.

Мати не зводила очей з вогню у каміні. Батькові довелося переказати їй про китайські чутки вдруге. Коли він їх повторював, вона байдуже зауважила, що китайцям вдається досягти всього, за що вони беруться.

Лише місяць тому китайці відправили на Марс двісті дослідників без усякого космічного корабля.

Жоден учений у Західному світі не може здогадатися, як таку штуку було зроблено. Самі китайці не поспішають розкривати подробиць.

• • •

Мати сказала, що Америка вже дуже давно не робила жодних винаходів.

— Таке враження, що все винаходять китайці.

• • •

— Раніше всі винаходи робили ми, — сказала вона.

• • •

То була дуже загальмована бесіда. Рівень пожвавлення був такий низький, ніби наші вродливі, молоді батьки з Мангеттена сиділи занурені по самісіньку шию в мед. Нам з Елізою завжди здавалося, що над ними тяжіє якесь прокляття, яке змушує їх розмовляти лише на теми, які їх аж ніяк не цікавлять.

Прокляття і справді тяжіло над ними. Проте ми з Елізою ще не здогадалися, у чому воно полягає: їх душило і паралізувало бажання, щоб їхні рідні діти померли.

Але я можу впевнено твердити про наших батьків ось що, хоча єдиний доказ, який я маю, — це лише відчуття десь на рівні підсвідомості: жоден з них ані разу не натякнув другому, що бажає, аби ми померли.

Гей-го.

• • •

І тут раптом щось вибухнуло в каміні. Пара, накопичена в сирій яблуневій дровині, мусила вирватися з пастки.

Так і мати, бо вона становила симфонію хімічних реакцій, як і решта живих істот, дико заволала. її хімічні речовини наполягали, щоб вона заволала у відповідь на вибух.

Коли хімічні речовини примусили її так вчинити, їм забаглося від неї більшого. Вони вирішили, ніби настав час висловитися, що вона насправді відчуває до нас з Елізою, і вона так і зробила. Її всю затрусило, коли вона заговорила. Руки її конвульсивно стискалися. Спина вигиналася, а обличчя скривилося і зморщилося, як