Прадавня легенда - Юзеф Ігнацій Крашевський

Юзеф Ігнацій Крашевський

ПРАДАВНЯ ЛЕГЕНДА

Передмова Валерії Вєдіної

Редактор О. I. Жупанський

Перекладено за виданням: Jуzef Ignacy Kraszewski. Stara basn. «Czytelnik», 1956

Скорочений переклад з польської ВАЛЕНТИНА СТРУТИНСЬКОГО

Малюнки ІГОРЯ ВИШИНСЬКОГО

«ПРАДАВНЯ ЛЕГЕНДА» І ЇЇ АВТОР

Надзвичайно багатим і плідним було творче життя автора роману «Прадавня легенда», визначного польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського (1812–1887). Людина величезної ерудиції, феноменальної пам'яті й дивовижної працездатності, він гідно прислужився рідному народові як прозаїк, поет, драматург, публіцист, літературознавець, історик, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець. Сама лише літературна спадщина польського письменника налічує кількасот томів, набагато перевершуючи за обсягом доробок Бальзака і Дюма-батька, цих уславлених еталонів письменницької плодючості. Все це викликає тим більший подив, коли врахувати, що Крашевський, якого влучно називали «титаном праці» і «людиною-установою», не дістав систематичної вищої освіти і свої енциклопедичні знання здобув здебільшого самотужки.

Роль Крашевського в історії польської літератури, зокрема прози, подібна до ролі Гоголя в російській чи Марка Вовчка в українській: він заклав підвалини нового напряму — критичного реалізму, багато зробив для демократизації вітчизняного письменства, ввівши до нього принципово нового героя — селянина, ремісника, інтелігента.

Тонке відчуття духу епохи та постійне прагнення розібратися у провідних її тенденціях, гуманізм і громадянська пристрасть у поєднанні з талантом спостерігача й художника-сатирика дозволили Крашевському торкнутися цілого ряду важливих питань, які хвилюватимуть і надихатимуть згодом найвидатніших представників польського критичного реалізму. Оцінюючи внесок автора «Прадавньої легенди» в історію польської літератури, переломне значення його творчості для цілої плеяди художників-реалістів другої половини XIX ст., відома письменниця Еліза Ожешко писала: «Щодо нас, працівників пера, що з'явилися в пізнішу добу і перш ніж почали писати, вчилися читати й мислити на книжках, написаних Крашевським, то всі ми, письменники й белетристи взагалі, можемо сказати про себе словами давнього прекрасного прислів'я, що, «як віти з рідного дерева, від нього ми беремо свій початок».

Творчість Крашевського високо оцінював Іван Франко, його повісті й романи були широко відомі на Україні, їх читали, перекладали, деякі навіть інсценізували. Так, сюжетні мотиви повісті «Хата за селом» Михайло Старицький поклав в основу своєї драми «Циганка Аза».

Народився Крашевський у Варшаві, в родині шляхтича середнього достатку. Дитинство його минало в селі, серед мальовничої природи Волині. Закінчивши школу, майбутній письменник вступив 1820 року спочатку на медичний, а потім на літературний факультет Віленського університету. Але вже через рік його було заарештовано за приналежність до таємних студентських товариств, які активізували свою діяльність у період підготовки польського повстання 1830–1831 рр. Звільнившись з ув'язнення в 1832 році, він уже не міг продовжувати навчання, оскільки за царським указом університет перестав функціонувати.

Ще студентом Крашевський робить перші літературні спроби, на яких неважко помітити вплив романтизму, в університеті почав він формуватися і як автор історичних романів, що спиралися на ретельно вивчені першоджерела, виявив неабиякі здібності до побутописання, до зображення світу звичайних людей у конкретних буденних обставинах.

Із здобуттям письменницького досвіду Крашевський все виразніше ставав поборником реалістичного, глибоко тенденційного мистецтва, з чітко визначеними завданнями як суспільно-політичного, так і морально-етичного характеру. Художній твір, на його думку, мав сприяти популяризації величних ідей справедливості, добра й краси: «Кожна вимога часу повинна в ньому пульсувати, кожна справедлива скарга повинна знайти відгук, кожне чесне прагнення — захисника, кожний злочин — кару».

Настанов цих письменник особливо послідовно дотримується у своєму найвагомішому соціальному романі «Проекційний ліхтар» (1843), з його близьким до гоголівських «Мертвих душ» наскрізним мотивом подорожі героя й сатирично загостреним зображенням поміщиків, та в циклі селянських повістей, що з'явилися протягом 1842–1859 років і були принципі ще новим словом у польській літературі. Починаючи з повісті «Історія Савки», де селян катують до смерті, «женуть на панщину від неділі до неділі», «видирають останнє на податки і чинш», до «Історії кілка в тині», герой якої, талановитий скрипаль-самоук, з особливої ласки пана стає лакеєм, — в усіх селянських повістях Крашевського пиха, паразитизм, неуцтво, егоїзм, моральне виродження поміщиків і управителів поміщицьких маєтків стають на перешкоді прагненням селянина до освіти, культури, високих почуттів, нормального людського існування. Під пером Крашевського салонні історії і витончені романтичні герої поступалися місцем реальним конфліктам у середовищі так званих суспільних низів, письменник прагнув представити світ, що його література досі сором'язливо обминала, зазирнути в «сповнене болю, страждань, злиднів і приниження життя незнаних, нещасних, знедолених істот, ледве помітних у світі». Франко справедливо вважав, що селянські повісті Крашевського, «крім першорядних мистецьких прикмет, мають і назавжди матимуть першорядну вартість в історії польської літератури як перші промені світла, кинуті в цю досі темну глибінь, яку називаємо життям і душею простого народу».

Майже всі герої-селяни селянського циклу повістей Крашевського — українці; в основу творів, як правило, покладено справжні події з життя українських кріпаків. Показово, що польський письменник без найменшої тіні націоналістичних упереджень став на захист їхньої свободи й щастя, людської гідності, визнав обгрунтованість їхнього, хай і стихійного, протесту проти кривди й поневолення. Водночас чинником справжньої громадянської мужності й принциповості було розкриття Крашевським паразитичного обличчя, егоїстичної, розкладницької сутності «свого», польського поміщика-пана.

Взагалі зв'язки польського письменника з Україною й українським народом були тісними й безпосередніми: він довгі роки жив у селах Волині, в Житомирі, відвідував Київ, де навіть збирався очолити університетську кафедру. «Протягом двадцяти років, — згадував Крашевський, — я постійно спілкувався з народом, слухаючи, придивляючись, заохочуючи до розповідей. Ось справжній генезис цих повістей». Так, приміром, появі останньої з селянських повістей — «Історія кілка в тині», до якої доданий підзаголовок «За достовірними джерелами зібрана й описана», — передував власний невтішний досвід письменника, котрий напередодні скасування кріпацтва марно намагався навернути своїх сусідів-поміщиків на шлях добровільного зречення, хай і шляхом викупу, від належної селянам по праву землі. В передмові до твору автор його зазначав, що він був написаний в час, «коли всі ми гаряче займалися селянською проблемою і ділилися на табори: тих, хто її розв'язання прагнув добровільно й з добрим серцем, і тих, хто чинив опір необхідній реформі».

Слід зазначити, що Крашевський був одним з організаторів польського громадського й літературного руху на Україні. Тут він готував редагований ним журнал «Атенеум», що виходив протягом 1841–1851 років у Вільно і був присвячений висвітленню життя, літератури й культури слов'янських народів. Крашевський підтримував контакти з польськими письменниками, що проживали в Петербурзі,