Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Увесь цей час я перебував у тюрмі під слідством. А справа застрягла… Мусив я робити п'ять діб голодівки, заки зрушили її з місця. Вкінці дійшло до того, що вже 12 квітня був я на пластових сходинах у наших гуртках, на превелику радість нас усіх, а на злість ворогам. Ще як звільнював мене суддя 11 квітня, то не міг дібрати слів, щоб намовити мене залишити "пустий" Пласт. Але всіх балачок не думаю тут повторяти. А вже 18 квітня відбулося чергове переслухання у суді в Косові. Всі наші лише потверджували попередні свої зізнання. Судця питав ще, чи я не вчу їх політики, чи не підбурюю проти Польщі і т. п. На цьому переслухання скінчилося.
Дня 20 квітня ми зробили спільну "Першу весняну прогулянку", яка вдалася дуже гарно. При тім дорогою співали зложену мною у тюрмі пісню "А в Косові добре Пластові живеться"… І хто нам що зробить?
Тим часом пішов я до староства, і там удалося мені справу так повести, що дістав дозвіл на відчинення обох пластових домівок, нібито на уставлення там моїх верстатів. Зараз ми впорадкували по-своєму нашу давню домівку, перенеслися там (туди. — Ред.), і опінія признала побіду за нами, не вглиблюючись у справу. Нам і цього досить було. Але наші противники вхопились нових засобів, дуже модних у теперішній Польщі, — а то провокації. Чи то йдуть шкільні діти-поляки, чи діти з польської захоронки, чи хоч би й старші навіть, а побачать пластунку (- на) — зараз кричать: "Скоб (від "Сильно! Красно! Обережно! Бистро!" — Ред.), скобець, скобали, свістуни, пустуни" і т. п. Прямо годі було дорогою пройти. І це тягнулося до половини 1925 року. А пожалуватися не було де, бо не раз такі вигуки чують представники влади чи вчительства й лише підсміхаються. Я наших освідомив, до чого ці напасти зміряють, що вороги тільки й ждуть, щоби ми в якийсь спосіб зареагували на це, — тому ніхто з нас не вийшов з рівноваги. Гідно перенесли все. Відтак наші нерви привикли навіть і до цього… І це ворогів ще більше лютило. Тим більше що їм ні одного разу не вдалося завести скавтінґу себе, хоч клеїли щось чотири рази. Не було кому вести. І тут ми побідили!
Зближався Великдень. Ми спровадили собі підручник [Оксани] Суховерської ("Рухові забави й ігри з мелодіями і примовками". — Ред.) дргор (ігор. — Ред.) і забав та стали приготовлятися, щоб гідно виступити на свята. А сходини відбувалися без найменших змін.
Ці свята призначено на поширення пластової ідеї. Як засіб до цього ми вибрали забави, співи і т. п. Місцем до цього ми вибрали цвинтарі при церквах. Спочатку ми пішли (все йшли двійками, співаючи) до села Москалівки. Зразу декотрі сміялися з нас. Та згодом так зацікавилися нашими забавами, що всі, хто жив, зібралися біля нас і з захопленням милувалися усім. А милуватися, може, й було чим… Адже ми в піснях і забавах воскресили давню традицію; не одні старенькі аж заплакали, почувши та побачивши хоч би й таку "Перепілку". Вони ж в неї бавилися ще маленькими. Відтак це закинулося. І більше було такого цікавого. А перед нами то співали польки "Уцекай, мишко, до дзюри", "Улані, улані" і т. п. А коли ми відходили, то далеко за нами бігли і просили вернутися ще.
Але ми пішли на Старий Косів. Тут спочатку дивилися на сільські забави, відтак почали свої. Спочатку були вправи. Населення ще більше захопилося нами. Всі стали кругом, ціле село. А щоб нас не стіснювали, то старі господарі утворили кордон, взялися за руки і вдержували для нас вільне місце, опісля ми почали забави.
І зайшла тут ще така подія. Звичайно є так, що завжди на Великдень один кут села зводать порахунки особисті із другим. При тому не одному молодикові розчереплять голову. І тут заносилося на таке. Вже з долішнього йшло кількадесять леґінів з "оружжям", вже і місцеві кинулися за коликами і т. п. Ледь-ледь не прийшло до проливу крови. Але старші газди переказали наступаючим, що тут є ми і що дуже гарно бавимось, тож краще буде подивитися на це. За якийсь час "воєнний запал" уступив, помирніли і до вечора милувалися нами. А вечором ми вертались обдаровані писанками, гарно запрошувані на завтра.
Другого дня свят уже від рана приходили до нас усякі "делегації" та запрошували на забави. Ми аж від полудня пішли. Спочатку на Косівський цвинтар, відтак на Москалівський і на Старокосівський. Усюди нас вже чекали. Зараз по перших забавах декотрі з батьків стали просити, щоб їхніх дітей прийняти до Пласту. Пізнали по цих невинних забавах, що чогось у Пласті можна навчитися.
Такими успіхами й щирими прийняттями ми тішилися всюди. Всюди радо нас вітали, а з жалем прощали. Всі три дні свят. А не одним і сльози закрутилися, коли побачили наші вправи, почули патріотичні пісні. Не раз миле зворушення огортало мене, як старший чоловік чи жінка зверталися зі словами: "Я не з тих учених, я темний, але бачу, куда це іде… Нехай вам лиш Бог помагає так і надалі в цій праці з дітьми". Стисне руку, сльози закрутяться і відходить. Отже, сміло можемо сказати, що цих днів Свят ми не змарнували. Багато інших увесь цей час міряли по місті хідники вздовж і поперек — та й усе. Ми ж по собі бодай частинно залишили якийсь слід і набрали трохи практики.
У неділю 4 травня утворено новий пластовий гурток "Чайки". Це овочі нашої Великодньої праці. Утворення гуртка було сполучене із прогулянкою. Прийнято шість дівчат із Москалівки, а чотири відкинено до пізнішого часу.
В днях 11, 18 і 25 травня відбулися прогулянки в дооколичні місцевості. Програма була різноманітна. Участь брали всі чотири гуртки. На прогулянці 11 травня першою точкою у програмі було надання с. Марусі Библюківній 3-го пластового відзначення за добре ведення гуртка "Перепілки".
Дня 1
