Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

вечорі були вправи, співи, забави, деклямації і одноактівка "Цариця землі". Публіки все ж таки здобуваємо чимраз більше. Але інтелігенція ще й досі вперто тримається оподаль. І коли б ще попало на менше свідомих, то вони зразу цим вразилися б і було би по всьому. На щастя, наші вже з цього виросли, й якою міркою інші мірять, такою їм рубають.

Від якогось часу заведено в нас пластові вмілости. Щодва-три тижні відбуваються сходини пластових вмілостей. На них представляються вишивки, роботи з паперу, компоновані самими пластунами співи, забави, вправи і т. п. Ці вмілості переводиться гуртками. Гурток, якому признано першенство, стає на слідуючих сходинах на першому місці. Іншому в нагороду признається право носити при гуртковій хоруговці стяжку полкової краски. Ці вмілості мали доволі додатній вплив.

Тільки тепер хочу згадати про часопис "Український Пласт". Коли він вийшов у Станіславові ще ранньою весною, постала велика радість. По-перше, ми вже мали два свої журнали; по-друге, стало більше джерел, з яких можна було черпати відомості, обмінюватись думками. Тому й платили ми за журнал сумлінно.

Від 19 грудня почали виголошувати доповіді на сходинах. Вони мають виробляти вмілість промовляти й додавати знання.

На цьому закінчую 1923 рік. У ньому всі ми скористали не одно: набрали знання, гарту, духу, свідомости. Тож сміло йдемо назустріч 1924 рокові.

III. 1924 рік Чергова пластова коляда — Прогулянка — Пластова проба другого гуртка — Національні свята — Моє арештування і дальші нагальні переслідування Пласту — Великодні свята — Поширення пластової ідеї — Утворення нового гуртка — Прогулянки

З колядою ми пішли й цього року. На це складається декілька причин: 1) з огляду на традицію, 2) щоб внести між населення трохи бадьорости новими патріотичними колядами і 3) придбати дещо фондів.

Цього року, як і минулого, нас всюди дуже радо вітали. Не в одній хаті заплакали зі зворушення. Не одне товариство не тішилося такою популярністю, як ми. За придбані з коляди гроші ми купили шатра, ліки до аптечки, передплатили "Молоду Україну" і "Світик", а решту дали на "Рідну Школу", Український університет, інвалідів і т. п. Отже, коляда приносить, крім морального, ще й матеріяльний хосен народним цілям.

Третього дня свят ми уладили першу зимову прогулянку на півдня із санчатами, яка вдалася дуже гарно — свіжі і кріпкі повернулися додому. Прогулянка називалася "Прогулянка кінського хвоста".

Дня 20 січня ц. р. переведено в гуртку "Перепілки" І пластову пробу, її склало п'ятеро — чотири сестрички й один братчик. Матеріял був опанований добре. Присутні були батьки й гості. Це вже дальші овочі нашої праці. Доказ, що не спимо, а працюємо, і через те в наш нарід прибувають потрохи кращі одиниці, виростає нове, краще покоління.

На тиждень пізніше, тобто 27 січня, переведено в нашій домівці двоє свят: 1) річницю з'єднання українських земель дня 22 січня 1919 р. Ї 2) дев'яту річницю смерти Михайла Павлика. У програму входили: вступне слово, пісні, реферати, деклямації, читання і спогади. Щоб святкувати публічно, нема ще в нас потрібної сили. Але тут було трохи гостей. Обидва свята зробили на присутніх добре враження. І коли ці свята хоч трохи розрушили у присутніх думки, хоч пригадали давнє і вказали на майбутню ціль — замір наш осягнений. Якщо б так у нас більше сили та якщо б ми придбали трохи засобів, могли б стати в Косові П'ємонтом усього життя. Так ми причинились до активізації інших товариств, які побачили, що нас якось не їдять, хоч і працюємо.

Почавши від весни 1923 року, польський уряд, здається, помирився з існуванням Пласту. Та це лише так здавалося. А душевно відчувалося, що він щось готує.

І дійсно так було. Дня 28 січня 1924 р. приїхали поліційні залубні з кількома поліцаями з Коломиї, арештували мене й зараз-таки відвезли до Коломиї. Ледве я встиг задати денні доручення щодо дальшої праці у Пласті. Це арештування попередили три труси цього місяця.

У Коломиї на поліційній станиці підставили якогось провокатора (Коньчука В.), який вигадав про мене всякі несотворені речі. На підставі цих тверджень відставлено мене за дві доби до тюрми при Окружному суді в Коломиї під обвинуваченням державної зради з §§ 58 і 65. Одначе зразу можна було пізнати, що справа йде про Пласт; це й сам слідчий суддя Янковскі кілька разів опісля ствердив словами: "Якби не займався Пластом, сидів би вдома і ніхто нічого б не казав".

Зразу велося слідство за "державну зраду". За той час у Косові слідили, що робиться у Пласті. Коли переконалися, що праця не припиняється, польська поліція почала остаточний наступ. Дня 29 лютого впали жандарми до пластової домівки, зробили кількагодинний, дуже основний трус, забрали все, що ми за той час придбали, як: книжки, підручники, відзнаки, заощаджену готівку і т. п. При тому напосідали на пластову молодь, головно сестру Марусю Библюківну, щоб видала все, що вона поховала, бо то вона заступає опікуна… Але цих нападів ніхто не злякався, а від с. Марусі дістали гідну відповідь.

Рівночасно увійшли жандарми до школи й там, при наповненій клясі й директорці, перевели переслухання дітей-пластунок. Це на те, щоб їх самих скомпромітувати, а іншим відібрати охоту вступати до Пласту. За іншими пластунками жандарми гонили по дорогах, надокучали по хатах. На другий день запечатали пластову домівку.

Мене в тюрмі повідомили зараз про ці події. Я написав, щоб нічого не лякались, а кріпко держалися і прямували до визначеної мети. Тож вони зараз знайшли собі другу пластову домівку, і вже 9 березня відсвятковано в ній Шевченківське свято. А коломийський суд 3 березня почав зі мною слідство за Пласт. При тім на всякі лади старались мене переконати, що то пусте, щоб це покинув, а тоді й мені дадуть спокій. Інакше будуть переслідувати. На це все я був глухий.

Дня 14 березня впали жандарми до нової пластової домівки, перевели трус, забрали, що попало під руки, нападали на пластунок, що вели сходини. Рано 15 березня запечатали й цю домівку.

А все сама молодь, діти вишукували собі, дбали, а зі старших — чи то батьків, чи інших