Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Продав я кілька хлібців із тюремного харчу, і вже було дві чи три сотки марок. На щастя, нагодився у цей час мій знайомий товариш Я. Ост. Ї передав мені допомогу на харчі, теж дві чи три сотки марок. Я вже був паном…

За допомогою пані радникової Г. дістав я ту книжку незабаром у свої руки. Коли ж я її прочитав, то рішив, що в Косові мусить бути Пласт. Як і коли — сам ще гаразд не знав. Саме тоді дістав акт обвинувачення щось на 60 сторінок, і скоро мав бути великий процес із § 58 та ін. карного кодексу (державна зрада). Із процесу може всяке вийти… Але якось справу закрили без процесу.

Вийшовши з тюрми, почав я шукати той Пласт. Передусім я сам хотів стати пластуном. Якось дістав я адресу і написав до Верховної пластової ради у Львові прохання, щоб мене прийняли до Пласту. За якийсь час дістав я відповідь від п. Степана Тисовського, що тих, кого не знають, до Пласту не приймають. Я пішов до Коломиї, попросив знайомого інспектора В. Витвицького поручити за мене. Через нього познайомився я із професором Романом Шипайлом, і ці два панове поручили за мене. Але згодом (а то був уже 1922 р.) дістав я знову письмо зі Львова, що з мене одного не буде багато хосена, коли я сам пластуватиму. Краще, щоб я зорганізував хоч гурток молоді і з ним вів працю.

У міжчасі ми зліпили в Косові аматорський гурток, який почав давати вистави. Це був перший прояв народного життя під польською владою. При цьому гуртку я зібрав групу молоді під назвою "Дитяча секція драматичного гуртка", з якими я дав кілька вистав. Молодь була позашкільна. Після одержання другого письма від ВПРади заповів я перші сходини. На цих сходинах я пояснив про Пласт, і вже 12.VI.1922 р. відбулися перші основуючі сходини в домі д-ра [Петра] Побігущого, де відбувалися театральні проби. Вибрано діловодів (хоч все я сам провадив), пояснено ціль, і праця пішла. Сходини ми вели на толоках, зарінках, у лісі і т. п. Домівки своєї не було. Членів було 15–20 з Косова і сусіднього села Москалівки. Але це число не було постійне, бо одні виступали, а другі вступали. Стан був такий, як і завжди буває у початках, — пливкий. Але зацікавлення між молоддю зростало.

Щоб праця була доцільніша, поговорив я з деякими громадянами, представив стан речей і створив Повітову пластову раду. Вона стала дбати про моральний і матеріяльний стан Пласту. Головою був д-р Петро Побігущий. На мої запити дістав я інформацію з ВПРади, що Пласту не треба нігде зголошувати до властей. Натомість добре було б заснувати філію Українського краевого товариства охорони дітей і опіки над молоддю, яке є компетентне вести Пласт. Я почав робити старання. Із другої сторони це саме помалесеньку робив д-р [Петро] Рондяк. Але польська влада систематично відкидала статути. А громадянство зразу було зовсім байдуже до Пласту. Не знало, що таке Пласт. А ті, з інтелігенції, що знали, то прямо сміялися з мене, що я засновую його. Казали, що не в таких містах є Пласт, а ведуть його професори, та ще й не так, як треба. А в Косові?! Я собі з того нічого не робив. Щодо батьків пластунів, так вони як не ворожо, то байдуже ставились до Пласту. Але інакше й не могли ставитися, бо ж самі не знали, що це, а з дітей поки що не бачили ще ніякого хісна. Що їхні діти роблять, куди ходять — це їх мало цікавило. А в нас не було кому їх зацікавити. Всього я не міг сам робити. Раз професор Шипайло пообіцяв дати доповідь про Пласт. Я все приготував, але невеличкий дощ спинив професора Шипайла, і відчит не відбувся.

Не раз можна було бачити поляків, як чогось шукали біля місця, де ми відбували сходини.

Дня 12 липня 1922 р. заснував я дівочий пластовий гурток. Зголосив я обидва гуртки до ВПРади, і прийшло нам затвердження: 25-й Пластовий полк ім. Осипа-Юрія Федьковича (хлоп'ячий) і 26-й Пластовий полк ім. Наталії Кобринської (дівочий). У хлопців був гурток "Пугач", а в дівчат "Зозулі". У гуртках було від 8 до 20 членів. На сходинах брали ми матеріял виключно з підручника "Життя в Пласті". Особливу увагу звертали ми на вироблення характеру та на загальне освідомлення. Що наука не йшла в ліс, то можна доказати слідуючим:

1) одного разу згоріла в селі Москалівці хата. Кілька пластунів брало участь у рятуванні. Коли вже на згарищі нікого не було, випорпали вони з попелу пригорщу срібних і золотих монет. Хоч ніхто їх не бачив, віднесли гроші господарям. По обчисленні не бракувало ні сотика;

2) прийшовши раз на сходини на поле, застав я майже всіх на сливках. Це не було нічого незвичайного, бо в той сад усі хлопці ходили на садовину як на свою власність. Одначе, коли я їм пояснив їхній вчинок, ніколи більше того не робили. А таких фактів знайшлося більше.

У днях 14–18 серпня 1922 р. був я на пластовому курсі для впорядників у Коломиї. Тут я перший раз почув трохи більше про Пласт, але й цей курс був далеко невистачаючий. Все ж таки я дещо скористав із нього.

Після курсу праця пішла інтенсивніше. Але людський матеріял на пластунів і пластунок усе-таки був надто сирий. Вони ще не були зацікавлені Пластом. Найкращим доказом цього хай буде те, що я сам мусив купувати записник, олівці тощо. А щоб жадати членських внесків і т. п., то не було тоді про що й говорити. Але це не дуже давно. Це ж не була гімназійна чи семінарійна молодь, ані навіть діти освічених батьків. Це були діти селян і міщан із далекої провінції. Тут треба було починати всесторонне виховання від самих основ.

Тому й неможливо було в нас додержуватись усіх реченців: за один місяць здати пластову пробу, сходини вести одну годину і т. п. А цього останнього навіть неможливо було придержуватися, бо коли вже діти посходилися на сходини, то хотілося