Макуха - Дмитро Чобіт

То було у грудні 2000 р. У порядок денний внесли питання про створення парламентської слідчої комісії та відставку силовників: голови СБУ, міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора і голови Держмиткому. Далі цитую О. Турчинова:

«Ввечері перед голосуванням до мене подзвонили з приймальні Кучми і сказали, що Президент попросив зайти до нього. Ми зустрілися в його кабінеті. Я ще ніколи не бачив Кучму таким переляканим. У нього тряслися руки, в очах — неприхований жах. Але свою вимогу він сформував достатньо конкретно:

— Якщо голосування про створення комісії по розслідуванню вбивства Гонгадзе провалиться, я у цей же день випускаю із тюрми усіх Юлиних людей, а Юля буде працювати в уряді і буде працювати першим віце-прем'єром. Але якщо «Батьківщина» проголосує «за» я її (Юлю — Авт.) посажу, а вас усіх передушу.

Переді мною стояв загнаний звір, готовий піти на будь-які злочини, аби врятувати свою шкуру.

Вийшовши від Президента я зразу подзвонив Тимошенко. Ми терміново зібрали фракцію. У ніч перед голосуванням прийшли всі. На кону були життя близьких людей, серйозні переслідування проти кожного із присутніх. З іншого боку, були честь, громадянський обов'язок і реальний шанс скинути цей режим. Звичайно, багато залежало від Юлі, тому, що у першу чергу під удар йшла вона. По її ініціативі було прийнято рішення: не йти на компроміс із совістю і Кучмою.

Наступного дня Верховна Рада проголосувала за відставку силових міністрів і за створення слідчої комісії по справі Гонгадзе» [140].

А ось, як насправді виглядала справа із голосуванням. На той час я був членом фракції «Батьківщина» — вступив до неї у жовтні 2000 р., тому знаю про це із середини. До того ж відтворюю ситуацію за своїм щоденником, у який я вклеював особливої ваги документи і матеріали.

Події, про які розповів О. Турчинов, стосуються вівторка, 12 грудня 2000 р. Це мабуть був найдраматичніший і найгучніший день у Верховній Раді України під час так званого «касетного скандалу». Нагадаю, що у п'ятницю, 8 грудня, в аеропорту «Бориспіль» працівники митниці і Служби безпеки України, під виглядом пошуків діамантів, незаконно затримали і обшукали трьох народних депутатів України: Віктора Шишкіна, Сергія Головатого і Олександра Жира та вилучили у них відео матеріали, що стосувалися їхньої розмови з майором Миколою Мельниченком. Однак Сергію Головатому вдалося пронести одну запасну касету, яку 12 грудня народні депутати переглядали на екрані, встановленому прямо у сесійному залі Верховної Ради України. Відбувся інформаційний вибух величезної сили. У цей день було внесено кілька проектів постанов щодо проведення спеціального засідання парламенту по «справі Гонгадзе», створення відповідної слідчої комісії та щодо відставки силовиків і керівника Держмиткому. Співавтором одного і автором чотирьох законопроектів був і я. Однак у цей день жоден проект не голосувався, оскільки за тодішніми нормами регламенту для цього був визначений лише четвер.

Події у Верховній Раді 12 грудня 2000 р. безумовно не могли не стурбувати Президента і він запросив до себе О. Турчинова. Однак тоді Олександр Валентинович про зустріч з Президентом навіть не заїкався і про неї я дізнався щойно із його спогадів, опублікованих у спецвипуску № 2 газети «Вечерние вести» за 2008 рік.

Що стосується твердження О. Турчинова, що з ініціативи Ю. Тимошенко було прийнято рішення «не йти на компроміс із совістю і Кучмою», то такого не було! Керівники фракції «Батьківщина» діяли цілком у протилежному напрямку, а рішення Верховна Рада України прийняла усупереч їхній позиції!

У четвер, 14 грудня 2000 р., головуючий на засіданні Верховної Ради України робив все аби голосування проектів постанов не було результативним. Коли він поставив на голосування проект постанови про висловлення недовіри міністру внутрішніх справ України Ю. Кравченку, то у залі знаходилось мало депутатів, а у рядах фракції «Батьківщина» сиділо взагалі кілька осіб. Коли йшло голосування я сам натиснув дві кнопки і закликав колег зробити теж саме. На табло спалахнула цифра «226». Рівно стільки, скільки потрібно для прийняття рішення.

Так перевагою всього в один голос було прийнято рішення. Серед 226-и депутатів лише четверо виявилися із «Батьківщини». Відразу ж після голосування у зал прибіг стурбований О. Турчинов і висловив незадоволення тим, що кілька депутатів, очолюваної ним фракції, проголосували «за». Подальші голосування щодо відставки голови СБУ і генпрокурора під контролем О. Турчинова вже не набрали кількох голосів. «Батьківщина» більше майже не давала голосів. «За» голосували лише я, Віктор Таран і Валентин Зубов.

Наступного дня, у п'ятницю, 15 грудня 2000 р., о 9-й годині на засіданні фракції «Батьківщина» розпочався розбір вчорашніх обставин. У відсутність О. Турчинова, засідання проводив його перший заступник Сергій Правденко, він розпочав із четвергового голосування і сконцентрував увесь свій гнів на мені. Кричав, що то за самодіяльність у поданні проектів постанов, запитував, чому я без рішення фракції голосував за проекти постанов? А на завершення сказав: «Наша фракція хай буде меншою, але дисципліновашою і організованішою, а ті що прийшли нещодавно — хай ідуть на хер». (Фраза дослівно повторена за моїм щоденником). Вся фракція сиділа мовчки, більшість депутатів опустили голови і робили вигляд, що вивчають документи. Звичайно, людям було неприємно, що їх позбавляють можливості приймати самостійні рішення. Всі розуміли, що у вчорашньому голосуванні я мав рацію. І більшість членів фракції «Батьківщина» так само би голосувала, якби не партійна дисципліна. Зрештою, ніхто з тодішніх депутатів і не знав справжньої причини того, чому вожді дали вказівку не голосувати за створення слідчої комісії та відставку силовиків. О. Турчинов про свої розмови із Л. Кучмою і Ю. Тимошенко розповів щойно у травні 2008 р.!

Вислухавши С. Правденка, я спокійно і неквапом почав збирати свої папери та акуратно складати їх у портфель. Всі мовчали і дивилися на мене. Я встав із-за столу та, не сказавши й слова, покинув засідання фракції «Батьківщина». Тільки вийшов у фойє, до мене