Макуха - Дмитро Чобіт

Чому спеціаліст із червоним дипломом пішов на звичайну робітничу посаду, пояснив сам О. Турчинов: «У ті часи, якщо у тебе не було нікого за спиною, велике підприємство, гарячий цех, небезпечне і тяжке виробництво були тим місцем, де можна було проявити себе, зробити кар'єру» [130]. І молодий кар'єрист почав стрімко йти вгору: з посади слюсаря він перейшов у вальцювальники, потім став майстром і начальником зміни.

Тоді, аби успішно просуватися по службі, потрібно було себе добре показати, крім основної посади, ще й на громадській роботі, тому О. Турчинов записався у комсомольський оперативний загін, а незабаром став його комісаром. Комсомольські оперативні загони допомагали міліції, вони патрулювали вулиці Кривого Рогу, затримували хуліганів, бешкетників, виявляли наркоманів, відвозили п'яниць у витверезники. Як писав сам Олександр, під його керівництвом загін став одним із кращих у місті. «Це був період мого формування, як атеїста і комсомольського активіста. Я мріяв про партійну кар'єру», — згадував О. Турчинов. Роботу комсомольського активіста примітили і вже наступного року О.Турчинов став комсомольським функціонером. «Мені виповнилося двадцять два роки, коли я зайняв пост секретаря Дзержинського райкому комсомолу Кривого Рогу», — хвалився Олександр Валентинович [131].

О. Турчинов називав себе «комсомольським лідером обласного масштабу». Він з великою гордістю підкреслює: «Мені було 25 років, і я був одним із найуспішніших молодих людей в адміністративно-партійній системі Радянського Союзу. Спочатку наймолодшим секретарем райкому, потім наймолодшим завідуючим відділом обкому» [132].

Словосполучення з основою на термін «кар'єра» О.Турчинов дуже часто вживає у своїх мемуарах, він навіть пише: «… для мене молодого кар'єриста». Тому тут немає жодного сумніву — перед нами яскравий приклад людини, яка поставила ціллю свого життя не якусь конкретну корисну справу, а винятково — власну кар'єру. Іншої мети у цієї особи не було тоді і тепер її просто не може бути. Характер такий.

До партійної кар'єри О. Турчинов готувався змалечку. Як він сам писав: «У шкільні роки я не сумнівався у перевагах радянського устрою, соціалістичної системи і був впевнений, що ми все-таки будемо жити при комунізмі» [133]. Закладена у дитинстві віра, у зрілому віці перетворилася на непохитні переконання молодого комуніста. «Сьогодні мало хто пам'ятає, що ми будували світле майбутнє. Мене влаштовувала ця доктрина, а також: можливість реалізувати в її рамках кар'єристські амбіції» [134].

Вищенаведені слова О. Турчинова яскраво ілюструють спосіб його мислення та наявність комуністичних переконань. Партійна кар'єра в структурах ВЛКСМ — КПРС була його заповітною мрією і він про це сам написав у 2008 році!

Не менш вражаючими є спогади О. Турчинова про події, пов'язані із проголошенням Незалежності України: «Коли зруйнувалася радянська імперія, щезла компартійна логіка і доцільність, замість простих і зрозумілих доктрин, стабільного і світлого майбутнього прийшла порожнеча, яка лякала своєю похмурістю» [135]. І це О. Турчинов пише про епохальний час і визначальні для української нації події. Здобуття Україною державної незалежності, О. Турчинов сприйняв як усього-на-всього «розвал радянської імперії та руйнування добре зрозумілої йому «компартійної логіки». Виявляється, що й сама Незалежність України сприймалася О. Турчиновим як «похмура порожнеча». І це тоді, коли весь український народ торжествував, бо до самостійності українці прагнули впродовж віків.

Виникають резонні запитання: «Хто ви є, пане Турчинов, і коли ж ви стали «патріотом України»? І чи стали загалом?»

Переживши велике життєве потрясіння — проголошення Україною Незалежності, О. Турчинов швидко отямився, пристосувався до нових реалій і знову пішов звичною дорогою кар'єриста.

Своє нове сходження по кар'єрній драбині вже незалежної України пан-товариш Турчинов розпочав у 1992 році, коли новопризначений представник Президенти України у Дніпропетровській області Павло Лазаренко прийняв його на посаду голови комітету з питань роздержавлення й демонополізації виробництва облдержадміністрації.

О. Турчинов перебував у досить близьких стосунках із тодішнім генеральним директором Південного машинобудівного заводу Л. Кучмою. Восени 1992 р. Леоніда Даниловича призначили Прем'єр-міністром України і він почав формувати свою команду, у яку на посаду радника глави уряду з питань економіки потрапив О. Турчинов.

Які поради з економіки міг надавати українському прем'єру комсомольський кар'єрист навіть важко собі уявити, адже у 1992р. ця сфера для О. Турчинова була незвіданою землею; свої дисертації на теми функціонування тіньового бізнесу та ухилення від сплати податків цей радник захистив значно пізніше — у 1996 і 1999 pp. Мабуть через діяльність таких «радників» Л. Кучма не впорався із довіреною посадою і у вересні 1993 р. попросився у відставку. Без роботи залишився і О. Турчинов. Про цей період Олександр Валентинович написав досить чітко і яскраво, крізь звичну призму своїх кар'єристських амбіцій: «Мій вихід із влади подібний до того, як я виходив із партії. Було страшно… Був колосальний дискомфорт. Кабінет, автомобіль, спецзв'язок. Перед тобою відкривалися будь-які двері… І нараз — все щезло»