Макуха - Дмитро Чобіт

Після перемоги Віктора Ющенка, Олександр Зінченко очолив Секретаріат Президента України й отримав посаду Державного секретаря. З вересня 2005 р. він добровільно залишив цю посаду, а 5 вересня провів найскандальнішу в новітній історії України прес-конференцію, на якій звинуватив так зване «оточення президента» в корупції.

Скандальна прес-конференція О. Зінченка і події, які їй передували, описані мною у тринадцяти розділах двох книжок на шістдесят одній сторінці [127]. 3 огляду на цю обставину переповідати все ще раз немає жодного резону, тому скажу головне.

Виголошена екс-державним секретарем О. Зінченком заява на прес-конференції, яку транслювали в прямому ефірі, започаткувала небачений політичний резонанс. Уже в перші години відлуння від прес-конференції покотилося всією Україною. Не було міста, села, будинку чи квартири, де б не обговорювали цю подію. Про неї писали, говорили і показували всі вітчизняні і провідні зарубіжні ЗМІ. Скандал набрав світового масштабу. Але за скандальними звинуваченнями в корупції так званого «оточення президента» не було конкретики, оскільки О. Зінченко їх нічим не підкріпив і навіть не пробував доводити правоту своїх слів. Зокрема він:

1. Не навів жодного прикладу чи факту корупційних діянь.

2. Не висунув проти жодної особи будь-яких корупційних претензій чи звинувачень і, звісно, не пояснив, у чому вони полягають.

3. Не надав правоохоронним органам матеріалів щодо корупційних діянь будь-якої особи і тим більше — не підкріпив їх жодним доказом вини.

4 Високі посадові особи України, прізвища яких всує назвав на прес-конференції О. Зінченко, зокрема тодішній секретар РНБО Петро Порошенко, керівник фракції «Наша Україна» у Верховній Раді України Микола Мартиненко і перший помічник Президента України Олександр Третьяков подали проти О. Зінченка позови до суду у справі захисту честі, гідності і ділової репутації і виграли всі судові процеси. У суди О. Зінченко теж не надав жодного доказу їхньої провини!

Для порівняння: коли В. Медведчук подав на мене до Печерського районного суду м. Києва подібний позов щодо книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», я, як автор, надав суду понад тисячу (!) документальних доказів достовірності мною написаного та забезпечив свідчення у судових засіданнях 18 свідків, у тому числі і двох Голів Верховної Ради України — О. Мороза і О. Ткаченка. Усі свідки підтвердили достовірність мною написаного у книзі «Нарцис». Загальна кількість доказів була така велика і об'ємна, що у судах справу возили возиком — у руках неможливо було нести! Завдяки наданим доказам, я виграв судовий процес у В. Медведчука по всіх 99-ти пунктах, які він вимагав визнати такими, що ніби то не відповідали дійсності. А тепер повернуся до «камертона чесності».

О. Зінченко трьом судам не надав жодного доказу на підтвердження своїх же звинувачень!!! І всі три суди ганебно програв!

Ступінь добросовісності О. Зінченка видно із того, що, публічно кидаючи звинувачення у корупції на так зване «оточення президента», він не надав доказів на підтвердження сказаного ні правоохоронним органам, ні судам, що само з себе ставить дуже великий знак запитання: що ж являла собою прес-конференція О. Зінченка 5 вересня 2005 р.?

Висновок напрошується сам собою: О. Зінченко влаштував грандіозну провокацію супроти Президента України й Української держави, знеславив Україну у світі.

Заради чого він це паскудство робив, мною докладно описано у згаданих книгах «Монолітне болото» і «Фарисеї». Після здійсненого за участю Ю. Тимошенко скандалу із спробою силового захоплення Нікопольського феросплавного заводу 1 вересня 2005 р. за яким тоді спостерігала у прямому ефірі вся країна з екранів телебачення, над Юлією Володимирівною нависла сокира покарання і відставки. Вечірній скандал, влаштований 1 вересня 2005 p., Михайлом Бродським на «5-му каналі» і повторений 5 вересня, у значно ширшому масштабі, Олександром Зінченком на прес-конференції, відвернув увагу від Ю. Тимошенко. Тобто один скандал перекрили ще гучнішим скандалом і тим переключили суспільну увагу із справді брутальних дій уряду Ю. Тимошенко на зовсім іншу справу — так звану «корупцію в оточенні президента». Але при цьому скандалісти не встигли підготувати жодного доказу своїх жахливих звинувачень!

Нагадую, що на той час О. Зінченко перебував на посаді державного секретаря, через його руки проходили всі документи, які потрапляли на стіл Президента, він мав можливість витребувати будь-які матеріали, навіть таємні. Ще більші можливості були у О. Турчинова, тодішнього голови СБУ Але вони разом не роздобули жодного доказу на підтвердження звинувачень будь-кого з так званого «оточення президента»! Цей незаперечний факт теж свідчить про те, що О. Зінченко влаштував грандіозний скандал на неправді. Але в інтерв'ю С. Лещенку 19 вересня 2005 р. Юлія Тимошенко його дії оцінила зовсім по-іншому: «Слава Богу, що в нас в Україні є Олександр Зінченко. Я йому дуже вдячна» [128]. Ось такі діаметрально протилежні оцінки однієї і тієї ж події.

Свої аргументи щодо скандалу О. Зінченка, його передумов і наслідків я докладно виклав у згаданих книгах. У них я стверджував, що О. Зінченко виступав на прес-конференції з ініціативи та у змові з тодішнім Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко, їй цей скандал тоді був украй необхідний, за нього вона і була вдячна О. Зінченку та навіть дещо заборгувала. Але Олександр Олексійович за свій вчинок став забагато вимагати, а саме: 15 місць у прохідній частині списку БЮТ на виборах народних депутатів України 2006 p., 25 % у списках БЮТ в усі обласні та районні ради України, а також висунення і підтримку його кандидатури у мери м. Києва. Тодішній заступник Ю. Тимошенко у делікатних справах М. Бродський із цього приводу стверджував: