Макуха - Дмитро Чобіт

бізнесмен В. Зубик у списку БЮТ на виборах 2006 р. був записаний керівником благодійного фонду; принаймні така посада для кандидата в народні депутати України виглядала пристойно, а ось не менш круті буржуї Сергій Міщенко (№ 52) і Дмитро Крючков (№ 71) у 2006 р. значилися як «тимчасово непрацюючі». Але, як згодом пояснив добре обізнаний Михайло Бродський, Сергій Міщенко — це партнер відомого Олександра Волкова, він відзначився «помірним фінансуванням» бютівського фонду. У розумінні М. Бродського, «помірне фінансування» означало його середню величину, а ось «нормальне» характеризувало найвищий рівень. «Нормальним фінансуванням» якраз і відзначився «безробітний» Дмитро Крючков — скандально відомий бізнесмен, який 13 вересня 2006 р. разом із бізнесменами Інгою Вершиніною та Максимом Луцьким одними з перших перейшли із БЮТ в Антикризову коаліцію.

У виборчих документах БЮТ Д. Крючков значився як тимчасово непрацюючий, тобто безробітний. Насправді він був головою спостережних рад АКБ «Гарант» і ВАБАК «Київ-реконструкція». Через свої бізнесові справи цей «безробітний» не встиг вчасно підготувати необхідні документи у ЦВК і просив надати йому для цього додатковий час! [121] У Рівному Д. Крючков прославився скандалом з акціями будівельного управління Рівненської АЕС. Красномовною є і стаття «Рейдерство в Украине: семейный бизнес братьев Крючковых» [122]. Ще за рік до виборів — 12 липня 2005 p. — MBC України порушило проти Д. Крючкова кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 та ч.5 ст.205 КК України [123]. У світлі кримінальної справи стає зрозуміло, чому «безробітний» бізнесмен здійснював «нормальне» фінансування Блоку Юлії Тимошенко і за це потрапив на 71-ше місце у списку кандидатів у члени українського парламенту: йому конче потрібна була депутатська недоторканність! Може, хтось скаже, що вожді БЮТ не знали про те, хто такий Д. Крючков? Перше: навіщо тоді брали у список незнайому людину? Друге: офіційне повідомлення МВС України про кримінальну справу відносно діянь Д. Крючкова оприлюднене на сайті департаменту зв’язків із громадськістю 12 липня 2005 p., а список затверджували 26 грудня 2005 р. Що — не цікавилися своїм новим дорогоцінним надбанням? Мабуть, причина банальніша — якщо є «нормальне» фінансування, то чому ж його відхиляти? Ось так формували бютівський список у 2006 p., і це не виняток, а усталена і добре відпрацьована практика, яку продовжили й у 2007 році. А потім плачуться, що їх «зрадили». Та не зрадили, а купили, натішились і покинули.

Хто і що собою являє і хто за ким стоїть, навіть старі кадри колишньої фракції «Батьківщина» дізнаються лише із публікацій. Усе про списочників БЮТ знають лише Ю. Тимошенко й О. Турчинов. Тому й ми не могли знати усього, але і того, що розповіли, цілком достатньо для розуміння суті «Блоку Юлії Тимошенко» — яскравого олігархічного угрупування, яке ніколи не буде працювати на інтереси українського народу. Воно запрограмоване на цілком інші цілі.

X. Про так званих «зрадників»

Тема зрадників і розмови про них стали домінуючими в усій діяльності ВО «Батьківщина» та й усього «Блоку Юлії Тимошенко». Дійшло до того, що такий видатний український політичний діяч, як Антоніна Ульяхіна, рідна тітка Ю. Тимошенко і голова Дніпропетровської обласної організації ВО Батьківщина, у книжці «Юля, Юлия Владимировна» написала, що Президент України В. Ющенко «зрадив Юлю» [124]. Невже Віктор Ющенко із Юлею шлюб брав? А може, Президент присягав на вірність не народу України, а особисто пані Юлі? Зрештою, а хто вона така, аби мати моральне право від будь-кого, окрім законного чоловіка, вимагати вірності? Але слово «зрадники» в устах бютівських вождів і місцевих вождиків стало дуже популярним. Ці бютівські «зрадники» з’явилися мало не в кожному селі. У Верховній Раді V-ro скликання до їхнього числа занесли аж 26 бютівських комісарів, у Київраді — 18 із 43-х! Звідкіля така масовість, панове бютівські вожді? Причину шукайте, передовсім, у собі та своїх діях. Зрада у партійному середовищі — це морально-етична категорія, вона заслуговує на окрему розмову, ми ж наголосимо на деяких конкретних фактах. Одним із перших, хто вийшов із фракції БЮТ, був Герой України Степан Хмара — це трапилося у квітні 2005 p., коли Ю. Тимошенко прийняла у свої ряди «на перевиховання» цілу когорту вчорашніх кучмістів та олігархів. С. Хмара заявив, що йому із ним не по дорозі, і вийшов із БЮТ. До речі, дуже правильно зробив — навіщо йому плямувати своє чесне ім'я спілкою з одіозними особами? Але не лише С. Хмара залишив політичний табір жінки з косою. Нагадаю про ще кількох відомих в Україні постатей, які перебували в одній фракції і партії разом з Ю. Тимошенко, але чомусь не захотіли мати з нею нічого спільного: академіки НАН України Костянтин Ситник і Петро Толочко, професор Зоряна Ромовська, народний артист України, Герой України Дмитро Гнатюк, керівник найбільшої обласної організації ВО «Батьківщина» Олег Антипов, голова ревізійного комісії ВО «Батьківщина» Валерій Чичков, якого, між іншим, О. Турчинов називав «совістю партії». Вийшов із рядів ВО «Батьківщина» і мер міста Луцька Богдан Шиба. Навіть знаменитий Левко Лук’яненко, Герой України, ім’я якого довго слугувало для БЮТ ширмою, теж пішов геть від сумнівної організації. Побачивши, кого протягують у Верховну Раду, не дали своєї згоди на балотування за списком БЮТ у 2006 р. відомий політик і державник, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, громадський діяч Сергій Одарич, народний депутат України IV скликання Петро Димінський та автор цих рядків. Кожен із них перебував у прохідній частині списку; всі вони свій вибір зробили цілком самостійно. Таким чином, БЮТ покинули добре відомі політики і всі знакові фігури. А хто ж залишився? Кого у теперішніх рядах «воїнів світла і справедливості» можна назвати моральними авторитетами нації, людьми, гідними бути прикладом для наступних поколінь? Не буду називати прізвищ — краще подивіться, шановний читачу, на список БЮТ, і вам усе стане