Вогонь і кров - Ернст Юнгер
Твій Фріц.
Вірші будуть у другому листі.
27.IV.17.
Любі батьки!
Лист мами від 19.IV я отримав позавчора. Тут все по-старому. Пиріг, який Ви надіслали мені на День народження, зачерствів, поки добирався з тилу. Ну та нічого, щось придумаємо. Ви отримали обидві мої посилки? Одну я надіслав ще під час вихідних, іншу, з книжками та 10-см хвостом від міни, приблизно 6 днів назад. За декілька днів я надішлю ще одну передачу, адже я знайшов тут, у цьому нещодавно зруйнованому селі, прекрасну бронзову статуетку, ручної роботи, вона зображує хижака із двома крилами, з чиєї пащі виривається вогонь — два підсвічники.
Майор Мьолленгофф захворів і вибув із війська.
Щодо іншого, то моя адреса — досі 2-а рота, а чому мама написала «штаб III», я не зовсім розумію.
У домашній бібліотеці, нагорі, є маленьке видання «Скаженого Роланда» Аріосто, якби Ви надіслали мені, я б із задоволенням перечитав його.
Коли нас несподівано почали обстрілювати, я переносив багаж і мав робити це так швидко, що не встиг захопити всі речі. Так що я сиджу тепер без тютюну, який залишився там. Також у торбі залишився і бекон, сподіваюся, він ще витримає деякий час. Щодо газети, то її краще адресувати на 8-му роту.
Вчора обстріл розтрощив мою сигнальну станцію, розбилися дві короткі й маленькі лампи, дуже дорогі, а ще засипало землею 6 чоловік, яких ми проте відразу ж відкопали, лише один із них отримав легку контузію. Але сигнали, які ми тепер щодня подаємо в село, теж передаються не з папірцями. Пріпке я відвідую дуже часто, він мешкає в маленькій холостяцькій квартирі, яка, утім, теж часто потрапляє під обстріл.
Найкращі вітання Вам усім
Від Вашого Ернста
Позавчора — 2 роки відтоді, як мене вперше було поранено.
Серен, 4 травня 1917
Любий Фріце!
Сердечно вітаю з отриманням личок. Коли закінчуються Ваші курси? Адже після них Вас відразу ж відправлять сюди. Краще поспішайте.
У нас був тут запеклий бій, у якому 2-й роті ще пощастило відбутися шістьма загиблими. Мій пункт зв’язку лежав якраз на лінії вогню, чверть із тих, хто був там, отримали поранення. Наостанок канадці накрили вогнем наше укриття. Кніґґе отримав поранення нижче спини, так що забігав, як ошпарений.
Зараз ми насолоджуємося гарними весняними днями у відносній тиші. Квартири досить затишні, а місцеве населення дуже гостинне. Тож зараз ми поки що відпочиваємо, адже літо обіцяє бути гарячим.
Твій Ернст
Окопи, 8 червня 1917
Любий Фріце!
Мене тішить те, що Ти думаєш про далекі країни. Але мине ще багато часу, і хто його зна, що чекає на нас попереду. Полум’я все розгорається, і всі вчепилися один в одного із такою люттю, що просто не можуть розійтися. Тому ми маємо витримувати це й не думати про омріяні краї.
У рази більше, як у тилу, тут панує солдатчина. Мене теж не полишає відчуття, що в мене в полку погана репутація. Але це між нами.
Фельдфебеля Якоба, якого Ти знаєш із Соммі, кілька днів тому поранило в ногу під час виїзду, і тепер він тримається на кількох сухожиллях. Якоб стиснув люльку в зубах та, не моргнувши й оком, попросив товаришів геть відрізати йому ногу. Для цього потрібна велика мужність, адже одразу після поранення почуваєш себе дуже жалюгідно.
Ну бувай, тепер я маю до перших півнів наглядати за окопами.
Твій Ернст
Окопи, 18 червня 1917.
Любий Фріце!
Незабаром ти теж потрапиш на передову. Сподіваюся, тепер Ти маєш уявлення, що таке служба.
У нас тут немає потужної системи траншей, швидше передові пости, які приховані за крутими схилами ярів та перелісками. Ці пости для англійців — як заноза, останнім часом не було й дня, коли вони не намагалися прорватися. Після однієї такої спроби ми з моїм взводом із двадцяти чотирьох чоловік вели довгий нічний бій проти двох підрозділів, що складалися з індусів, очолених англійськими офіцерами, і проти резервного загону англійців. У критичний момент їх повів їхній командир, англійський старший лейтенант, озброєний штиком та револьвером, він був за декілька кроків від нашої лінії. Утім, куля, яка пройшла крізь око й скроню, вчасно відправила його на полювання у вічності. Ми забрали трьох поранених індусів до наших окопів, як трофей.
Англійського старшого лейтенанта ми знайшли у високій траві ввечері наступного дня. У його обоймі залишилося тільки два бойових патрони (sic!). Я взяв собі його сталевий шолом[37], край якого був пробитий кулею. Також ми знайшли біля нього пласку металеву флягу, наповнену шотландським віскі. Стоячи біля нього в темряві, ми випили за небіжчика, що зробив нам такий подарунок.
Найближчим часом я хочу надіслати мої нові трофеї додому. Мені тепер належать: справний англійський карабін, із яким потім можна буде полювати, патрони до нього, прострілений шолом англійського старшого лейтенанта, його заплямований кров’ю штик, а також його портсигар, який мені віддав Кіус.
Наші дикі поля зараз пишно квітнуть.
Твій Ернст
Кот Лоррен, 2 серпня 1917
Любий Фріце, обидва Твої листи мене заспокоїли. Щоправда, я думав, що кулю з Тебе вже витягли. Вірш про диких гусаків дуже гарний. Міркую, що це тільки перший плід довгого відпочинку.
Сьогодні рівно рік відтоді, як мене поранило вдруге, під час ураганного обстрілу міста Комбль. Тут, на потужних укріпленнях у Кот Лоррен, я проводжу час у спогляданні: він поділений між чергуваннями в окопах, сном та книжками. Також я збираю скам’янілі речі. Цими днями я поведу розвідувальний патруль до французьких позицій. Фляга англійського старшого лейтенанта цього разу наповнена хересним бренді.
Коли вночі я міряю кроками траншеї, я багато думаю про колонії. Після війни
