Вогонь і кров - Ернст Юнгер

Після битви я розмовляв із Бьокельманном. Тебе нагородять Залізним Хрестом. Крім цього, через чвари, про які нещодавно дізнався, я вирішив перейти до авіації та вже записався. Сподіваюся, мою заявку там приймуть.

Ти вже можеш писати? Тоді напиши мені, будь ласка, як саме та коли Тебе поранило, і як Ти дістався до лазарета. Те, що я знайшов Тебе в переліску, було дуже вчасно; перші залпи англійців уже сягали краю лісу. А тепер я бажаю Тобі швидше одужати.

Твій Ернст

Артуа, 13 грудня 1917

Любий Фріце!

Як живеться Твоєму пораненню? Сподіваюся, Ти вже можеш дихати сповна. Від Ганса Ти дізнаєшся, що чекає на мене найближчим часом. У битві під Камбре я з моєю ротою взяв у полон понад дві сотні англійців і за це отримав відпустку. Якщо нічого не завадить, я виїду звідси 20-го грудня. Було б чудово, якби Ти теж у цей час отримав відпустку задля одужання, щоби ми змогли зустріти Святвечір на червоній канапці вдома, звичайно, з люльками, якщо тільки Ти знову зможеш курити. Якщо ні, то я відвідаю Тебе в Ганновері, аби переповісти про великий наступ, під час якого, на жаль, зустрів смерть мій друг Теббе. Я провів останні дні в його компанії та зауважив, що він якийсь засмучений, і ми не розуміли, чому. Потім він ніби пожвавішав.

Я маю також передати Тобі вітання від Золемахера, чия рота тримає ділянку біля моєї. Вечорами він часто приходить до нас із пивом — і ми сидимо та граємо в карти. Також я знову багато читаю, здебільшого російських письменників — Гоголя, Достоєвського, Толстого.

Все інше при зустрічі. У нас є тут одна позиція, яку ніяк не назвеш спокійною. Особливо нам дошкуляють обстріли газовими балонами; хмари від них такі густі, що не рятує жодна маска.

Твій Ернст

Артуа, 7 січня 1918

Любий Фріце!

Як у Тебе справи? Я чекаю на детальну розповідь. Сподіваюся, Ти дотримуєшся моєї поради, яку я прокричав Тобі уже з потяга.

Коли я виїжджав з Ганновера, то зустрів свого старого друга Р. Це чудовий хлопчина, який у школі у В. дуже надихався моїми пригодами та завжди захищав мене проти тамтешніх обивателів. У той час, коли більшість старих приятелів добряче погрубішали, він здався мені неймовірно бадьорим та веселим, і з тією ж старою іронією.

У Хаммі я знову залишився один у купе. Біля мене сидів малий Шульц, який залишив мене в Брюсселі, щоб дістатися до Гента. Я не поїхав із ним, бо до вечора в мене зовсім пропав настрій, гадаю, через смуток за домом. Інколи трапляються миті цілковитої самотності, наприклад, коли сам-один проходиш порожніми коридорами вокзалу. Це ніби млин, який перемелює все людське. Я відкрив для себе, що в таких випадках немає іншого дієвого засобу, крім довгого сну в хорошій постелі. В окопах, серед старих товаришів, відразу стає краще на душі, поки одного самотнього вечора все не повторюється знову.

Зараз я сиджу в теплому укритті, поки назовні лютує холод, та одужую. Переді мною лежать три книжки, які написала Фьорстер-Ніцше про свого брата. Ну, тепер бувай.

Твій Ернст

Гві, 1 лютого 1918

Любий Фріце!

З Твоїх листів я зрозумів, що Вам досить непогано живеться у Ганновері. В нас тут досі спокійно; зараз це нагадує наше перебування у Фреснуа минулого року.

Тепер я готую мою роту до наступу. Завдяки битві під Камбре я багато чому навчився — передовсім тому, як можна подолати багато кілометрів відкритою або частково пересіченою місцевістю, зберігаючи при цьому порядок.

У полку дещо змінилося. Оппена, на жаль, більше немає, а новий командир ще не прибув. Що стосується Твого товариша М., то його сьогодні нагородили Залізним Хрестом, я бачив його на святкуванні. Він був нагороджений як важкопоранений.

Читання газет, приміром, кельнських, тепер сприймається дуже дивно — як новини з якогось іншого світу. Крім того, я читав зараз дуже гарний роман Альфреда Кубіна «Потойбіччя».

Твій Ернст

Гві, 5 лютого 1918

Любий Фріце!

Тут все як зазвичай, тільки сильно дошкуляє солдатчина. Коли я вже не можу терпіти, то хочеться забути про службу в піхоті та хоч раз поглянути на це зверху. Авіація, я маю на увазі винищувачі, має свої чесноти, особливо якщо комусь так бракує свободи та подвигів, як бракує мені. До речі, це одна з моїх максим: те, що ми завжди наділені свободою, поки смерть скріплює цю угоду як третя сторона. Тому я почуваюся добре між цими межами.

Твій Ернст

Гві, 17 лютого 1918

Любий Фріце!

Дрібні події, про які Ти пишеш, відомі мені з усією їхньою недоречністю. Проте вчиняють несправедливо, коли хочуть комусь дошкулити. Я підтримую погляд Оскара Вайлда про те, що самогубство — це найбільший комплімент, який можна зробити суспільству.

Сьогодні — марудна неділя в полі. Я сиджу тут у своїй квартирі та читаю «Піквікський клуб», аби зігрітися всередині. Мабуть, невдовзі відбудеться великий наступ, який багато чого змінить, про це свідчать всі ознаки. Здається, що цим весняним наступом увінчається четвертий і вирішальний рік війни.

Зараз до мене прийшли з сусідніх позицій зіграти в карти, тож я прощаюся.

Твій Ернст

27.III.18

Любий Ернсте!

Мама нещодавно була тут і розказала, що Ти написав додому вже два листи. Сподіваюся, Твоя застуда нині минулася і Ти знову будеш up to date. Мама повідомила мені, що Ханна заручена з лейтенантом Девентером. Тільки не кажи, що Ти дізнався про це від мене. Якщо мама ще не написала Тобі, це означає, що заручини мають залишатися в таємниці, поки наречений щасливо не повернеться додому. Тебе це не ошелешило? Це так дивно, що в Ханни багато прихильників. Мене це тільки тішить, особливо те, що Ханна сама щаслива. Так, діти дорослішають, і дівчатка стають жінками. — Тут біля мене живе сержант Еслебен, хороший солдат, за професією — вчитель, під Юссі він отримав три кулі в ногу; я багато спілкуюся з ним. До війни він здійснив подорож до Пуста й досі згадує про це. Упродовж семи тижнів вони були там у низині. Там він заприятелював із циганами, які безпорадно блукали туди-сюди за кінськими табунами, і він досі