Українська Повстанська Армія 1942-1952 - Петро Мірчук
(М-ч: "Перша Старшинська Школа УПА", "До Зброї", ч. 9.)
Але, ті большевицькі провокації ширились власне - серед заінтересованих партійців і тільки серед них. Український народ відкидав їх з обридженням, бо відчував, хто їх плодить, і бачив, хто їх ширить. Ні большевики своїми провокаціями, ні заінтересовані партійці, які безвідповідально ширили ці большевицькі провокації, не були в силі підірвати довір'я і симпатій українського народу до УПА, бо ж УПА була і діяла серед народу і нарід своїми власними очима добре бачив, Хто і за що бореться в рядах УПА. В партійних розграх український нарід на Рідних Землях незаінтересований і в жорстоких умовах большевицької окупації не бачить для них місця. Він бачить добре, що в Україні існує лише один поділ: поневолений український нарід, який за ініціятивою революційної ОУН, під боєвими прапорами УПА і під політичним керівництвом УГВР бореться, використовуючи кожну форму боротьби, за свої національні суверенні права, по одній стороні і - большевицько-московські окупанти та їх вислужники по другій.
Большевицькі провокації й інсинуації на УПА віджили по закінченні другої світової війни серед нової української емігірації, знаходячи пригожий для себе грунт в роз'яреній партійній гризні. В пресі тих партійних середовищ, які під час німецької окупації відмовились від участи в визвольній боротьбі українського народу, ставились вороже до УПА, а то й ангажувались по стороні окупанта в поборюванні УПА, стали появлятись повторювані на всі лади давні большевицькі інсинуації з характеристичними для кожної інсинуації та провокації прикметами: повторюючи раз-по-раз про "жахливі переслідування в УПА мельниківців, бульбівців та інших партійців", ніколи, ні разу не було при тому подано - кого ж це саме з мельниківців, бульбівців, соціялістів, чи інших партійців, де, коли і в який спосіб УПА замордувала, закатувала, чи переслідувала.
Ці неморальні оргії деяких еміграційно-політичних середовищ у відношенні до УПА, які стоять у так різкому контрасті до постави всього українського народу на Рідних Землях, викликали жаль і слушне обурення тих, що залишились на Рідних Землях, щоб нести весь тягар безпосередньої боротьби з окупантом. І тому то у "Зверненні Воюючої України до всієї української еміграції" з жовтня 1949 р. говориться:
"Край обурений занепадом політичної і громадської моралі серед української еміграції, що завдає шкоду цілій визвольній справі, що в очах чужинців ганьбить цілий народ і формує фальшивий погляд на боротьбу на землях... Край з прикрістю стверджує, що саме серед еміграції знайшлися люди, що довгий час взагалі сумнівалися в існуванні на землях Української Повстанської Армії, Української Головної Визвольної Ради і підпільної Організації Українських Націоналістів. Треба було аж рейду відділів УПА, треба було повстанцям пройти серед боїв понад тисячу кілометрів, щоб остаточно переконати своїх невірних томів, що УГВР, УПА та ОУН існують, що вони діють і борються на Ухраїнських Землях. Але навіть після цього є ще на еміграції люди, які всіляко намагаються применшувати значення боротьби на Землях, звужувати її розміри, обезцінювати політично. Край закликає всіх цих людей припинити будь-яке обезцінювання визвольного руху на Землях і віддати всі свої сили інтересам Воюючої України. Тим, хто засліплені своїми власними інтересами не знайдуть відваги і охоти покинути свої виступи проти визвольного руху на Землях і свідомо продовжуватимуть обезцінювати його, Край виразно заявляє, що їх роботу він розглядатиме як злочин щодо українського народу і його визвольної боротьби в Україні".
А в своїй заяві з 25. ІХ. 1947 р. Головне Командування УПА вияснює так різко і звичайно шкідливо толковане на еміграції відношення революційної ОУН та УПА:
"Еміграційні кола, використовуючи понадпартійність УПА, пробують заперечувати ту велику організаційну ролю, яку відограла ОУН, керована Степаном Бандерою, в процесі утворення й росту УПА і яку ця організація продовжує відогравати сьогодні. У зв'язку з цим Головне Командування УПА заявляє:
1. Українська Повстанська Армія постала з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників. На протязі 1942-43 рр. до УПА долучилися широкі українські народні маси. УПА стала виразно всенаціональною збройною силою. Вона стала найповнішим і загальним виявом самостійницької боротьби всього українського народу...
4. Українська Повстанська Армія понадпартійна. В ній борються всі, кому дорога справа Самостійної Української Держави, без різциці поглядів, політичних переконань і партійної приналежности. Але рівночасно з цим УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована Степаном Бандерою, в справу утворення, зміцнення й розвитку УПА. ОУН поклала основи під УПА. Вона скріпила її своїми високоідейними кадрами (члени ОУН становлять понад 50 % усього складу УПА), вона обстояла її політично від нападів як з боку національцих ворогів України, так і з боку деяких українських груп; вона доклала найбільших зусиль для успішного розвитку УПА і докладає їх сьогодні в рямках УГВР".
І, з приємністю приходиться ствердити, що й загал української еміграції поставився до всіх партійних оргій проти УПА так, як і ввесь український нарід на Рідних Землях: він з обридженням відкинув їх як неможливе і шкідливе для національної справи явище й, не дивлячись на всі спроби вдержування партійних гет, об'єднався духово біля визвольної боротьби УПА. Відштовхненою від українського загалу й осамітненою залишилась горстка непоправних партійців, над якими трагічно затяжіло їх сумне недавнє минуле.
Боротьба УПА ще не закінчена. Вона ведеться далі і тому ще передчасно робити підсумки. Ізза цього ми й ограничимо нашу спробу оцінки боротьби УПА до кількох основних стверджень:
1. Геройська боротьба українського народу під прапорами УПА створила величезний морально-політичний капітал, який уможливлює належно ставити українську справу на міжнародному форумі. Вона перенесла українську справу з площини теоретичних концепцій в площину існуючої дійсности, показуючи її світові, як живу проблему, як ятріючу рану сьогоднішнього політичного ладу на сході Европи. Геройська боротьба УПА відбилась голосним відгомоном за кордоном і потрясла сумлінням західнього світу, який, так байдужий на всі меморіяли й звернення еміграційних центрів і груп, зацікавився тепер українською справою й почав її студіювати.
Одночасно, мужня постава українського народу, виявлена боротьбою УПА проти обох окупантів України за здійснення чітко виписаних на прапорах УПА ідей, переконує західній світ, що при розв'язці української справи до уваги треба брати не поставу й інтерес одної чи другої еміграційної групи, а
