На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Попросили до слова мене. Наголосивши на великому значенні співпраці української політичної діаспори з національно-визвольним рухом у рідному краї, я на закінчення сказав:

— Якщо в минулому співпраця українців діаспори з українцями в Україні прискорила день проголошення незалежності, то тепер ця співпраця допоможе вивести Україну з економічної кризи і зміцнить державність. Я — посол Української держави в Канадській державі, а не посланець Республіканської партії до українців Канади. Але співпраця мого посольства з вами, українцями, як громадянами Канади, принесе в майбутньому ще більші наслідки, аніж ми мали в минулому.

На прощання нам повідомили, що номер у готелі на один місяць найняв Конгрес українців Канади. КУК заснував в Оттаві своє прес-бюро. Завідувачем бюро призначено Андрія Глуховецького, який має допомагати посольству.

На 25 травня були призначені оглядини будинку для посольства, а на 26-те — візит до Департаменту закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади.

24 травня радник-посланник Олексій Родіонов і перший секретар з консульських справ Євген Кучер о дев’ятій годині ранку з’явилися в кімнату мого номера.

З Родюновим я досі знайомий не був, а Кучер добре знав мене ще з Києва. Я хотів установити з ними взаємини формально-службового, але доброзичливого характеру. Тому звернувся до них з такими словами: «Нам доведеться працювати разом. Одразу хочу вам сказати, що в політиці я не новачок і сам спроможний визначити, що йде на користь, а що на шкоду Україні. Я і без Києва знаю, що має робити посольство в інтересах України. За посольську посаду я не тримаюся, тому ні перед міністром, ні перед прем’єром чи Президентом не запобігаю і не запобігатиму, нікому не догоджатиму і нічого такого, що суперечило б моїй совісті, робити не буду, хто б мені це не наказував. З другого боку, посольство, яке ми тут започатковуємо, я розглядаю як ланку в довгому ланцюзі зовнішньополітичних установ України, тобто я вважаю за свій обов’язок підпорядковуватися зовнішньополітичній стратегії нашого уряду. Українська дипломатична машина може діяти ефективно лише в тому разі, якщо в ній не буде махновщини. Я не буду Махном в українській дипломатії. Думаю, що між моїм розумінням зовнішньополітичних інтересів України і політикою МЗС не буде великих розбіжностей, але буде достатній простір для ініціативи мого посольства. Моя слабка сторона в тому, що я не маю посольського досвіду. Я вивчав колись міжнародне, зокрема консульське, право, брав участь у багатьох міжнародних переговорах, але про дипломатичний протокол маю дуже загальне уявлення. Ви краще знаєте дипломатичну кухню. Було б добре, аби ми зуміли в нашому посольстві поєднати ваші і мої сильні сторони. І ще одне. Я не боюся зізнатися, що чогось не знаю. Я не боюся критики і не ображусь, якщо ви зробите мені зауваження. Але я не люблю ябедників. Якщо матимете щось закинути мені, скажіть прямо. Це не зіпсує наших стосунків. Але зіпсують балачки поза спиною. Ви знаєте, що до Києва будь-яка інформація про роботу посольства йде тільки через посла. Я хотів би, щоб так воно й було. На закінчення один важливий момент. Службовці КДБ СРСР на території України з утворенням незалежної держави і перетворенням КДБ УРСР на СБУ України перейшли на службу Україні. Перехід нібито чисто формальний — служив в Україні, тепер став служити Україні, а по суті це важлива проблема, бо вона означає переоцінку ідеологічних цінностей, політичної орієнтації. Процес цей пов’язаний з переоцінкою минулої історії, вивченням її, засвоєнням нової інформації. Для цього потрібен час, а політичні події примусили вирішувати швидко, який політичний курс чекіст обирає: Україну чи Росію, підтримуватиме молоду державу чи намагатиметься її підривати. Тому в теперішньому особовому складі СБУ є багато людей нестійких, випадкових, просто ворожих Україні. Я без жодної думки про помсту сприймаю людей, що служили в КДБ і перейшли на бік самостійної України, більше того, я ладен співпрацювати з такими людьми задля зміцнення Української держави. Проте я не потерплю загравання з російською розвідкою, роботу на неї чи подвійну гру. Ми ставитимемось до Росії коректно, але не забудемо й на мить хижої природи російського імперіалізму, його постійної антиукраїнської спрямованості! Я кажу вам це для того, щоб ви, пане Родіонов, були готові до повного припинення будь-яких неформальних взаємин з російським посольством. І про будь-який контакт з будь-яким співробітником російського посольства доповідати мені без зволікань. Які є запитання?»

— З цього приводу немає, — відповів Родіонов. — Є про інше.

— Перейдемо до іншого. Я розробив концепцію, як малим штатом посольства виконувати великий обсяг роботи. Суть її полягає в залученні на неформальних основах української діаспори. Ми можемо залучити її для вивчення канадських обставин у будь-якому питанні та на стадії підготовки пропозицій і проектів. У такий спосіб ми використали б їхні знання й досвід, зв’язки і впливи на тій стадії роботи, яка ще не вводить їх у наші внутрішні проблеми. Докладно я розкажу про цей план у Вінніпезі 30 травня, куди поїдемо удвох з паном Родіоновим.

— Пане посол, — почав Родіонов, — є дві проблеми, яких я хотів торкнутися. Перша: вас тут чекала з нетерпінням уся українська Канада і до вас не сьогодні-завтра почнеться суцільний потік людей. Одні пропонуватимуть свої послуги, інші щось проситимуть, ще інші просто хочуть себе показати вам, багато таких, що захочуть похвалитися, як багато вони зробили для самостійної України. Не можна допустити, щоб перший-ліпший міг отак просто заходити до посла. Ви представляєте в Канаді Президента України і всю державу. Доступ до вас, прямий чи телефонний, має бути тільки через співробітників посольства. До вас повинні надходити тільки ті питання, які не міг розв’язати радник-посланник посольства, тобто ваш помічник. Тому я попросив адміністрацію готелю не давати номера вашого телефону і не повідомляти номер вашого помешкання без вашого чи мого дозволу. Доки ви людей не знаєте, прошу нікому не давати ваших координаті в.

— Пане раднику-посланнику, ви зобов’язані остерігати посла. Дякую. Але посольство ще не має приміщення і штату. МЗС неспроможне нам у цьому допомогти, отже, єдиний спосіб прискорити справу створення посольства — не ізольовуватися, а виходити до людей і мобілізовувати їх до спільної праці.

— Пане посол, — вів далі Родіонов, — я хотів би звернути вашу увагу на те, що посольство — це політичний орган і ми повинні займатися політичними проблемами, а не перетворюватися на торговельну місію. Я знаю, що в найближчі дні до вас прийдуть різні підприємці