На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Промова тривала майже годину, багато разів переривалася бурхливими оплесками, що яскраво засвідчили цілковите схвалення сказаного.
Потім виступив міністр економіки і торгівлі Майкл Вілсон, міністр Ілейн Зіємба, член федерального парламенту Патрік Бойєр, від мерії Торонто пан Бойчук, представники уряду провінції Онтаріо та ще кілька значних осіб.
Канадські достойники щиро вітали приїзд українського посла до Канади і висловлювали готовність до співпраці. Українці виступали в дусі урочистого піднесення з нагоди виходу уярмленої України на широкі простори рівноправного міжнародного життя.
«Дипломатія» по-Родіоновськи
Від президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка нам передали запрошення на приватну вечерю. Дружина сказала Родіонову про це, додавши, що десь на першу годину ночі ми повернемося до готелю. Родіонов страшенно захвилювався, чи то не бажаючи моєї приватної зустрічі з Плав’юком, чи то побоюючись негативної реакції з боку канадської влади. Одне слово, він почав наполегливо відмовляти мене від поїздки до Плав’юка, а що я не дуже зважав на його застереження, вдався по допомогу Гуцуляка й Максимця, які також стали відмовляти мене від поїздки.
У номері було ще кілька поважних гостей, яких я з чемності не міг полишити відразу. Час спливав. Після довгого й бурхливого дня я страшенно стомився, тож відмовився-таки від поїздки до Плав’юка і над усе мріяв мерщій випровадити останнього гостя. Незабаром гості самі побажали нам доброї ночі й пішли.
— Левку, ти помітив, як Родіонов захвилювався і заметушився, щоб не допустити поїздки до Плав’юка? — спитала дружина. — Коли я йому сказала про запрошення Плав’юка і твою готовність їхати, він аж зблід. А потім сказав: «Якщо Лук’яненко поїде, це буде його останній день у Канаді — його вишлють з Канади!»
— Шкода, що ти мені не сказала це відразу: я б усіх гостей покинув і поїхав до Плав’юка! Чого б це канадський уряд мене виганяв з Канади?! Жодних зобов’язань уряду щодо географії мого перебування чи кола людей для майбутніх зустрічей я не давав. Ні Зленко, ні канадський уряд не робили щодо цього жодних застережень. Чим викликане таке надактивне бажання Родіонова запобігти моїй зустрічі з Плав’юком? Кому вона невигідна: Канаді? Україні? А може, Росії?.. Побачу. З часом розберуся.
Наступного ранку нас чекали у фойє, щоб разом поснідати. Спустилися втрьох: Родіонов, дружина і я. Привітавшись, Родіонов відвів мене вбік і сказав:
— Пане посол, вчора ви дуже гостро виступили проти Росії. Так не прийнято висловлюватися. Тепер може надійти нота протесту від російського посла.
— Що, нота протесту? Та це я можу протестувати, а не російський посол! Це Україна має підстави протестувати: чому Росія зазіхає на Чорноморський флот?! Чому Росія заграбастала всю зарубіжну власність Союзу?!
— Етика дипломатичної мови має свої правила, і ми на неї мусимо зважати.
— Етика дипломатичної мови досі виявлялася в тому, що Росія безсоромно грабувала свої колонії, називала це в 00Н дружбою народів і привчила західних дипломатів попускати. Я ставитиму все на свої місця: загарбника й колонізатора називатиму грабіжником і колонізатором, колонію, жертву — називатиму колонією і жертвою.
— Нам, — провадив далі Родіонов, — важко буде в оттавських дипломатичних колах.
Зліва направо: Юлія Войчишина, голова Оттавського товариства розбудови держави; Лідія Гуцуляк, дружина Ераста Гуцуляка; Левко Лук’яненко, посол України в Канаді, Надія Лук’яненко, дружина посла; Ераст Гуцуляк, голова канадського Товариства розбудови української держави; Степан Яворський, журналіст. Оттава, 1992 р.
Алекс Кіндій, канадський українець, член федерального парламенту Канади. Оттава, 1992 р.
Зліва направо: Левко Лук’яненко, Майкл Вілсон, міністр економіки Канади, та Богдан Максимець, голова конгресу українців Канади провінції Онтаріо. Оттава, 1992 р.
— Не думаю. He думаю, щоб російський посол схилив на свою неправу сторону всіх оттавських послів.
— Пане посол, у кожному разі я радив би вам бути обережним у доборі слів щодо Росії.
— Пане раднику-посланнику, я вас узяв на цей вечір для того, щоб ви засвоювали новий стиль дипломатичної мови щодо Росії. Ви, гадаю, помітили, що я ворогами демократії і незалежності України назвав певні московські політичні кола, а не російський уряд. Запам’ятайте, доки я посол, я ніколи не сплутаю російський уряд з московськими імперськими шовіністичними політичними колами. Поділяючи гак політичну еліту Москви, я не ризикую створити ускладнення між українським і російським урядами, можете бути певні.
Я закінчив на жорсткій ноті. Родіонову було явно не по собі. Нас посадили за різні столи. Я зиркав на нього час від часу, аби здогадатися, про що він думає.
За годину ми вийшли з ресторану. Родіонов був у доброму гуморі і поводився досить чемно. Дружину нові знайомі повезли до її торонтського вуйка Драгомирецького, а я у супроводі групи торонтських керівників українських організацій вирушив на летовище, щоб летіти до Вінніпега.
Вінніпег
29 травня у Вінніпезі нас зустріли на летовищі квітами, обіймами і сліпучими фотоспалахами. Обмінялися короткими вітальними промовами. Я ще не був у середній Канаді, проте люди, здавалося, і тут мене знали. Розмістили в гарному готелі. Для українців, що десятиріччями були принижені бездержавністю, факт прийняття посла додавав гордості. Далека, велика і багата Україна після оформлення в самостійну державу зі своїм послом у Канаді ставала їм додатковою запасною пристанню, наче давня батьківська хата зі старенькою мамою, до якої в усяку лиху годину кожен їде сміливо по материнське тепло.
Мені розповідали, що Канада — єдина країна у світі, де українцям після Другої світової війни вдалося створити «парасолькову» організацію, що об’єднала всі українські незалежні організації Канади в одному центрі. Назвали цю організацію «Конгрес українців Канади» (КУК). На двадцять сім мільйонів населення Канади громадян українського походження припадає близько одного мільйона. Це невеликий відсоток, але завдяки своїй організованості українці відігравали важливу роль в усьому політичному й суспільному житті країни. Центр КУКу розмістили посередині між східною і західною частинами Канади, у Вінніпезі. Початково українці селилися в провінціях Альберта, Монітоба і Саскачеван — основних хліборобських районах. Після Другої світової війни з набуттям міських професій спостерігається масовий
