Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Третю групу творять фахові спеціялісти від репресій і ліквідацій, керівники поліційно-ліквідаційного апарату – Всеукраїнської ЧЕКА, ҐПУ, НКВД – та керівники большевицької „юстиції і правосуддя”.

Микола Скрипник, голова Всеукраїнської ЧЕКА; Яковлєв – заступник голови Всеукраїнської ЧЕКА і ҐПУ; Всеволод Баліцький, шеф ҐПУ в Україні з 1926 р., що після короткої відсутности повернувся в 1933 р. і разом з Постишевом проводив масові ліквідації. Він і його пізніший наступник на цій посаді, Лєплєвський (співробітник Єжова) перевели масові репресії, під час колективізації 1929-1933 рр., винищили діячів культури й УАПЦ та ліквідували партійні ухили. Шеф НКВД А. І. Успенський, привезений Хрущовим, і розстріляний в 1938 р, як приклонник Єжова, та його наступник на тій посаді І. А. Сєров присланий Берією, пізніший шеф Всесоюзного КҐБ (1954-1958), виключений опісля з партії.

Керівниками большевицької „юстиції” в добі терору й масової масакри українців були в першу чергу:

Андрій Януарович Вишинський — генеральний прокурор СССР в 1931-1939 роках та його заступник Ахманицький (пс. Ахматов); Василь І. Порайко – генеральний прокурор УССР і (з 1927 року) нарком юстиції УССР; заступник наркома юстиції УССР Павло Михайлик; Якимишин – прокурор наркому юстиції УССР; Биструков – прокурор окружного суду в процесі СВУ та багато інших.

За голод в Україні, за ліквідацію повстанців, винищування селян, духівництва, інтеліґенції та масові депортації населення з України – крім голови ВУЦВК Григорія Івановича Петровського (1919-1938) і голови Раднаркомату УССР Власа Чубаря (з липня 1923 до 1933 р.) і його наступників на цій посаді Панаса Любченка (від зими 1933 до самогубства в серпні 1937 р.) і Д. С. Коротченка є збірно відповідальний весь місцевий керівний і низовий партійний політичний і адміністраційний апарат та учасники спецчастин, що були висилані на Україну в 1928 до 1941 роках для грабежей, ліквідацій і депортацій.

За ліквідацію культурних, наукових і церковних діячів окрему відповідальність несуть: М. Скрипник (нарком освіти 1927 до 1933 р.) і його наступник В. Затонський, а з менших: І. А. Адамовіч, начальник частин ҐПУ окремого призначення (ЧОН), господарський наглядач ВУАН з березня 1930 р. та Карін , наглядач ҐПУ над УАПЦ.

За чистки й ліквідації старшин і вояків Червоної Армії відповідальними є: Йона Емануїлович Якір, командувач київського військового округу, та Ян Гамарнік, голова Політуправління Червоної Армії й заступник наркома воєнної оборони СССР (застрелився 1937 р.).

За роки постишевського терору (1933-1937) УРЕ[49] відмічає низку замітніших погромників:

„У розгромі троцькістів, бухарінців і націоналістів усіх мастей велику ролю відіграла діяльність Є. І. Веґера. М. Ф. Владимирського, М. Н. Демченка, В. П. Затонського, Е. І. Квірінґа, К. О. Кіркіжа, С. В. Косіора, І. Є. Клименка, Д. З. Мануїльського, О. В. Медведєва, Г. І. Петровського, П. П. Постишева, А. Ф. Радченка, М. Л. Рухимовича, М. О. Скрипника, К. В. Сухомлина, Р. Я. Терехова, М. В. Фрунзе, М. М. Хатаєвича, В. Я. Чубаря, М. Є. Чувиріна, О. Г. Шліхтера, Й. Е. Якіра та інших діячів партійної організації України”.

Події в роках терору

Відмітимо коротко замітніші події в добі сталінського терору:

1927 рік – початкові репресії: усунення митроп. В. Липківського; 6.6. самогубство проф. Д. Щербаківського як протест проти обсаджування керівництва Київського Історичного Музею партійними людьми без наукового стажу проблема шумськізму перед Комінтерном; виключення троцькістів з партії. 29.11. виступ Л. Каґановіча проти „націоналістичних ухилів” Хвильового, Шумського, і закриття ВАПЛІТЕ; грудень: ухвала про „добровільну” колективізацію селянських господарств.

1928 рік – початки колективізації, примус продавати сільсько-господарські продукти по низькій державній ціні і купувати високі державні позики; голод в багатьох областях; виступ М. Волобуєва і критика його за ухил; введення групи комуністів у склад ВУАН; права опозиція бухарінців проти індустріялізації коштом села.

1929 рік – „рік великого перелому”, – 6.4. московський закон про масову колективізацію і наступ на „куркулів”; карткова система на харчі, випродаж худоби, примусова грабіж харчів; повстання і селянські терористичні акти; 8.4. оголошення нелеґальности УАПЦ, заслання митроп. Липківського і духовенства, замикання церков і вивози на заслання селян і непманів; масові арешти професорів і працівників ВУАН, студентів та інтеліґентів; 27.12. Сталін заповідає „ліквідацію куркуля як кляси”.

1930 рік – 5.1. московський указ про приспішення темпів колективізації; 28.1. вимушена ухвала про самоліквідацію УАПЦеркви; приспішені вивози „куркулів” з метою ліквідації їх як кляси; висилка 10 500 промислових робітників для постійної праці на селах з числа „25-тисячників”; селянські повстання; 2.3. відворот Сталіна з „головокруження від успіхів” і оголошення про „добровільність” колективізації; масовий вихід сколективізованих селян з колгоспів; 9-19 квітня процес СВУ; осінь: початок чисток в ВУАН в формі вимушування прилюдної критики й самокритики.

1931 рік – 19.1. розв'язання „Пролітфронту” й заборона незалежних видань; масові арешти й розстріли українських старшин червоної армії і бувших вояків Армії УНР; 24.11. – призначення Михайла Мойсеевича Майорова наркомом постачання УССР; масові ув'язнення підозрілих в діяльності Українського Національного Центру; чистка секретарів райкомів партії; голод і підвищення хлібоздач також від колгоспів.

1932 рік – плянове народовбивство, безоглядне граблення харчових запасів умисно перебільшуваними нормами хлібоздач; вимирання і мандрівки за харчами; 23.4. постановою московського ЦК партії зліквідовано всі літературні організації і створено єдину „Всесоюзну Спілку Радянських Письменників” з її філіями в колоніях; 6.7. Молотов і Каґановіч відкидають пропозицію українських комуністів обнизити хлібоздачі; 7.7. закон про охорону „соціялістичного майна”, ув'язнення за збирання колосків, відбирання жорен; 22. 8. закон про боротьбу з „спекуляцією” встановляє голодову бльокаду; 18. 11. ЦК КП(б)У обвинувачує низових комуністів у співпраці „з куркулями і петлюрівцями”.

1933 рік – кульмінаційний рік голоду й розгрому українського життя й масового терору; 24. 1. 1933 московський ЦК засудив діяльність Центр. Комітету КП(б)У, призначив П. Постишева диктатором і Всеволода Баліцького шефом ҐПУ України; приїзд Постишева і 15 тисяч партійців; масове винищення місцевого партійного й адміністраційного апарату; масова чистка в кооперації й серед інтеліґенції; облога і вимирання сіл; самогубства комуністів: 13.5. М. Хвильового, 7.7. М. Скрипника, 3.8. (закордоном) Миколи Стронського; в зимі на місце Власа Чубара[50] назначено Панаса Любченка головою наркомату УССР (до 1937 р.), а на місце М. Скрипника В. Затонського наркомом освіти; керівництво ВУАН після розгрому професорів переходить в комуністичні руки і перемінює назву на УАН, а через рік на „УАН УССР”;