Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Нині російському суспільству наполегливо нав’язують думку про те, що в галузі озброєння та освоєння космосу Радянський Союз був попереду всієї планети. І все це завдяки “чудовим досягненням” радянських інженерів і конструкторів. Однак проаналізуймо реальний стан справ і уважно розгляньмо деякі зразки “передової” науково-технічної думки в СРСР. До прикладу, з чого і з кого починалася радянська ракетна техніка і як з’явилося на світ це улюблене дітище кремлівської пропаганди?

Виявляється, що перша радянська балістична ракета Р-1 — це повний аналог німецької ракети V-2, єдине, що її створили за радянськими кресленнями та з радянських матеріалів.

Щоб не бути голослівними, зробимо невеликий екскурс в історію. Будь-який практичний розвиток техніки обов’язково спирається на міцний теоретичний фундамент. Та хто реально міг закласти наукові підвалини ракетної техніки і космонавтики в СРСР? Зазвичай основоположником тут називають К. Ціолковского.

Однак насправді він був лише самоуком, якого тривалий час вважали просто “міським божевільним”. Уже до революції К. Ціолковскій був викритий науковим співтовариством як псевдовчений і псевдо-винахідник. Проти нього виступали такі відомі російські вчені, як Н. Жуковскій, В. Вєтчінкін та багато інших.

Міф про його величезний науковий внесок був створений у повній відповідності з ленінською тезою про те, що “кожна кухарка буде управляти державою”. 1921 року В. Лєнін підписав постанову про присудження К. Ціолковскому персональної пенсії зовсім випадково. За нього клопотали знайомі військові — напівписьменні кавалеристи — і два земляки з “Калузького товариства любителів природи місцевого краю”, які ходили по інстанціях, — учитель і лікар. Коли зібралася рада із присудження персональних пенсій, подивилися — всі підписи зібрані. І проголосували. К. Ціолковскій був нагороджений пенсією “за особливі заслуги в галузі авіації”. А згідно з ухваленою процедурою, цей документ мали завізувати всі члени уряду, зокрема й В. Лєнін як голова Раднаркому. А оскільки є підпис В. Лєніна, історики почали робити з “міського божевільного” великого вченого. Справжні ж учені в перші роки радянської влади або емігрували з Росії, або були знищені.

Німецька балістична ракета V-2 та радянська Р-1 “Волга”

Єдина відома формула, що її приписують К. Ціолковскому, — це запропоноване ним у 1897 році розв’язання рівняння руху матеріальної точки перемінної маси, що його вивів І. Мєщєрскій. Однак першими рівняння руху тіла з перемінною масою розв’язали англійські дослідники В. Мур у 1810–1811 роках, а також П. Г. Тейт і В. Дж. Стіл із Кембриджського університету в 1856 році.

До того ж варто зазначити, що формула Ціолковського насправді не враховувала реалій польоту ракети. Набагато практичнішу формулу, що її до сьогодні використовують під час конструювання ракет, запропонував український учений Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей).

Усьому світові відомо, що основні науково-технічні питання польоту космічної ракети в деталях розробили американці Роберт Ґоддарт і Теодор фон Карман, француз Робер Ено-Пельтрі, німці Герман Оберт, Вальтер Ґоман і Макс Вальс. Саме завдяки роботам зарубіжних учених та інженерів ракети переміщалися зі сторінок книжок на креслярські дошки, полігони, а згодом і на космодроми, набуваючи сучасного вигляду.

Так, до прикладу, перший патент на багатоступінчасті ракети отримав Р. Ґоддард у США в 1914 році. Згодом, у 1923 році, виходить книжка німецького професора Г. Оберта, який запропонував двоступінчасту ракету для польоту в космос. І тільки через чотири роки цю ідею виносив К. Ціолковскій, попередньо ознайомившись з працею німецького професора в газеті “Правда”.

Говорячи про радянські пріоритети в ракетобудуванні, зазвичай згадують так звану ҐІРД (групу вивчення реактивного руху) — науково-дослідну і конструкторську організацію, що займалася розробкою та запуском ракет і двигунів до них. ҐІРД існувала у Москві та Лєнінґраді в 1931–1933 роках і стала основою для створення радянського Ракетного науково-дослідного інституту в 1934 році. Серед його учасників С. Корольов, Ю. Побєдоносцев, М. Тіхонравов, Ф. Цандер та інші відомі радянські інженери-ракетники.

Для порівняння рівня розвитку ракетної техніки в Радянському Союзі та Німеччині до Другої світової війни наведемо кілька прикладів. Так, рідинна радянська ракета ГИРД-Х зразка 1933 року мала стартову масу 29,5 кг, а висота польоту — 80 м. Німецька ракета А-2 зразка 1934 року мала масу понад півтонни, висота польоту — 2 км.

Є відомості, що С. Корольов зустрічався з Ю. Кондратюком і пропонував стати його заступником замість померлого Ф. Цандера. Однак після огляду кустарних лабораторій ҐІРД Ю. Кондратюк делікатно відмовив. А після арешту маршала М. Тухачєвского, що курирував ракетників, які нічого на той час не дали на озброєння Червоній армії, частину “розтратників народних коштів” розстріляли, іншу заслали в табори. До речі, вже пізніше були обмовлені (своїми ж) та знищені також і творці легендарної “катюші”.

Інакше розвивалася ракетна техніка на Заході. Спираючись на дослідження західних учених, німецький інженер Вернер фон Браун, послуговуючись роботами Г. Оберта, спроектував у 1937 році першу справжню балістичну керовану ракету А-4, перейменовану пізніше на Фау-2 (V-2). Дальність її польоту становила 300 км!

А 3 жовтня 1942 року Фау-2 стала першою ракетою, що перевищила швидкість звуку. 17 лютого 1943 року перший літальний апарат потрапив у космос. Згідно із загальноприйнятим уявленням, межа між земною атмосферою і космічним простором проходить на висоті 100 км (так звана лінія Кармана). Ракета Фау-2, що несла прилади, піднялася на висоту приблизно 190 км. А вже на початку 1944 року фон Браун зі своїми однодумцями провів розрахунки і визначив обсяг доопрацювань Фау-2 для запуску за її допомогою... супутника Землі! Однак вище керівництво Німеччини рішуче відмовилося від такого проекту, оскільки вважало це відволіканням ракетників від удосконалення “зброї відплати”.