Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

У Росії свій гімн знову з’явився тільки в листопаді 1990 року, після ухвалення урядом постанови про створення державних символів. Як гімн 23 листопада 1990 року Верховна Рада РРФСР затвердила музику “Патріотичної пісні” М. Ґлінки. Після розпаду СРСР цю музику як державний гімн затвердив своїм указом у грудні 1993 року президент Росії. Впродовж семи років гімн існував без тексту, який так і не змогли затвердити, хоча було запропоновано понад 500 варіантів.

Однак “Патріотична пісня” не прижилася, оскільки, очевидно, була недостатньо патріотичною в очах росіян. У країні тривали гострі дискусії про новий гімн, при цьому багато хто висловлював пропозицію зберегти стару музику А. Алєксандрова, для якої треба скласти новий текст. 4 грудня 2000 року ця пропозиція була схвалена на розширеному засіданні президії Держради Російської Федерації, в роботі якої брали участь представники думських фракцій.

Уже 8 грудня 2000 року Державна дума прийняла Федеральний закон “Про державний гімн Російської Федерації” (одночасно із законами про Державний герб і Державний прапор Російської Федерації). 27 грудня набрав чинності новий закон. Проте затверджена була тільки музика гімну, слова до якої ще належало скласти.

Згодом було запропоновано декілька варіантів законопроектів із текстом гімну. Держдума підтримала внесений президентом, у якому текст гімну належав С. Міхалкову. І цього разу поет не обійшовся без політичного реверансу, в гімні з’явився рядок “Хранимая Богом родная земля!”, яка ще й досі викликає гарячі суперечки з приводу її відповідності Конституції країни.

Один із найвідоміших радянських маршів “Марш авиаторов” (“Все выше и выше, и выше...”) написав навесні 1923 року композитор Ю. Хайт на слова П. Германа (хоча сам Ю. Хайт стверджував, що пісня написана в 1920 році). Марш часто виконували на парадах і був офіційним гімном Військово-Повітряних сил СРСР.

Щоправда, радянського глядача могло б неабияк здивувати, чому це молодчики в документальному фільмі “Тріумф волі”, радісно фиркаючи, обливаються холодною водою під мелодію “Herbei zum Kampf...”, що як дві краплі води схожа на офіційний гімн Повітряного флоту Червоної армії. Прем’єра фільму, знятого на особисте замовлення Гітлера кінорежисером Лені Ріфеншталем, відбулася в 1935 році в Берліні.

Однак навряд чи варто дивуватися тому, що “Марш авиаторов” і “Herbei zum Kampf...” використовують однакову мелодію, а місцями навіть збігається текст. Річ у тому, що і нацисти, й комуністи спиралися на одну й ту саму ідеологічну базу, використовували практично подібну фразеологію і не особливо обтяжували себе міркуваннями морального плану. Використовували вони й однакові мелодії.

Так, до прикладу, німецькі націонал-соціалісти вжили мелодію старовинної тірольської пісні “Zu Mantua in Banden...” у своєму молодіжному марші “Dem Morgenrot entgegen...”, яку, як ми вже зазначали, в 1922 році комсомолець А. Безімєнскій безсоромно використав, створивши для радянського комсомолу його гімн “Молодая гвардия”.

А ще раніше мелодію старовинного німецького солдатського маршу часів франко-прусської війни 1870–1871 років активно використовували і російські революціонери (більш відомий варіант — “Смело, товарищи, в ногу”), і німецькі націонал-соціалісти з їхнім перекладом російського тексту (марш “Brüder in Zechen und Gruben”).

Щодо “Марша авиаторов” i “Herbei zum Kampf...”, то історія їх появи така. На початку 1920-х років “композитор” Ю. Хайт отримав замовлення на марш Червоних авіаторів. У Червоних кавалеристів уже був свій марш, тому Ю. Хайт вирішив піти второваним шляхом і теж “запозичив” для своєї пісні мелодію старовинного німецького морського маршу.

У 1926 році в газеті німецьких комуністів “Die Rote Fahne” були опубліковані слова і ноти радянського авіамаршу під назвою “Марш красных летчиков”. Саме звідти нацисти і взяли його собі “на службу”. Згідно з іншою версією, в Ліпецку, де до війни кували кадри німецької Люфтваффе (включаючи, до речі, й Ґерінґа), німецькі курсанти-льотчики почули і полюбили цю мелодію, а пізніше “перетягнули” її собі.

Так що дивуватися збігові мелодій не варто. Дивним виглядає радше те, що тривалий час ніхто ні в СРСР, ні в Росії не звертав або не хотів звертати увагу на це. Втім, воно і зрозуміло, всі ці пісні є яскравими зразками пісенної пропаганди, але по різні боки барикад.

До речі, плагіатом займалися не лише радянські піснярі, а й радянські плакатисти, запозичуючи у німців сюжети й композицію. Це також не дивно, оскільки на момент початку війни у Третього райху була ідеально побудована пропагандистська система і, крім як у них, переймати досвід з елементами плагіату було просто ні в кого. Лише погляньте на ілюстрації радянських і німецьких плакатів — скільки в них спільного!

Зразки німецької та радянської пропаганди. Плакати писали під копірку

Цікаво, але російські фашисти (а були й такі) також запозичили свій гімн у німецьких нацистів. Так, гімном Всеросійської фашистської партії, що існувала в 1931–1943 роках у Китайській республіці, була пісня “Знамена выше!” Це була копія нацистської “Horst Wessel Lied”, що її приписують штурмовикові та поетові Горсту Весселю (так звана “Пісня Горста Весселя”). До кінця 1920-х років вона стала