Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

на високій могилі Тараса.

Спи спокійно, поет! Україна твоя

вже розправила крила орлині,

так, як мріяв колись ти в жагучих піснях,

на засланні в тяжкій самотині…

Спи спокійно, поет! Ми, нащадки твої,

пронесем крізь віки твоє ім’я,

крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої,

Батьківщини сини незборимі.

Спи спокійно поет! Образ огненний твій

не зітерти ні бурі, ні часу.

В більшовицькій сім’ї, славній, вольній, новій,

ми тебе не забули, Тарасе!163

Не можна обійти й натхненні слова неперевершеного українського сатирика Павла Михайловича Губенка – славнозвісного Остапа Вишні. Наприкінці свого життя, підводячи його підсумок, він розкривав свої літературні захоплення й уподобання: «Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю. Що це – бідність?! Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ! Який же ж він могутній – народ наш! Умирав уже, царі його додавлювали, а він узяв та й дав Шевченка! І ожив народ, і розцвів народ! Бо він – народ!

І став народ поруч свого великого брата, народа руського. Як рівний!

Коли входиш у літературу, чисть черевики!

Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!

Обітри черевики!

Одного хочеться – не принизити Шевченка, не принизити Пушкіна, не принизити Котляревського, і Горького, і Коцюбинського, і Грабовського, і всіх… всіх…»164.

Одна з найвеличніших постатей українського письменства ХХ століття, незаперечний класик вітчизняної літератури Максим Тадейович Рильський у досить далекому від сьогодні 1933 році присвятив Тарасу Григоровичу Шевченку натхненні поетичні рядки:

Не багряницею, не злотом —

Живою кров’ю він кипить,

Тому його людським кіотам

На віки вічні не вмістить.

Рубіни уманських пожарів

Поклали відзнак на чоло…

Ах, як далеко Костомаров,

Садок вишневий і село!

Дороги рівної не знати —

Зигзаги, хвилі, блискавки,

Та завжди: хай горять магнати!

Хай квітом квітнуть бідняки!165

ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ ХХ СТОЛІТТЯ М. Т. РИЛЬСЬКИЙ ПРО ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Поряд із нерідким зверненням, а головне, – глибоким вивченням творчості свого великого попередника, – М. Т. Рильський, крім власних поезій, присвятив Тарасові Шевченку наведену вище наукову доповідь та кілька спеціальних надзвичайно цікавих, яскравих, по-справжньому ґрунтовних наукових досліджень. Вони вражають щирістю, любов’ю й відданістю, які не можуть не хвилювати читача, переносять його у світ Шевченкових почуттів, думок і мрій, розкривають перед шанувальниками його життя й творчості неординарність, сміливість та глибину прагнень, світогляд великого сина українського народу.

Невід’ємна риса творчості Шевченка – незмінна боротьба за вікові прагнення рідного народу

Загальна кількість присвячених Шевченкові праць близько 90, у найбільшій166, якій Максим Тадейович присвятив понад півтора десятиліття напруженої дослідницької творчої праці – з 1939 по 1955 рік, – авторитетний академік, класик української літератури ХХ століття, звертає увагу на основне й вирішальне у творчості Великого Кобзаря.

Але спочатку мусимо звернути увагу читача про єдине місце, де Шевченкові робиться закид, що у своїх перших творах 1839, 1842 і 1845 рр. він прагне – на думку поважного М. Т. Рильського – тільки до повернення козацької минувшини, справедливо зауважуючи, що в той час існували різні соціальні прошарки цього війська. Але, гадаємо, цей закид – зайвий.

Адже, не можна не зважати на об’єктивну обставину: тоді ще не було наукового пояснення закономірностей історичного розвитку.

І все ж вважаємо працю М. Т. Рильського одним із кращих узагальнюючих досліджень, якому і належить одне з першорядних місць у шевченкознавстві.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

1

Шевченко – незаперечний фундатор сучасної української поезії

«Великі народні поети промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури». Цього не треба забувати, цитуючи відомі слова Добролюбова про те, що Шевченко – поет цілком народний і що навіть Кольцов не може з ним зрівнятися. В певному розумінні не тільки «Евгений Онегин», але і «Вновь я посетил» або «Брожу ли я вдоль улиц тёмных» не менш народні, ніж «Ну! тащися, сивка».

Шевченко – поет народний тому, що він плоть од плоті і кість од кості свого народу. Але великої помилки припускалися ті, які вважали, що весь його художній арсенал взято із народних пісень. Ясна річ, пісні, під звуки яких зростав і формувався Шевченко, бувши, до речі, дуже музикальною людиною і чудовим співаком, – були одним з головних джерел його, висловлюючись по-старовинному, натхнення. Деякі з його віршів навіть знавців приводили до хибного висновку, і вони питали у поета, чи не є ті твори його звичайним записом якоїсь невідомої ще для них пісні. Таку думку викликала ось хоч така чудесна пісенька:

Утоптала стежечку

Через яр.

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам.

Вторгувала, серденько,

П’ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила.

За копійку дудника

Найняла.

Заграй мені, дуднику,

На дуду,

Нехай своє лишенько

Забуду.

Отака я дівчина,

Така я!

Сватай мене, серденько,

Вийду я.

Все в цьому маленькому шедеврі дише народною поезією, народною поетикою, народною піснею аж до того «пісенного наголосу «забуду», що передбачає локальне виконання. Можливо, що, творивши подібні речі, Шевченко наспівував сам собі, або в голові його звучала якась народна пісня, як те бувало, за власним його визнанням, з іншим чудовим українським поетом, буковинцем Федьковичем.

Поетична майстерність Шевченка

Але погляньмо хоча б на початок іншого шевченківського твору, його «Музи»:

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі, серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила,

І чари діяла…

Не можна не погодитись, що тут нема й сліду народної пісні, що ці рядки нагадують, скоріш усього, чіткі ямби гаряче любленого Шевченком Пушкіна.

Шевченко – поет народний у тому розумінні, в якому народними ми називаємо Пушкіна і Некрасова.

Еволюція поетики Шевченка

Шевченко як майстер пережив цікаву еволюцію. Вона виявилась у потягу, дедалі більшому, до ямба, частіш за все, – до чотиристопного ямба, яким він, правда, й розпочинав свою поетичну діяльність. (Початок першого, який дійшов до нас, твору Шевченкового – «Причинна» – написано саме чотиристопним ямбом.) Хоч, правда, не зраджував поет і улюбленої ним силабіки167. Походження цієї силабіки корениться, за моїм переконанням, не стільки в книжних зразках – хоч важко заперечувати і