Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Прогресивні російські мислителі про творчість Шевченка

Поетична творчість Шевченка захоплювала передову Росію і вкрай непокоїла царизм. Попри заборону миколаївської цензури, справжні цінителі поезії з великим задоволенням і наснагою вчитувались у видані за кордоном вірші й поеми Кобзаря. «О поэтическом таланте Шевченко может быть только одно мнение: покойный Тарас Григорьевич принадлежит к числу самых крупных народных поэтов, каких только знает всемирная история литературы, – зазначав Георгій Валентинович Плеханов. – Вот почему всякий, не совсем беззаботный насчёт литературы, русский поблагодарит лиц, издавших в Женеве запрещённые в России или дозволенные там с пропусками, стихотворения Шевченко»152.

Великий Каменяр про свого попередника

«Дуже багато для вивчення спадщини Шевченка, – зазначає український літературознавець Михайло Давидович Бернштейн, – зробили Франко, російські революційні демократи. Їх праці, окремі висловлювання і досі мають велику вагу при дослідженні естетично-літературних поглядів Шевченка»153.

І. Я. Франко – вдумливий, відповідальний дослідник творчості геніального поетареволюціонера, його наступник. Йому належать чимало глибоких статей, що розкривають багатогранність поезій Тараса Григоровича. Показово й те, що 25 березня 1895 р., сподіваючись викладати у Львівському університеті, І. Я. Франко виступив з ґрунтовним розбором першого прозового твору Т. Г. Шевченка «Наймичка» та його поеми з такою ж назвою154.

«Поява Шевченкового «Кобзаря» 1840 р. в Петербурзі, – наголошував Іван Якович в «Нарисах…», – мусить уважатися епохальною датою після «Енеїди» Котляревського. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов живий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову»155.

Ґрунтовні наукові дослідження творчості Шевченка

Називаючи основні кількатомні колективні праці, в яких розкривається місце й значення творчості Т. Г. Шевченка в становленні й розвитку культури нашого народу, слід указати на «Історію української літератури» у восьми томах (головний редактор – один з провідних шевченкознавців Є. П. Кирилюк), видання якої завершилось у 1971 році156. В перший рік третього тисячоліття вийшов у світ перший том фундаментального дослідження, яким розпочато видання багатотомної «Історії української культури»157.

У 1975 р. другим виданням було опубліковано дослідження академіка Євгена Степановича Шабліовського «Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы». Автор починає свою працю визначенням історичного значення творчості й діяльності найзнанішого українця в світі: «В истории мировой культуры есть имена, вобравшие в себя живую душу народа, ставшие частью его жизни. К ним принадлежит и имя Тараса Григорьевича Шевченко – гениального поэта Украины, пламенного революционера и мыслителя-демократа.

Мужественное стремление к полному свержению современного ему крепостнически-самодержавного строя, к коренному решению жгучих социальных вопросов, которые развивающаяся жизнь ставила перед поэтом, обуславливали исключительную действенность творчества Шевченко, находившегося, говоря словами В. Маяковского, «в центре дел и событий» эпохи.

Історичне місце Шевченка – вірного сина знедоленої України

Историческую роль Шевченко нельзя отделить от его личной судьбы: во всей плеяде выдающихся борцов революционного фронта Шевченко выделяется твёрдостью воли, непреклонной верностью своим убеждениям, пронесённым через жесточайшие испытания. «Я по плоти и духу, – писал поэт в одном из своих писем, – сын и родной брат нашего обездоленного народа, да и как же себя породнить с собачьей панской кровью».

Общественно-литературная деятельность Шевченко – одно из замечательнейших явлений в истории украинского народа, его освободительной борьбы, его культуры. Творчество украинского поэта, выражавшее передовые философские, политические и эстетические идеи эпохи, стало важным фактором развития в 40 – 60 годы ХІХ века общественной мысли и литературного движения на Украине, в России, во многих славянских странах»158.

У 1991 р. побачило світ фахове енциклопедичне видання, цілком присвячене багатогранному життю, діяльності та поезії Тараса Григоровича Шевченка. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР та головна редакція Української енциклопедії видали «Шевченківський словник».

Відзначаючи безсумнівні успіхи сучасного шевченкознавства, на наш погляд, не слід недооцінювати зроблене щиро захопленими його життям і творчістю працями більш ранніх авторів, які свого часу доклали чимало плідних зусиль до розробки наукової біографії Тараса Григоровича.

Популярність Тараса Шевченка у рідному народі

Сучасники згадують, наскільки популярними були твори Шевченка (серед них позацензурні) в передових колах тодішнього суспільства і як це турбувало царську владу. Є. С. Шабліовський посилається на спогади М. Д. Шигаріна159.

«Шевченко був у Києві двічі: в середині 40-х років і наприкінці 50-х. І вперше і вдруге пробув він тут досить довго, і багато хто знав його особисто, інші тільки бачили його, але спогади про цю подію дуже виразно збереглися в їхній пам’яті. Я небезпідставно підняв до високого ступеня подію давню, вже і миттєву лише зустріч киянина з рідним і близьким його серцю Тарасом. В очах малоросів батько Тарас, який не так давно перебував тут серед них, тепер став уже чимось великим, неземним, ніби освяченим джерелом любові, світла, і якщо хтось бачив Шевченка, розмовляв з ним, то це надовго освітило його осяйним промінням, і це світило й донині ще в очах малоросів ніби відбивається на щасливцеві й створює ореол навколо нього…

І освічені, й малописьменні малороси однаково знають і боготворять перед батьком Шевченком. Заговоріть лишень із порядним малоросом, звичайно, коли він відпочиває, а до того ще й у доброму гуморі, про його Тараса, і ви неодмінно почуєте тремтіння голосу, побачите особливий блиск в очах, а часто сльози. Цей збуджений душевний стан наводить на різні думки і навіює поетичні мрії, які часто виявляються в певних, сильних, яскравих, а іноді й не позбавлених вишуканості формах. Мені не раз доводилося замислюватися над цією зворушливою властивістю наших південних побратимів.

Батько одного з моїх знайомих Г-а був у дружніх стосунках з покійним Шевченком, а сам Г., хоч був тоді, коли знав Шевченка, чотирнадцятирічним хлопчиком, але не один раз розмовляв з ним і добре пам’ятає як його самого, так і багато того, що мало до нього відношення.

Відбувалося це в Києві в 1844 і 1845 роках. За словами Г., Шевченко був учителем у школі малювання в Києві, про що, однак, не згадує ніхто із тих, хто писав свої спогади про Шевченка. Батько Г. був тоді беззмінним черговим поліцейським чиновником при тодішньому військовому генерал-губернаторі Дмитрові Гавриловичу Бібікові. Основним приводом для зближення між Шевченком та Г. було те, що останній дуже любив Малоросію, знав багато народних пісень і гарно їх співав… Іноді Шевченко виїздив із Києва за Дніпро