Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

І так бувало не тільки з ворогами.

Щодо принципового розуміння творчості Шевченка

Однобічно, невірно й солодкаво-фальшиво малювали іноді постать поетову і люди, що від щирого серця любили по-своєму і його, і оспівану ним землю та народ її, а не бачили, одначе, нічого далі за огорожею вишневого садочка. Нема чого й казати, що до невірних вузьких поглядів на Шевченкову поезію спричинилось за дожовтневого часу і те калічення безсмертних творів, якому піддавала їх царська цензура…

Багато було різнобою, помилок, а інколи й нісенітниць і в естетичних оцінках Шевченкової спадщини. Довгий час навіть деякі освічені і тонкі читачі, визнаючи геніальність Шевченка, ладні були дивитись на нього, як на самоука, дилетанта, що незграбно й невміло володів пером. Легенда про технічну слабкість віршів Шевченка тільки недавно остаточно розвіяна. Довго існувала й гадка про виключну «простонародність» (під якою мислились примітивність і вузький етнографізм) автора «Неофітів», «Марії», дивовижної лірики періоду заслання й повернення. Недалекосяглі й малообізнані люди твердили про «невисоку культуру» поета, про незначність, вузькість його філософського кругозору.

Міркування про «невисоку культуру» та «вузький етнографізм» з лютою радістю підхоплено було українськими націоналістами. Це міркування не треба навіть спростовувати. Досить прочитати славетний «Щоденник» Шевченка, який охоплює, на жаль, невеликий період з життя поетового (1857 – 1858), щоб побачити, як упевнено поводиться його автор з думками художників, поетів, мислителів, яка у нього строга й струнка система естетичних поглядів і політичних переконань, які в нього широкі історичні концепції, які точні і влучні оцінки, які чудові передбачення, що їх тільки наївна людина могла б пояснювати самою лише геніальною інтуїцією.

Щодо визначення віршувальної техніки Тараса Григоровича як «слабкої», то пояснюється воно або зловмисністю його авторів, або обмеженим їх смаком, що був вихований на певних канонах і далі цих канонів не йшов. Можна сміливо стверджувати, що силою думки і силою її висловлення Шевченко стоїть поряд з такими поетами, як Пушкін, Лермонтов, Некрасов, Гете, Байрон, Гюго, Гейне, Міцкевич, Руставелі, Бернс, Петефі – в ряду світових поетів.

Періодизація життя й творчості поета

Творчість Шевченка поділяється на три основні періоди: до арешту і заслання, час ув’язнення і заслання, після заслання. Це не механічний поділ, хоча, звичайно, всяка періодизація завжди і скрізь – прокрустове ложе, якщо йдеться про такий живий і трепетний організм, як поезія. Проте дуже повчально поглянути, як могутній потік поезії Шевченка, що ніс на своїх хвилях і романтичні балади типу балад Бюргера, Жуковського, Міцкевича, але все більш і більш земні, тутешні, і потрясаючу в своїй простоті та щирому реалізмі «Катерину», і палких, освітлених пожежами народного повстання, зігрітих любов’ю поета «Гайдамак», і чудесні картини козацьких походів («Гамалія»), – як цей потік, загримівши прокльонами царсько-поміщицької Росії в «облитих гіркотою і злістю» «Сні», «Кавказі» й «Посланії», вдаряється об кам’яний мур миколаївської неволі і розсипається сотнями бризок у цілому ряді ліричних шедеврів, де майже вперше, по суті, Шевченко говорить на весь голос, про себе, про суб’єктивні переживання, але де сяє непереможне сонце Шевченкового волелюбства й ненависті до тиранів – «своїх» і чужих.

З роками революційна непримиренність Шевченкової поезії неухильно посилюється

Повчально спостерігати, як потік цей, випущений на примарну, ілюзорну волю після десяти років гірких поневірянь, не йде по уготованому ним руслу покори та смирення, а ще гнівніше вирує й піниться, все ширше й ширше виходячи з берегів і захоплюючи світові теми у «Неофітах», «Марії», ставлячи питання про повалення тогочасного громадського й політичного ладу, про революцію, про майбутнє царство волі й справедливості, і розв’язуючи ці питання з нечуваною прямотою і суворою різкістю.

Розкриваємо «Кобзар». Він розпочинається першим, що дійшов до нас, віршем Шевченка «Причинна»169. Ніч, буря, Дніпро, закохана дівчина на котру наслала причину ворожка, русалки, які замучують дівчину лоскотанням, коханий дівчини, що розбиває собі голову об дуба, побачивши труп своєї милої… Щонайтиповіша балада, побудована на мотивах народних переказів і забарвлена тонами Бюргера і Жуковського, фантастичним сяйвом блідого місяця з «Леоноры» та «Светланы».

Можливо, до речі, що коханий, який розбиває собі голову об дуба, викликав згодом на устах зрілого Шевченка таку ж посмішку, яка світиться в одному з висловлювань Пушкіна про романтичні перебільшення в «Бахчисарайском фонтане».

Читаємо наступний твір:

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш.

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли170 милого втопило —

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану,

Найду його – пригорнуся,

На серці зомлію.

Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!171

Що це таке? Це пісня, романс, скоріше, саме романс, далекий од тих пізніших пісень Шевченка, про які іноді навіть знавці народної творчості могли запитувати: чи це не запис справжньої народної пісні?

Народна пісня й творчість поета

Так поверхово подорожуючи сторінками книги, ми можемо сказати, що шлях розвитку Шевченкової творчості – од пісні-романсу до суто народної пісні і до самобутньої лірики, од романтичної балади до реалістичної поеми, до гнівної політичної сатири, до речі, названої не умовно-літературними, а своїми прямими і жорстокими іменами. Це – схема. Але ось що цікаво. У тому ж 1838 р. написана Шевченком і поема «Катерина» – поема цілком реалістична, де йдеться про дуже в ті часи звичайні, на жаль, речі – змальовується трагічна доля спокушеної офіцером селянської дівчини. Поема насичена такими конкретними деталями і образами, як опис пліток сільських кумась, прощальне попутнє слово Катерині її суворого, по-своєму чесного батька.

А ось маємо пейзаж:

Кричать сови, спить діброва,

Зіроньки сіяють,

Понад шляхом, щирицею,

Ховрашки гуляють.

Або таке:

Мале дитя коло його

На сонці куняє,

А тим часом старий кобзар

Ісуса співає.

Хто йде, їде – не минає:

Хто бублик, хто гроші;

Хто старому, а дівчата —

Шажок міхоноші172.

Творчість Тараса Шевченка – торує шлях до реалізму української літератури

Ми бачимо, що реалізмом позначені вже перші літературні кроки Тараса Шевченка. Реалізм цей зростав і розвивався в міру зростання і розвитку поетичного обдарування Шевченка.

Так само, як пушкінський реалізм освітив шлях російській літературі, реалізм Шевченка освітив шлях