Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
28.04.
Мені здається, що потрібно все забути: гарне і погане. Я читала «Опудало» В. Желєзникова. Це майже про мене.
Мені подобається дивитися на зорі й думати, що колись Ціолковський їх бачив. І мріяв. І малював майбутні ракети.
Поля
29.04.
Знову бійка. Цього разу з Хасиком-забіякою. От що на нього найшло? Сьогодні на уроці географії, яку викладає його тьотя, він став обзиватися. Згадав, що я «російська падлюка», і багато чого ще… Потім ударив мене по голові зошитом. Мага, така сволота, вирішив із найкращим другом не сваритися (тут з’ясувалося, що Хасик-забіяка тепер йому ще й далекий родич).
А я від такої несправедливості прямо сказилась: адже вчителька навіть не зробила зауваження племінничкові! Я підхопилась і рушила до Хасика-забіяки сама. Видно, він щось зрозумів, бо рвонув, перестрибнувши через парту, до виходу з класу. Я за ним. Стільці й парти полетіли врізнобіч.
Народ пожвавішав. Хасик-забіяка вискочив за двері класу, почав їх тримати з іншого боку щосили. Та мене не так просто зупинити. Я відчинила двері ударом ноги. Хасик-забіяка впав на підлогу, підхопився й метнувся в туалет — ховатись. Там я його й упіймала й відлупцювала без усякої пощади, як тільки змогла (аж сама задихалася від старання). Перед лицем моєї лютті він не відповідав, а тільки жалібно скиглив. І стерпів усі побої! (Може, зрозумівши, що вони заслужені й справедливі.)
На урок я не повернулася. Наші всі вилетіли з уроку і стояли в коридорі. Мага хотів мене повернути на урок, але його не пустили.
Про все довідався Султан Магомедович і так Хасика-забіяку висварив, що той увесь тремтів!
— Більше до Жеребцової не лізь! — сказав Султан Магомедович. — А то й від мене дістанеш! Затямив?
Хасик-забіяка слухняно кивав. Однак, коли вчитель пішов, прошипів:
— Та що він мені зробить!
04.05.
З’ясувалося, що хлопці в нашому класі пробують наркотики! І це не жарти! Мало того, що багато хто з них палить цигарки й жує насвай (це така зелена гидота — вона продається біля школи, як насіння), так ще й наркотики!
Їх приніс до класу Боббі-Н. Буду так його називати, хоча раніше називала інакше. І багато про нього тут писала. Усі ці справи дуже кепські. Боббі-Н, як ти розумієш, це той самий хлопець із мого класу. Він щось знає про Магу, і тому Мага йому в усьому став поступатися.
08.05.
Прийшла товстенна сусідка Аза з будинку навпроти. Вона в серпневу війну 1996 року всім у нас у дворі допомагала — була медсестрою. Уколи робила, перев’язки. Розповідала, як бойовикам допомагала зброю ховати. Оця тьотя Аза хоче взяти наше кошеня Седу собі. Седа чеченською «Зірочка».
Руслан із нею не розмовляє і не дружить — тьотя Аза чеченка, а палить цигарки й випиває. Який гріх! Зате мама дала їй чаю — мама хоче знайти місце для кошеняти.
Мій вітчим на це образився, утупився й дивиться в книжку. Інша нова сусідка, тьотя Роза, якось зайшла до нас, побачила Руслана і стала читати молитву — вона злякалась. Їй здалося, що Руслан — джин. Ото сміху! Просто вона не чекала, що в моєї мами чоловік чеченець, і, побачивши Руслана, сприйняла його за джина.
П.
10.05.
На мене справила сильне враження книжка Дюма «Граф Монте-Кристо». Я взяла її в тьоті Мар’ям і перечитала двічі. Намагатимусь бути схожою на Едмона Дантеса: він не забув ні про друзів, ні про ворогів, і всі одержали по заслузі.
13.05.
Красива Лейла подарувала моїй мамі перстень із платиною за те, що мама врятувала її кота Френка Синатру. Кіт отруївся й лежав із піною в пащі. Мама щогодини заливала йому в пащу ліки. Кіт вижив!
І, звичайно, цей перстень ніколи б не перепав мені, якби не мій тонкий палець і не мамин товстий. Отож, за правом тонкого пальця, перстень був переданий у моє розпорядження і складе компанію кліпсам! Ура!
На ринку ми познайомилися з жінкою — її звати Кусум. Вона захоплюється йогою і обіцяла мені книжку під назвою «Жіноча йога». Ще в нас є сусідка по ринку, літня чеченка — вона кілька разів дозволяла нам торгувати на своєму вільному столі. Сьогодні вона прибігала з питаннями: як мене звати, у якому я класі? Я їй відповіла, і вона відразу передала все своєму племіннику — високому світловолосому чеченцеві на прізвисько Вандам.
Вандам підбігав побалакати. Сіроокий, здоровий як слон, навчається в інституті.
День видався цікавим. Повз наш торговельний ряд пробігали Вуж і Мурзилка, а за ними гналась юрба, але вони втекли, міцно тримаючи в руках батони й ковбасу.
16.05.
Прийшла зі школи. Виявляється, Мага мене не розлюбив. Учора приносив фото, зроблене колись.
На ньому я в білій кофтинці. І все питав у Зулі, чому мене немає. А я не приходила до школи, тому що захворіла. Говорив усім, що мене кохає.
Коли я ввійшла сьогодні до класу, новини так і посипались, але ж сьогодні в моєї мами день народження! Я і Зуля пішли купувати їй подарунок. Ми купили велику шоколадну плитку в кіоску, а по дорозі назад зіткнулися з Магою та його сестрами. Я дуже зраділа. Ми ж чотири дні не бачились! Думала, що Мага при сестрах змовчить. Але вони здалеку закричали:
— Привіт, Поліно!!!
І відразу стало так добре на душі.
Після уроків я і Зуля чекали Магу на зупинці, а потім пішли шкільним садом — покататися на гойдалці, яку хтось прив’язав до старого дуба. Але він про це, звичайно, не знав, і, зрозуміло, ми не зустрілися.
Як же я всіх люблю!
Вечір. Я вітала маму з днем народження. Нам’яли смакоту. Прийшов і вітчим Руслан. Приніс квіти. Тьотя Мар’ям шиє халат для мами.
Поліна
18.05.
Завтра іспити в нашому 8-му «А».
Заїра зі мною не спілкується: її хвора психічно сестра дуже страждає — її б’ють за найменший непослух. Бідолаха!
Мага хитро дивиться, як кіт, і щось придумує. Ми довго сміялися, коли він усім розповів свою мрію про те, як у вісімнадцять років одружиться зі мною і я житиму в їхньому великому й красивому будинку.
— Я в батька