Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
Надвечір я і мама вирушили до тьоті Мар’ям, і вона пригощала нас смакотою й навчила мене робити хрумку солодку халву.
П.
24.01.
Хасик-забіяка несподівано написав на аркуші молитву та мені подарував.
Ім’ям Аллаха Милостивого, Милосердного!
Хвала Аллахові, Господу світів
Всемилостивому, Милосердному,
Цареві в Судний день!
Тобі ми поклоняємось і Тебе просимо про допомогу!
Веди нас дорогою прямою,
Дорогою тих, кого Ти обдарував ласкою, не тих,
які під гнівом перебувають, і не заблукалих.
28.01.
На позакласному читанні я розповіла вірш чеченського поета Умара Яричева. Дуже гарний вірш!
Батьківщині (Даймохк)
Навіть камінь розсиплеться прахом.
Та легенди до нас донесли,
Як монголи на землю вайнахів
Підкорити ці гори прийшли.
Та не знали, що край цей орлиний
Не боїться мечів, нагаїв —
Як потужні надхмарні вершини
І живлюща вода ручаїв.
…
І промчали роки, наче коні,
Попіл доль їм сідає на круп.
Я беру оцю землю в долоні,
Мов святиню, підношу до губ.
02.02.
Учора я дала ляпаса мерзотному капоснику (це нове ім’я Маги). А все тому, що він, домовившись із Кабаном, придуркуватим здорованем, замкнув Зулю в нашому класі.
Зуля — гладенька дівчинка-переросток, з якої багато хто сміється через її дитячі міркування. Вона в нашому класі, хоча старша за нас на три або чотири роки. Я останній тиждень із нею сиділа за однією партою. Інші її проганяють і не дають сідати поруч. Отож, Кабан попрохав Магу замкнути її в класі, а сам її там затискав. Мага, замкнувши клас і залишившись під дверима в коридорі, веселився на всю, слухаючи, як вона верещить! Зуля пищала на всю околицю. Учителів не було в школі. Усі вже розійшлися, тільки в нас була фізкультура надворі.
Я випадково вирішила повернутися знадвору, щоб попити води. Вода в торбі. І застала оцю картину. Я стала вимагати відчинити двері класу, але Мага тільки сміявся й сказав, щоб я не лізла, а то погано буде. Тоді я дала йому ляпаса. З усього розмаху. Він побілішав. Він набагато вищий за мене і сильніший, і я думала, він стане битись, але він не кинувся.
Зрозумівши, що я не змушу його відчинити двері (а судячи з вереску Зулі, справи в неї були не дуже), я помчала назад на вулицю — кликати на допомогу — і зіткнулася з Лур’є-Левицею. Зазвичай ми ніяк не спілкувалися — зберігали незалежність, а тут я їй усе сказала. Вона підтримала мене. Ми помчали назад, скрутили Магу, відібрали ключ і відчинили двері класу. Як добре, що мені зустрілася саме Лур’є-Левиця. Вона дуже хоробра!
Зуля ревла, Кабан після кількох ваговитих стусанів від мене та Лур’є-Левиці скотився зі сходів, і тільки його й бачили. За ним утік і Мага. Чесно кажучи, я подумала: чи не з’явиться в Маги така сама ідея щодо мене? Хоча начебто ні.
Сьогодні зранку Мага робив вигляд, що щось про мене знає, і злостився. Лур’є-Левиця зібрала свою компанію, влаштувала розбірки і, з’ясувавши, що якимось чином (от яким, цікаво?) у вчорашньому випадку замішані Тара й Заїра, добряче їм надавала. І правильно зробила.
Заїра тут же вийшла з банди, припхалася до мене і стала підлизуватись. Але тут її впіймав Мага і теж засвітив по фізіономії, повідомивши, що вона нікому не друг.
До речі, Заїра й Тара залишаються з хлопцями після уроків.
У середині дня Мага почав поводитись краще і навіть мав якийсь винуватий вигляд. Більше мовчав.
Поля
04.02.
До школи не пішла. Уранці наші двері не відчинялися. Вони після землетрусу похилилися. Брат тьоті Мар’ям, добрий дядько Хамзат, вибив наш замок і звільнив нас із ув’язнення. Моя мама бурчить і пригвинчує новий замок із виглядом знавця. Вочевидь, доведеться їй допомагати або кликати на допомогу Акбара, сина тьоті Мар’ям. Інакше будемо жити з відімкненими дверима.
05.02.
Сьогодні я прибираю всю оселю.
Дивилася вчора передачу про «сонячних зайчиків»: їх наводять із космосу на якусь територію Землі, і там стає світло. Дорослі відразу сказали:
— Нічого це не з мирною метою. Наведуть, і народ повиздихає без усякої бомби. Ось що уряд надумав!
Але начебто експеримент завершився невдало: запустили в космос оту хріновину, а вона там за щось зачепилась і впала в Тихий океан.
В інших новинах передали, що ця штукенція в атмосфері згоріла. А на каналі ОРТ досі сподіваються, що вона спокійно падає. Хтось бреше.
18.02.
Увесь час захищаю Зулю. Вона розповіла, як на неї напав маніяк, коли вона ходила до 3-го класу. Відтоді всі глузують із неї — адже вона прийшла додому в той день без колготок.
Маніяк місцевий. Він живе на Карпинці. Часто гуляє в плащі по дорозі в школу. Пропонує дітям цукерки в кущах поїсти. Нам якось запропонував. Ми його камінням прогнали: я, Латифа й Заїра. А Зулю він колись упіймав… Влада в нас змінюється, а цей маніяк так і ходить однією й тією самою стежкою, в плащі.
Поля
24.02.
Мага мене, як і раніше, любить, але мовчить. Я весь час роблю так, щоб ми були разом. Сьогодні, наприклад, утекла з двох уроків і чекала його на лавці за школою. Він прийшов і мовчав. І я мовчала, бо соромилася. Треба першою заговорити!
Сета підказала, що треба написати записку й підкинути Мазі та Хасику-забіяці, типу давайте, приходьте на «трубу». А самим сховатись і чекати: чи прийдуть? Коли що, записку писали не ми, і кінці у воду.
«Труба» по дорозі в школу. Під нею прірва в три метри та бетонні плити внизу. Сама вона тонка й довга, як канат. Заїра сказала, що всі мусульмани після смерті підуть мостом і він буде тонкий, як лезо бритви. Хто робив погані справи, впаде в прірву, а хто хороші — не впаде. А внизу буде вогонь.
Потім ми ходили по «трубі». Це дуже небезпечно. Упадеш головою на бетон — на смерть, якщо рукою або ногою — зламаєш їх. Заїра пройшла до кінця по «трубі», а я дійшла до половини, і тут на мене такий жах напав, що я назад поповзла. Довжина «труби» — метрів п’ять.
