Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова

Після цього почалися уроки.

Деякі дівчата на заняття не ходять: може, заміж вийшли. Тара сьогодні чіплялася — відбирала в мене книжку, — їхня банда і далі нахабніє. Я нічого їй не віддала і сказала, що не боюся й готова з нею зустрітися за школою. Вона швидко відчепилася.

Моїх нікого немає — одна Кассі, і та тремтить, як миша. Чергувала зі мною в класі сьогодні. Ми ходили з нею в підвал і там попісяли — річ у тому, що в школі туалети давно не працюють і смердять. А надвір сходити ми побоялися.

Мага щось бурмотів увесь день у школі, але це — абищо порівняно з ранковою бійкою. Синці ще не скоро зійдуть.

Після школи я пішла до тьоті Мар’ям. Вона, довідавшись, як уранці я заходила по дитя Фатими, відразу додумалась:

— Це Лунет усе підлаштувала! Вона зайшла до них уранці й забрала дівчинку. Сказала, що ти не підеш до школи.

Сиджу тепер і думаю, з яким задоволенням наб’ю Лунет пику.

Поля

25.10.

Електрики немає. Пишу, поки не темно, щоб розрізняти літери.

На мою думку, Мага не має ніяких принципів. Він живе, точніше, існує в бурхливому потоці подій. Його несе то в один бік, то в інший. Сьогодні його занесло дуже сильно і ще, певно, головою вдарило. Він зранку поводився нормально, а потім почав палити на уроці. Коли йому заборонили палити, він гриз і плював сірники на підлогу, а на довершення встав зі свого місця, підійшов і мене обійняв. Я не розгубилась і давай його лупцювати зошитом по нахабній пиці.

Ні вмовляння вчителя, ні лайки інших, ні удари зошитом Магу не вгамували, і він весь урок простояв за моїм стільцем. Періодично ліз обійматись і підвивав (викликаючи сміх навіть у тих, хто намагався його відтягти):

— Поліно, як я кохаю тебе! Що мені робити? Мені погано!

Причому все це він робив із фізіономією справжнього страждальця.

Щойно урок закінчився, я побігла додому. Біля воріт мені зустрілись одинадцятикласники. Один із них вигукнув:

— Агов, Кассі, привіт тобі від Рустама!

На що я відповіла:

— Дурню! Я не Кассі, я — Фатима!

— Ну, привіт, Фатимо, — уже менш упевнено продовжив сімнадцятилітній здоровань. — Ти ж Рустама знаєш?

— Не знаю я ніякого Рустама! — сказала я.

Що їм від мене треба?!

Із Заїрою не знаю, як посваритись. Ото влипла! Вона лізе в дружбу. Тина по страшному секрету розповіла, що Заїра якось завела її до себе додому і змусила поцілуватися язиками. На біса мені така «подруга»?

Вчитиму чеченську мову — інакше тут не вижити.

Поля

27.10.

Що сьогодні діялось! Я, Кассі й Сета грали в піжмурки за школою. До нас чіплялися хлопці — ми їх відганяли. А потім щось зовсім неймовірне почалось: у нас у класі є новенький хлопець-чеченець. Він від нас на дві голови вищий. Здоровий, як слон, і жирний, як свинтус. Очі риб’ячі. Голосок смішний, як у миші. Двічі залишався на другий рік. Усі дружно стали звати його «Кабан», що його анітрохи не образило, а навпаки, потішило. Видно, його й раніше так звали, в інших школах.

Сьогодні він підійшов до мене й ударив. Мовчки! Я ледве на ногах устояла — така він туша. Кажу:

— Ти чого б’єшся?

Кабан став щось пищати тонким дитячим голоском і ще раз мене вдарив. Я йому теж врізала і сказала:

— Поговорю з директором. Треба тебе зі школи гнати!

Після цього він витріщив очі й раптом сказав:

— Вибач.

Але хвилин за десять забув про те, що вибачився, і знову поліз.

Я не можу навчатися, слухати уроки! Жах! Інші хлопці, побачивши Кабана та його дії, теж стали до мене чіплятись. Абдула плюнув на мене: правда, він хотів влучити в Заїру, але влучив мені на черевики. Я за ним погналась. Худенький Абдула прошмигнув у туалет (туалети в нас не працюють), але не встиг зачинити за собою двері. Залишившись без друзів, сам на сам зі мною і старим поламаним унітазом, він сповнився докорів сумління і, заплакавши, став клястись Аллахом, що більше не заподіє мені зла. Я навіть бити його не стала, відпустила.

Ми так і пішли разом із туалету. Ідемо назад і бачимо, як Мага й Хасик-забіяка сміються-веселяться і Кабан регоче з ними. Мага мене побачив і як закричить:

— Я кохаю тебе!!!

Ага. А я у відповідь:

— Дуже приємно.

Він:

— Скажи, що я маю зробити?

Я:

— А ти доведи, що мене кохаєш!

Усі як завиють зі сміху: їм на думку різні непристойності спали — згідно з вихованням.

Коли я вже після уроків додому йшла, Мага мене чатував біля воріт:

— Якщо я тобі квіти носитиму, ти ж їх не візьмеш?

— Потрібні мені твої квіти! — відповіла я.

— Треба було за Поліну побитися з Кабаном, — сказала Заїра, яка саме повз проходила.

Але Мага не побився. Кабан більший за нього втричі. А за мене разів у десять.

Заїра ув’язалася за мною і, всю дорогу потираючи руки, шепотіла:

— Він кохає тебе. Я знаю! Я дивилася дорослі фільми! Вам потрібно спати в одному ліжку!

Ото чокнута кретинка!

29.10.

З усіма дружу, тобто намагаюся не сваритись. Мага мовчить. Сулім сьогодні ліз до мене, обзивався найбруднішим матом. Мазі сказали:

— Іди, захисти Поліну!

А він не пішов. Я й Сета самі відповіли нахабі. Мага ж потім цілий день чіплявся до Суліма й підлаштовував йому всілякі розбірки. Мага дуже розумний: усьому свій час, і він це знає. Не ведеться на провокації і мститься, коли пристрасті вщухнуть.

Звичайно, тепер усі лізуть до мене — з надією, що він кинеться мене захищати і буде вистава, але ні. Зате потім Мага їх дістає цілий день, і начебто це ніяк не пов’язане зі мною, однак саме цим людям і влітає.

Я й уявити собі не могла, що Ворог із великої літери стане схожим на друга. Наша дружба крихка, як перший лід. Треба почекати — нехай мороз зміцніє. Я хочу, щоб він став моїм другом.

Світла немає, лише свічка освітлює мою оселю.

Поля

01.11.

Учора купила колоду карт і всім у класі ворожила. Народ верещав від захвату — усе в усіх збіглося.

Мага