Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Пушкін ненавидів царя і царських прислужників. Всією душею любив він російський народ, той народ, що за юних літ вигнав за межі своєї рідної землі наполеонівські орди, отой народ, що створив прекрасні пісні й казки, які співала й розказувала йому улюблена няня, його найщиріший друг – проста селянка Орина Родіонівна. Це ж до неї звертався він у найгірші хвилини свого життя:

Подружниця серця

…Вип’єм з горя, де ж той келих?

Розвеселимо серця.

Заспівай же з горя, з горя,

Як синиця десь жила:

Як дівчина, ясна зоря,

По водицю вранці йшла.

(Переклад П. Тичини)

Орина Родіонівна була для Пушкіна, – зазначає М. Т. Рильський, – тим же самим, чим для Шевченка був його дід, що розповідав сусідам, а малий Тарас те слухав і запам’ятав навіки – про гайдамацьке повстання проти панів, і тоді в нього «столітнії очі, як зорі, сіяли».

І, звичайно, не тільки пісні про те, «як синиця десь жила», а й пісні про народні страждання, про народні прагнення, про народний гнів цікавили Пушкіна. Недарма він на основі цих пісень написав свої вірші про незламного повстанця проти царського ярма – Степана Разіна.

Незмінна велика любов Пушкіна до України

Пушкін, автор поеми «Полтава», знав і любив Україну. В Кам’янці та її околицях поет уважно прислухався до розмов селян, слухав пісні й думи сліпого кобзаря. Роздумуючи над минулим України, він картав царицю Катерину ІІ за те, що вона закріпачила «вольную Малороссию». Перечитуючи прекрасні твори Пушкіна і Шевченка, ми повинні сказати, що вони обидва своїми серпами – кожен на своєму полі – жали на один сніп. Сніп народної волі, народного щастя.

Тарас Шевченко знав і любив твори Пушкіна, він охоче читав їх напам’ять своїм друзям. У його душі завжди жив той, хто з такою глибиною і ясністю змалював російське життя у віршованому романі «Євгеній Онєгін», хто з такою силою показав велич Росії і силу російського народу в трагедії «Борис Годунов», хто так само, як і він, Шевченко, все життя боровся проти кріпосництва і самодержавства.

Тарас Шевченко ріс на благородному ґрунті народної пісні, але його «Марія», його «Неофіти», такі поезії, як «Муза», свідчать про те, що ми знаємо і з біографії «Кобзаря»: він безмежно любив Пушкіна і вчився у нього. Вчився, як геній вчиться у генія»133.

Нема правди діти – історичний світогляд О. С. Пушкіна не був послідовним. Зокрема, він переоцінював діяльність Петра І, не бачив, як дії останнього щодо України та її народу були вигідні передусім царизму, панівним класам Росії, однак він таврував одверту гнобительську політику Катерини ІІ, яка придушивши Коліївщину, запровадила на Україні кріпосництво.

Пушкін про події 1709 року

Та, на наш погляд, вищенаведені хитання історичних поглядів не дають підстав вважати Пушкіна противником України та її народу. Вище йшлося про доволі тісні взаємини великого російського поета – царського засланця з декабристськими осередками на Україні. Нема – певні, – належних причин геть відкидати небезпідставні думки про те, що ці рішучі борці з царизмом не бажали офіційно декларувати свої незаперечні зв’язки з поетом і спільність намірів однодумців. До речі, нагадаємо також – на нашу думку – про подібне ставлення до Шевченка впливових діячів Кирило-Мефодіївського братства.

Пушкін взагалі люто ненавидів царів та їх сатрапів. І через те що він був у Михайлівському в Україні, не брав участі в повстанні у грудні 1825 року на Сенатській площі Петербурга. Коли на початку січня 1827 року дружина декабриста Микити Муравйова Олександра Григорівна від’їжджала до чоловіка-каторжанина в Сибір О. С. Пушкін передав їй знаменитого віршованого листа до шанованих ним царських засланців, яких він щиро любив:

Во глубине сибирских руд

Храните гордое терпенье,

Не пропадёт ваш скорбный труд

И дум высокое стремленье.

Несчастью верная сестра,

Надежда в мрачном подземелье

Разбудит бодрость и веселье,

Придёт желанная пора:

Любовь и дружество до вас

Дойдут сквозь мрачные затворы,

Как в ваши каторжные норы

Доходит мой свободный глас.

Оковы тяжкие падут,

Темницы рухнут – и свобода

Вас примет радостно у входа,

И братья меч вам отдадут134.

«Нас было много на челне»

Великий поет-вільнолюбець не відступив від цього послання. Він продовжував перейматися долею декабристів – борців проти жорстокого й ганебного царату й вірити в переможну долю їхніх прагнень. Влітку того ж 1827 року Пушкін написав присвячений декабристам вірш, названий ім’ям міфічного героя Аріона, врятованого дельфіном від загибелі. Ось ці щирі промовисті рядки:

Нас было много на челне;

Иные парус напрягали,

Другие дружно упирали

В глубь мощны вёслы. В тишине

На руль склонясь, наш кормщик умный

В молчанье правил грузный чёлн;

А я – беспечной веры полн, —

Пловцам я пел… Вдруг лоно волн

Измял с налёту вихорь шумный…

Погиб и кормщик и пловец! —

Лишь я, таинственный певец,

На берег выброшен грозою,

Я гимны прежние пою

И ризу прежнюю мою

Сушу на солнце под скалою135

Восени того ж 1827 року – 19 жовтня – поет знову звертається до засланих Миколою І близьких друзів колишніх ліцеїстів-каторжан І. І. Пущіна та В. К. Кюхельбекера:

Бог помочь вам, друзья мои,

В заботах жизни, царской службы,

И на пирах разгульной дружбы,

И в сладких таинствах любви!

Бог помочь вам, друзья мои,

И в бурях, и в житейском горе,

В краю чужом, в пустынном море

И в мрачных пропастях земли!136

Звернемось наразі також і до останньої глави його безсмертного «Евгения Онегина», яка залишилася в уривках. Ось деякі з них:

Властитель слабый и лукавый,

Плешивый щёголь, враг труда,

Нечаянно пригретый славой,

Над нами царствовал тогда.

.........

Его мы очень смирным знали,

Когда не наши повара

Орла двуглавого щипали

У Бонапартова шатра.

.........

Авось аренды забывая,

Ханжа запрётся в монастырь,

Авось по манью Николая

Семействам возвратят Сибирь.

.........

Витийством резким знамениты,

Собрались члены сей семьи

У беспокойного Никиты,

У осторожного Ильи.

........

Друг Марса, Вакха и Венеры,

Тут Лунин дерзко предлагал

Свои решительные меры

И вдохновенно бормотал.

Читал свои Ноэли Пушкин,

Меланхолический Якушкин,

Казалось, молча обнажал

Цареубийственный кинжал,

Одну Россию в мире видя,

Преследуя свой идеал.

Хромой Тургенев им внимал

И, плети рабства ненавидя,

Предвидел в сей толпе дворян

Освободителей крестьян.

.........

Так было над Невою