Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

почали б зачистку Кодорської ущелини. Якщо війна запланована, то вона обов’язково почнеться. Всі намагання грузинського уряду врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом, під надуманим приводом було відкинуто. В усіх діях Москви є одна страшна послідовність - повна зачистка захоплених територій від грузинського населення. Отже, справа не в зміні політичного режиму в Тбілісі - справа в звільненні територій від автохтонного населення з подальшою її колонізацією. По закінченні військової операції в Південній Осетії все грузинське населення під загрозою смерті було вигнано з своїх домівок, а 10 серпня московська маріонетка Багапша (президент невизнаної республіки Абхазії) пред’явив ультиматум всім грузинам, жителям Кодорської ущелини - забиратись геть, що вони і мусили зробити, поповнивши багатотисячну армію біженців. Парадокс, але навіть під час німецької окупації у людей залишалась якась надія вижити, і вони не залишали масово свої домівки.

А тепер подумаємо, що було б, якби Грузія відмовилась від збройної боротьби? Російська армія остаточно повинна була б «звільнити» Абхазію та Південну Осетію від грузинського населення, в Тбілісі встановити промосковський маріонетковий уряд, та дати грузинам можливість „обирати” уряд і президента, призначаємого з Москви. Отже, боронитися зі зброєю в руках, на перевірку, виявилося єдино вірним засобом в забезпечені існування Грузії як незалежної держави.

Але військова кампанія з Грузією одразу пішла шкереберть. Миттєвим, потужним ударом грузинська армія розтрощила сепаратистські військові формування. Сценарій, за яким хоробрі осетини б’ються з грузинами, добровольці з країн СНГ їм допомагають, а росіяни лише намагаються відновити мир в регіоні, та розвести протиборчі сторони, не пройшов. Грузини зуміли доказати, що здатні самотужки відновити територіальну цілісність своєї держави. Довелось почати повномасштабне вторгнення. Та незважаючи на масоване застосування авіації, артилерії та танків, добірні військові частини росіян, включаючи спецнази ГРУ та ВДВ, на протязі двох днів не могли вибити грузин з Цхинвалі. Втрати росіян були вражаючі. Навіть був поранений сам командуючий 58-й армії вторгнення генерал Анатолій Хрульов. Грузинські регулярні частини залишили Цхинвалі, лише підкорившись наказу політичного керівництва. На жаль, грузинське командування в спадок від СРСР отримало російське «АВОСЬ». Тому сподіваючись на такий собі кавказький бліцкриг, не було готове до боїв в обороні, та й не чекало повномасштабної війни з боку Росії. Головне тепер було зберегти армію. Грузини почали відступати, намагаючись уникати великих боїв. Російські війська все далі відходили від своїх баз постачання, і тут почалось те, чого одразу треба було сподіватись, стара російська техніка почала ламатись, грузини, не зважаючи на повне панування росіян в повітрі, успішно збивають надзвукові стратегічні бомбардувальники - шість СУ-25, один Ту-25м, один гвинтокрил Мі-24. Декілька літаків було підбито, та задимивши, щезли на території, не підконтрольній грузинській армії, тож кількість знищених літаків може бути більша. Почалась криза з постачанням військ по сотням кілометрах гірських доріг з Владикавказу та Беслану через вузьку горловину Рокського тунелю, який можна використовувати тільки в односторонньому напрямку. Виникали страхітливі затори, передові малочисельні сили доводилось кидати в бій прямо з коліс невеликими частинами. Блискавична війна погрожувала затягнутись. Зам. начальника Генштабу Анатолій Ноговіцин визнав, що збройні сили Грузії вже не ті, що 15 років тому програли війну сепаратистам: «На нинішній момент це сучасна, добре мобілізована армія, споряджена сучасною зброєю». Москві довелось погодитись на припинення вогню з побоювання серйозної реакції заходу та кризи затягування війни, з вірогідними партизанськими ударами по вразливим, розтягнутим комунікаціям. Крім того, вони були впевнені, що опозиція скине Саакашвілі, після чого в уряді Грузії почнеться внутрішній розкол. Та для більшості патріотично налаштованого грузинського суспільства, будь-яка діяльність опозиції, направлена на повалення існуючого уряду, межує з національною зрадою. Агресія Росії тільки згуртувала грузинське суспільство.

На 13 серпня 2008 року втрати Грузії були:

Міністерство Оборони: 133 загинуло, 70 пропало безвісті, 1119 поранено, в тому числі при авіанальотах.

Міністерство Внутрішніх Справ: 13 загинуло, 209 поранено.

Цивільне населення: 69 загинуло, 209 поранено.

Загалом: 215 чоловік загинуло, 70 пропало безвісті, 1469 поранено.

(Пропали безвісті - швидше за все, потрапили в полон, були закатовані та фізично знищені.)

Втрати Росії дуже суперечливі: згідно офіційних даних - 74 загинуло, 19 пропало безвісті, 340 поранено. Враховуючи сумний досвід чеченської війни, коли росіяни, щоб приховати втрати, закопували бульдозерами тіла своїх вбитих солдат, а на запасових коліях, в Ростові-на-Дону, місяцями стояли рефрижераторні вагони, набиті тілами загиблих солдатів, варто навести дані й інших джерел. Заява президента Саакашвілі - знищено 400 солдат і офіцерів, поранено 1208. Інформаційне агентство «Медианьюс» повідомило - 58 армія втратила вбитими та пораненими 1789 солдат, 105 танків, 81 б. машину, 10 установок Град, 5 Смерч, 7 літаків, 2 гвинтокрила. Грузинський веб-сайт «Наша Абхазія» за 12 серпня: «В Грузії так багато трупів російських солдат, що їх не везуть в Росію».

Які ж можуть бути підсумки цієї чергової війни на Кавказі:

Південна Осетія стала сьогодні, по суті, пустелею, в ній після етнічних чисток лишилось менше 30 тисяч населення - тобто четверта частина від довоєнного. Географічно та економічно Південна Осетія - невід’ємна частина Грузії. Налагодження мирного життя в ній, відродження господарчої діяльності, неможливо, поки закриті кордони з Грузією, та продовжується латентна війна. Що до цього існує анекдот - Путін звертається до Медведєва: «Чого ж ти, поц, раніше не сказав, що в Південній Осетії немає нафти». В Абхазії на сьогоднішній день приблизно 140 тисяч населення, з яких безпосередньо абхазів не більше 40 тисяч. Причому і ця кількість абхазів постійно зменшується. Колишня совітська туристська інфраструктура Абхазії повністю згнила та не підлягає відновленню. Отже, економічних вигод - нуль, розглянемо військові. Для розміщення російських військових баз та гарнізонів потрібно витратити десятки млрд. доларів, яких в російському бюджеті просто немає, а те що й вдасться нашкребти, місцеві урки, все одно, більшу частину розкрадуть. Кодорська ущелина взагалі безлюдна, грузинське населення (свани) депортовано, абхази бояться та й не хочуть там селитись. Отже, ні будувати, ні обслуговувати майбутню російську військову базу просто нема кому. Схоже території, рясно политі кров’ю як грузинського, так і російського народів, потрібні тільки для вдоволення амбіцій Медведєва - Путина. До речі з часом їх амбіції будуть обходитись Росії все дорожче і дорожче. Тому напрошується висновок - «Росіяни бережіть грузинів та українців, бо коли вони закінчаться, Кремль візьметься за вас!»

Отже жодної цілі не досягнуто. Саакашвілі лишився при владі, вивів Грузію з СНД, незважаючи на величезний наплив біженців підвищив життєвий рівень населення, зберіг та модернізував армію. Світова співдружність вважає Абхазію та Південну Осетію офіційно окупованими територіями, російські війська втратили статус