Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

ці спогади маловідомі українському читачеві, тому цю прогалину постаралися заповнити інші, досліджуючи архівні матеріали МГБ - КГБ вже в наші дні. Були дослідженні і деякі архіви підпілля ОУН та УПА. Але на підставі цих документів писали вже не прямі учасники боротьби, а вчені-дослідники. Мемуаристика ж має цінність лише тоді, коли спогади пишуть безпосередні учасники. Визвольна боротьба українців не закінчена, вона продовжується, і тому починають з’являтися спогади тих, що були і є задіяні в цій боротьбі. Дуже часто вони діяли поза межами України, воюючи пліч-о-пліч з представниками інших народів, розуміючи, що боротьба цих народів є одночасно і боротьбою українського народу проти відновлення Російської імперії.

Книжка, яку ви щойно прочитали, - це спогади безпосереднього учасника подій, людини, яка знає що таке солоний піт вояка, запах крові, та загроза смерті. Людини, яка не тільки чула свист кулі, але й сама виносила поранених друзів з поля бою, декого ховала на чужій землі.

Додатково книга пропонує детальний аналіз абхазької проблеми в цілому і розгортання російського втручання у внутрішні справи Грузії. Втручання не лише політичного, але й мілітарного.

Автор книги - також учасник війни у В’єтнамі, і опис в’єтнамської війни порівняльно дуже добре звучить при описі подій в Абхазії.

Тому книга Бобровича має подвійне значення. Це, у першу чергу, відновлення військової української мемуаристики, а, по-друге - живий опис подій 90-х років у сусідній державі. Опис цікавий, наповнений спогадами практично про наші дні і події, маловідомі українському читачеві. Тим більше, що абхазький конфлікт ще не вичерпано, і за певного перебігу подій це може мати наслідки і для України. Ми маємо знати нашого ворога, його наміри, методи боротьби і слабкі місця. Автор у своїх спогадах дуже добре показує все це. У цьому також велика цінність згаданих мемуарів. Рекомендую книгу і тим, хто цікавиться військовою справою, і тим, хто цікавиться сучасною політикою. Без вивчення «малих війн» не можна в наші дні мати уяву про війну взагалі. Війни типу 1-ої та 2-ої світової відійшли у минуле. Нині починаються зовсім інші війни - і найяскравішим їх проявами є події в Абхазії та Чечні.

Ще раз закликаю всіх прочитати надзвичайно цікаву книгу Валерія Бобровича, ознайомитись з нею і зробити потрібні висновки.

30 червня 2008 року,

Львів

ДОДАТКИ

Старшинські (офіцерські) та підстаршинські ранги УНСО та їхні аналоги в радянській армії

УНСО РАД. АРМІЯ

1. Ройовий Мол. сержант

2. Чотовий Сержант

3. Бунчужний Ст. сержант

4. Ст. бунчужний Старшина-прапорщик

5. Підхорунжий Мл. лейтенант

6. Хорунжий Лейтенант

7. Поручник Ст. лейтенант

8. Сотник Капітан

9. Майор Майор

10. Курінний Підполковник

11. Полковник Полковник

При зараховуванні до лав УНСО попередні військові звання, отриманні в інших арміях, не зараховувались. Але військова спеціалізація та фахова підготовка завжди брались до уваги.

Теоретично в УНСО існує також ранг генерал-хорунжого. Та в зв’язку з відсутністю таких крупних військових формувань, він поки що лишається тільки на папері.

Інструкція ведення бойових дій в населених пунктах

Ці інструкції складались, спираючись на бойовий досвід старшин та стрільців ГСП УНСО в боях в Придністров’ї та на Кавказі. Уважне вивчення та дотримування їх допоможе уникнути зайвих втрат в ході майбутніх бойових дій. Автор - полковник Устим.

Основні принципи бою в населеному пункті мало чим відрізняються від загальних піхотних принципів бою. Головна різниця - короткі відстані, на яких відбувається бій, велика кількість непрострілюваних просторів, величезна кількість різноманітних укрить, а також зручність обстрілу всього, що знаходиться на вулиці.

Біля 90% всіх цілей знаходиться на відстані не більше як 50 метрів, і лише 5% на відстані, перевищуючої 100 метрів. Середня дальність до цілей приблизно 35 метрів.

При бої на короткі дистанції з’являється фактор нераптовості смерті від кульового поранення. Навіть смертельно поранений солдат може деякий час вести бій. Наприклад, навіть при враженні в серце людина може прожити 8 - 10 секунд. Повноцінну миттєву нейтралізацію дає лише постріл в голову. В цьому випадку, крім поранення, противник отримає ще й нокаут, з якого вже вийти не зможе. Але голова - все ж таки замала ціль навіть для ближнього бою. Тому рекомендується спочатку все ж вразити противника в верхню частину тіла, а потім, по можливості, поцілити в голову.

В бою на короткі дистанції зростає ефективність стрільби довгими чергами. Розліт куль при автоматичній стрільбі компенсується короткими відстанями до цілі. Загальна маса куль просто не встигає вилетіти за габарити цілі. На довгих дистанціях, на відміну від коротких - вже четверта куля з черги гарантовано пролітає повз ціль. На коротких дистанціях треба стріляти навскидку, тобто, цілячись, але не через прицільний пристрій, а поверх нього. До стрільби від стегна примушує короткий час контакту, коли важливо хто вистрелить першим. При цьому треба ніби прицілюватись дулом зброї в пряжку поясного ременя противника. Оскільки при автоматичній стрільбі зброя смикається вправо вгору, то цілитись доцільно в нижній лівий (від стрільця) кут тулуба людини, при цьому вірогідність попадання при стрільбі чергами зростає. З 25 метрів треба вести прицільну стрільбу, вогонь навскидку має сенс на відстані з 12 до 25 метрів, і лише на зовсім коротких відстанях - до 5 метрів - треба вести вогонь від стегна. Метод частих одиночних пострілів - ефективний для стрільби по противнику, що знаходиться в сусідній будівлі, на вулиці. В середині приміщення ефективніший автоматичний вогонь. Проте, якщо весь підрозділ домовиться стріляти одиночними, то це може послужити допоміжним фактором відрізняти своїх від чужих.

В умовах боїв в місті зростає захисна функція бронежилетів. В місті стрілець знаходиться зазвичай у вертикальному положенні, пересувається на невеликі відстані. Це дозволяє з більшим комфортом носити бронежилет та, навіть, одягати під нього прокладку у вигляді ватника з відірваними рукавами, або щось подібне, що пом’якшує ударну силу кулі.

При бойових діях в місті проявляється так зване лівостороннє правило. Суть його в тому, що правшам, яких переважно більше, зручніше повертатися зі зброєю в руках ліворуч і незручно праворуч. Тому, при рівних умовах, бій треба закручувати за годинниковою стрілкою, наліво від себе.

Якщо оборонець стріляє з вікна будинку, то йому зручніше знаходитись в правому (від нападника) нижньому куті вікна. В цій позиції оборонець максимально захищений стіною будинку. Тому нападнику рекомендується прострілювати саме цей кут, як місце найвірогіднішого знаходження противника. Якщо нападник буде наближатись зліва від цього вікна,