Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

«От і все, немає Біла.

Жадність Біла загубила» -

промурмотів тихенько Кріс, любовно погладжуючи снайперську гвинтівку.

Залишалося найнеприємніше - прочесати руїни, щоб остаточно поставити крапку над «і» в цій справі. Завдання не з легких. Загальне правило - кути будівель треба обминати, тримаючись якнайдалі від них. Цим ви застережете себе від раптового нападу противника. Під час прочісування цих руїн всім треба триматися на відстані прямого бачення один одного та візуально контролювати безпеку один одного. Сходитися занадто близько теж не раджу, щоб не загинути всім одразу від гранати або автоматної черги. Необхідно прочесати всі провулки почергово, не розбрідаючись - хто відстане, має всі шанси загинути.

Щойно виявляємо бандитів, діємо за принципом вовчої зграї - відсікаємо противника по одному від загальної маси й знищуємо одного за одним. Заганяємо противника в укриття й знищуємо гранатами. По можливості перебігати треба руїни по верху та стріляти вниз, але так, щоб противник був праворуч від вас - стріляти зручніше з правого плеча. Точно так прочісуйте траншеї - ідіть по верху траншеї, тримаючи її під правою рукою.

Почавши зачистку, в одній із руїн виявили вцілілого бандита. Не висовуючись за двері, він вистромив автомат і запустив довгу, на півріжка, чергу всліпу. Схоже, бандити не утруднювали себе прицілюванням. Більшість із них розглядали стріляння чергами як засіб психологічного впливу. Цілитися починали, тільки переходячи на одиничні постріли.

Цього останнього хотіли взяти живим. Але, оточивши руїну, почули постріл. Виявлений нами бандит виявився місцевим. Бути виданим родичам убитих односельців, напевне, була для нього страшніша за миттєву смерть. Пострілом під підборіддя він зніс собі пів-черепа.

За весь час нашого подальшого перебування в «Ган-Мухурському куріннаті» не було більше зафіксовано жодного бандитського нападу.

Наше перебування в «куріннаті» завершилося воістину грандіозною суперечкою між Устимом і Крісом. Було це так. Наближався день народження хорунжого Пілігрима. Курінний Устим разом із Сетом рушили в Зугдіді купити подарунок. Що можна подарувати воїнові, та ще й на Кавказі? Звичайно ж, кинджал. Знайшли, купили, залишилося зробити пам’ятний напис. Відшукали ломбард, а в ньому відповідний пристрій.

- На жаль, батоно, зараз нема електрики. Відновлять години за дві. Погуляйте, а за пару годин заходьте, все буде зроблено, - сказав нам господар.

Випили на базарі по келиху «кахетинського», повернулися до ломбарду. Ще було зачинено. Потинялися біля магазину. До нас підійшов міліціонер.

- Добрий день, батоно, ваші документи.

Треба зазначити, що на відміну від смаглявого курінного русявий Сет мав типове обличчя жителя «Валдайської височини». Побачивши посвідчення українського офіцера, грузин вибачився, але запитав, показуючи пальцем на Сета:

- Для чого русака з собою тягаєш?

- Та це полонений, хочу в ломбард здати, - відповів жартома курінний.

- У ломбарді не візьмуть, на базар веди, там чечени куплять.

Сет жарт зрозумів, тому й промовчав.

На другий день відзначали день народження. За статутом УНСО вживання алкогольних напоїв під час бойових дій заборонено, тож це був виняток, до якого готувалися заздалегідь. Потягнули жереб - кому стояти на стійці, й почали готувати на стіл. Стіл накрили на вулиці, в кращих традиціях - «ой під вишнею, під черешнею». Після кількох годин застілля й виникла суперечка між Крісом та Устимом. Причому щодо двох питань одразу: чи проб’є куля з ТТ носовичок, що лежить на піску (Устим - так, Кріс - ні), та чи проб’є куля ПМ каску зразка 1943 року (Устим - так, Кріс - ні). Дослідні стріляння закінчились внічию, бо жодна з куль болгарського виробництва (зі свинцевою серцевиною) каски не пробила, але куля з ТТ прострілила білосніжну хустку Устима. Рута підняв її й, тримаючи обіруч, як простирадло чеченської молодої, показав дірку Крісу. Це було вже занадто, й збуджені суперечкою панове офіцери, які до того ж були добряче напідпитку, відкрили по хустці вогонь так, що від надульного полум’я почала тліти тканина. Якщо в вас коли-небудь стріляли з двох ТТ двоє п’яних із відстані чотирьох метрів, ви повинні знати, як у цьому положенні лунає звук пострілу. Рута стояв непорушно, навіть не дихаючи, до останнього пострілу, і лише переконавшись, що набої закінчилися й затвори залишились у задньому положенні, кинув тліючу хустку й підійшов до столу.

- Ну в тебе й нерви! - у захваті вимовив Кріс.

- Які нерви, перехиляючи склянку чачі, відповів Рута. - Пішли ви всі, снайпери, я просто боявся поворухнутись.

Через три дні ми виходили на нову акцію. Враховуючи побажання наших грузинських побратимів, треба було покарати абхазький міліцейський пост, який вчинив 15 травня 2000 року напад на грузинське село Шмагону. До речі, з нами був поранений у тому нападі Заза Какулія.

Розповідає поручник Пілігрим:

Збиралися на базі грузинських партизан. Почистили зброю, повечеряли, дощ не вщухав. Коли добре стемніло пішли на вихід. Частину дороги проїхали на машинах з вимкнутими фарами. Вивантажились біля якогось двору. Заховались від дощу під дах. Двоє грузинів пішли на розвідку.

Коли повернулась розвідка, розповіли, що через дощ досить сильно піднявся рівень води. Грузини трохи посперечались відносно місця переходу річки й нарешті всі рушили. Підійшовши до річки, ми побачили досить істотну різницю із тим, якою ми форсували її раніше. Заза порадив, як краще переходити - по двоє, міцно обнявшись. Так перейшла перша пара грузинів. Пішла друга пара грузинів. Їх помітно зносило течією.

- Переходжу я з Пілігримом, - згадував пізніше Каскадер. - Ледь переставляємо ноги, підтримуючи один одного. Чути, як під водою течія перекочує через наші ноги каміння. Головне не впасти. Течія слабшає, виходимо на берег. Ззаду підходять побратими. Дощ вщухає.

Курінний був із ручним кулеметом, тому йшов один. Щоправда, його підстраховував Сет. Коли вода піднялася вище (згадайте фільм «А зорі тут тихі» - ну, вам буде по пояс, дівчата), Устим вилаявся й сказав: «У 47 років воно мені треба?» Та ззаду почув слова Сета: «А я вам, пане курінний, заздрю. Хотів би сам мати можливість у ваші роки з кулеметом у руках переходити вночі холодну річку». Це всіх трохи збадьорило.

Добрались до місця засідки. Намічалась масштабна операція. Одна з груп, із базуками майора Гервасі, висунулася ще раніше й зайняла позиції, щоб обстріляти абхазький блок-пост і штаб. Наша група й ще одна осідлали дві дороги з метою не допустити допомоги абхазькому блок-посту з боку російської бази.

Почало світати. По небу поповзли синьо-білуваті хмари. Дрібна вогка мрячка перетворювалась на туман, а він змочував нам спини.

Ші-і-ів - засвистіло ліворуч на відстані півтора-два