Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

Валерій Бобрович

Щоденник сотника Устима

Шановні читачі,

Насамперед, хочу подякувати авторові книги за можливість поділитися з нами спогадами та своїм баченням подій, з яких складається новітня історія Грузії. Як учасник протистояння, що був нагороджений державною нагородою Грузії - Орденом Вахтанга Горгасалі III ступеню, пан Валерій, звичайно ж, висловлює суб’єктивну думку, але, певен, з цієї книги читач зрозуміє, що трапилося з Грузією, та що спричинило страшні наслідки для грузинського народу.

Грузія не змогла уникнути кривавого конфлікту з Росією, який був інспірований після розпаду Радянського Союзу. Ці невирішені з того часу проблеми і призвели до трагічних подій у серпні 2008 року. Серпневі події є серйозним сигналом для всіх, хто зацікавлений в стабільності цього регіону, передусім, для України як регіонального лідера. Саме Україна, відстоюючи свої інтереси, має посісти чітку позицію щодо певних особливостей російської політики, має грати активнішу роль, аби нівелювати військові амбіції свого північного сусіда в регіоні.

Я вдячний всім, хто наважився взяти участь у тому страшному протистоянні, допомогти Грузії вистояти і зберегти свою самобутність та територіальну цілісність.

Я схиляю голову перед пам’яттю загиблих воїнів:

Романа Галазикі

Олексія Довгого

Володимира Крутика

Віктора Нестерчука

Леоніда Ткачука.

Я переконаний, що Грузія, хоча і робить все, що в її силах, залишиться в неоплатному боргу перед родинами цих хлопців.

Не хотілося б вдаватися в історичні подробиці грузино-російських взаємин (зокрема, анулювання Георгіївського трактату, подальша колонізація та радянізація Грузії), але, на моє глибоке переконання, Росії необхідно прийти до розуміння, що їй потрібна сильна процвітаюча єдина Грузія, яка буде оплотом стабільності не лише у південно-східному регіоні Європи, але й на Північному Кавказі та для самої Росії.

Грігол Катамадзе

Надзвичайний та Повноважний Посол Грузії в Україні (2000-2007 рр.)

Хочу подякувати поручнику Білому, хорунжому Сету та всім іншим безпосереднім учасникам подій. Без їхніх спогадів, без їхніх дій цієї книжки взагалі не могло бути.

Веде нас в бій борців полеглих слава.

Для нас закон найвищий та наказ -

Соборна Українськая держава,

Міцна, єдина від Сяну по Кавказ!

В цій книзі діють реальні герої, всі події записано з перших вуст, лунають реальні, а не бутафорські постріли, ллється справжня кров.

ВІД АВТОРА

1993 року українські націоналісти активно підтримували Грузію в її боротьбі за незалежність та територіальну цілісність. До цього можна поставитись по-різному.

Можна захоплюватись героїзмом наших хлопців, можна їх засуджувати, бути незгодними, але не можна лишатися байдужими. Це ще одна, написана кров’ю, сторінка Української історії.

Щоб пояснити, що робили хлопці з Української Народної Самооборони (УНСО) в Грузинсько-Російській війні, треба повернутися до подій лютого 1992 року.

Абхазьку проблему не можна розглядати як етнічний конфлікт між грузинами та абхазами. Це був військово-політичний конфлікт між Росією та Грузією, викликаний новим перерозподілом сфер впливу. У цьому процесі чітко визначилися національні інтереси Росії, Америки та Туреччини щодо Грузії. Відколи Росія почала колонізацію Кавказу, вона весь час намагалася перетворити Грузію на свою колонію. Денонсувавши Георгієвський трактат, за яким Грузія була союзною державою, Московія окупувала Грузію, знищивши її незалежність. Такий сценарій було розіграно з Україною - Переяславський договір. Для Росії було неприйнятним існування на Кавказі сильної, соборної, незалежної держави Грузії. Москва вбачала в Грузії не сусіда й партнера, а лише конкурента. Наведемо як приклад рапорт військового аташе Росії В. Ситника далекого 1922 року (мовою оригіналу):

«Главное направление по ослаблению государственности Грузии считаю окончательное отторжение Абхазии от Грузии, перемещение российской границы в глубь Грузии, что в то же время даст возможность завладеть природными ресурсами этой страны.

После отторжения Абхазии от Грузии внимание должны обратить на Мегрелию, по своему языку отличавшуюся от грузин. Территория Мегрелии велика, и с стратегической точки зрения было бы хорошо подчинить ее России. Если Мегрелии, так же как и Абхазии и Аджарии, будет дана автономия, в будущем это станет началом распада Грузии».

Зверніть увагу - Грузія на той час вже рік як входила до складу «союзу нерушимих братніх народів», а вищі посадовці Московії виносили плани розчленування «братньої республіки». Отже міна національного розбрату завбачливо була закладена вже тоді.

Зрозумілим стає роздратування Росії щодо військово-політичного союзу України та Грузії - Грузія стає реальним супротивником Росії на Кавказі, об’єднувальним фактором для всіх інших поневолених народів в цьому регіоні.

Грузія беззаперечно входить у сферу геополітичних та економічних інтересів України. Крім того, наші народи пов’язує багатовікова братерська дружба. На жаль, український уряд діяв, як завжди, оглядаючись на Москву. А православна Росія фактично оголосила війну єдиновірній Грузії та боролася з нею за допомогою чеченців, черкесів, адигів, турків та арабів.

На першому етапі війни Грузія опинилася в ізольованому становищі, але вже в червні 1993 року в складі грузинської армії з’явилися перші добровольчі підрозділи УНСО.

Залишається незаперечним той факт, який можна підтвердити документами та свідченнями, що реальну допомогу абхазьким сепаратистам надали батальйони КГНК (горці) й так званий «Славбат» (козаки та добровольці з різних регіонів Росії). Саме вони, приблизно 1,5 тис. осіб, та батальйон Ш. Басаєва з 286 осіб переломили хід війни [1].

Всі ці 1,5 тис. чоловік треба було організувати, перевезти (Семипалатинськ, Північний Казахстан, Нечорнозем, Білорусь тощо) годувати, озброїти, а через те, що більшістю «Славбата» були люмпени та просто кримінальний набрід, то ще й навчити користуватися зброєю. Це незабаром дуже стало в пригоді бійцям Шаміля Басаєва в боях проти своїх російських «благодійників». У вступі до своєї книги я спробую пролити світло та встановити точний діагноз трагічних подій в Абхазії, щоб читачу було легше зрозуміти причини появи українських добровольців на Кавказі та їхню історичну роль в намірах відновити громадянський мир в регіоні.

У лютому-серпні 1992 р. по всій території Абхазії припинився рух залізничного транспорту. Грузія та Вірменія опинилися перед лицем економічної катастрофи. Підриви залізничних мостів і доріг стали майже щоденними.

Було пограбовано 1923 вагони вартістю 12 млрд. рублів (за курсом 1992 р.). Тільки в першій половині 1992 р. зафіксовано 1142 вибухи та напади. Виникла необхідність взяти під контроль автомобільні шляхи та залізничні магістралі, припинити напади й пограбування вантажів. 14 серпня 1992 р. грузинські війська перейшли адміністративний кордон Абхазії. Незважаючи на попередню домовленість про введення грузинських федеральних військ на територію Абхазії, лідер сепаратистів Ардзінба оголосив загальну мобілізацію громадян віком від 18 до 40 років.

Вже о 12 годині дня грузинські війська, майже не зустрічаючи опору,