Макуха - Дмитро Чобіт

мікронезійців, полінезійців і малонезійців. Основна мова — наурійська, але жителі користуються і англійською. Науру — самостійна держава, яка має свого президента, однак не має ні армії, ні власних грошей — в ужитку австралійський долар [63]. Зате на острові у 1999 р. було зареєстровано 250 банків. За даними спецслужб США і Росії, у 1998 р. на рахунки «прописаних» у Науру банків було переведено 70 млрд. доларів США з метою уникнення сплати податків [64].

Як писали у «Галицьких контрактах» Андрій Явецький і Віктор Андрієнко, «острів Науру заробляє гроші на продажу «дірки від бублика». Саме так фахівці називають сплату послуг за відкриття й обслуговування рахунків, які здійснюють банки острова [65]. Для того, щоб відкрити офшорний рахунок, потрібно сплатити 5,5 тисячі доларів США. З урахуванням інших платежів щорічна сума видатків клієнта острова Науру складає 20 тисяч доларів. Зате більше ніяких податків він не сплачує із будь-яких сум, навіть із одного мільярда доларів США!

Науру — це банківський рай для фінансових шахраїв усього світу. Навіть могутні спецслужби США не можуть вивести пуття у діяльності наурійських банків, бо всі вони користуються рахунками в інших країнах світу. У своєму звіті представники Державного департаменту США охарактеризували фінансову політику Науру як «відкрите запрошення для фінансових злочинців та тих, хто відмиває гроші» [66].

У світлі вищенаведеного виникає запитання: «Навіщо заснована і керована патріоткою України Ю. Тимошенко корпорація ЄЕСУ загнала на далекий тихоокеанський острів Науру аж один мільярд доларів США? Невже вона звідти качала газ для неньки-України?»

Встановлені слідством факти загадкових перерахувань, які корпорація ЄЕСУ здійснювала на екзотичні острови Науру (1 млрд. доларів США) і Мен (401 млн. 535 тисяч доларів США), варто порівняти з іншими. За оприлюдненою народним депутатом України Інною Богословською інформацією, «ЄЕСУу 1996 р. закуповувало в Росії газ через корпорацію «Ітера» ціною 10,8 долара за 1 тисячу кубометрів, а реалізувала українським підприємствам вже по 80 доларів за тисячу кубометрів. Вся різниця виводилася за кордони, на офшорні компанії, які належали клану Тимошенків» [67] Крім цього, І. Богословська на прес-конференції 18 вересня 2007 р. навела і такий факт. «З 10 млрд. доларів обороту, податків було сплачено лише 36 тисяч гривень» [68].

При цьому І. Богословська запевнила журналістів, що всі наведені нею цифри і факти є цілком достовірними і підтверджуються документально. Тому і в нас немає підстав не вірити такому поважному джерелу.

Це йдеться про 1996 р. На той час я працював головою Бродівської районної державної адміністрації Львівської області і добре знаю, що творилося в економіці. Головну біду тоді становили катастрофічні заборгованості по пенсіях і заробітних платах. Тому сплата податків була одним із пріоритетів діяльності органів влади. У Бродівському районі навіть колгоспи, які тоді ще ледь існували, платили всі, немало підприємців у нас сплачували набагато більше ніж тимошенківська структура, яка крутила шаленими грішми і мільярди відправляла на екзотичні острови Науру і Мен. За чиїм підписом на платіжках здійснювалися ці делікатні фінансові оборудки? Невже тут може виникнути сумнів щодо Ю. Тимошенко? Ось вам і патріотка.

13. Патріотка

Після призначення у грудні 1999 р. Віктора Ющенка Прем'єром-міністром України Ю. Тимошенко посіла посаду віце-прем'єр-міністра з паливо-енергетичного комплексу. Під час своєї першої поїздки до Москви у цій якості Ю. Тимошенко провела переговори з тодішнім керівником PAT «Газпром», своїм давнім знайомим і приятелем Ремом Вяхіревим. Зустріч завершилася тим, що український віце-прем'єр у Москві звинуватила «Нафтогаз України» у крадіжках російського газу і приховуванні реальної заборгованості України перед Росією. Як писав журналіст Олег Єльцов, «названа Тимошенко сума боргу у 2,8 млрд. доларів, здивувала не лише прем'єр-міністра Ющенка, але і сам «Газпром», який ніколи раніше — у крайньому разі публічно — таких «дорогих» претензій Україні не висував. У відповідь Ігор Бакай, глава «Нафтогазу» заявив, що його компанія не має наміру відповідати за борговими зобов'язаннями комерційних структур, і назвав свою суму заборгованості — приблизно 900 млн. доларів» [69].

Тут слід наголосити і на такій важливій обставині. Перед Новим 2000 роком тодішні перший віце-прем'єр України Анатолій Кінах і міністр Росії Віктор Калюжний узгодили і назвали цілком інші цифри українських боргів. Чому ж тоді віце-прем'єр Ю. Тимошенко вискочила із своєю заявою, як Пилип із конопель?

Навіть для сторонньої і цілком необізнаної у газових справах людини виникає запитання: «Чому віце-прем'єр міністр України не вияснив справу у своїй державі? Чому він зробив таку шкідливу заяву у Москві?» Цілком зрозуміло, що професійним підходом тут і не пахне, бо тхне цілком іншим.

Як писала російська «Независимая газета», Ю. Тимошенко вела переговори з Ремом Вяхіревим тет-а-тет, хоча у складі урядової делегації був і міністр палива та енергетики України Сергій Тулуб і заступник голови правління корпорації «Нафтогаз України» Ігор Діденко. Тобто фахівців усунули від процесу. Навіщо? Ця ж «Независимая газета» дає наступне пояснення:

«Побувавши