Макуха - Дмитро Чобіт

Оскільки Ю. Тимошенко відмовилася добровільно прибути у Москву, то 23 вересня 2003 р. Московський гарнізонний суд за поданням ГВП видав санкцію на її арешт. Юлію Тимошенко оголосили у міжнародний розшук. Однак світова громадськість сприйняла такі дії російської прокуратури як тиск на українську опозицію, до якої на той час уже належала Ю. Тимошенко.

У ході розслідування справи про розкрадання коштів Міністерства оборони РФ внаслідок використання залікових схем з українською компанією ЄЕСУ російська прокуратура виявила і цілий ряд інших діянь із ознаками кримінальних злочинів.

Кримінальне переслідування Ю. Тимошенко російська прокуратура не припиняла навіть тоді, коли її у лютому 2005 р. вперше призначили Прем'єр-міністром України. Дійшло до того, що напередодні офіційного візиту до Москви української урядової делегації на чолі з прем'єром Ю. Тимошенко генеральний прокурор Російської Федерації В. Устінов заявив, що кримінальної справи відносно Ю. Тимошенко ніхто в Росії не закривав. Ці слова можна було зрозуміти і як натяк про можливий арешт підозрюваної у скоєнні злочину. Заява В. Устінова спричинила міжнародний скандал. Як наслідок — Ю. Тимошенко відмовилася від офіційного візиту до Москви.

Коментарі цієї події в українських ЗМІ виглядали наївно і непереконливо. Навіщо ж було призначати прем'єром людину, за якою тягнеться дуже довгий шлейф криміналів? Держава, яка себе поважає, подібних речей не допускає, бо державний діяч мусить мати бездоганну репутацію. То що тут можна закинути генеральному прокуророві Російської Федерації В. Устінову — хіба він доручав Ю. Тимошенко давати в Москві хабарі? Це одне. І друге: якщо в Україні оголошують хрестовий похід проти корупції, то навіщо призначають особу, яка підозрюється у таких гріхах, на високу державну посаду?

Ю. Тимошенко та її оточення невпинно мусували тезу про замовний характер російської кримінальної справи, але згодом сама ж Юлія Володимирівна спростувала цю недолугу думку.

Кримінальну справу проти Ю. Тимошенко Головна військова прокуратура Російської Федерації закрила щойно 26 грудня 2005 року, тобто тоді, коли Ю. Тимошенко вже була звільнена Президентом України В. Ющенком із поста прем'єр-міністра. Саме після своєї скандальної відставки Ю. Тимошенко двічі літала на приватному літаку в Москву, де мала зустрічі Із Президентом Росії В. Путіним. Ці зустрічі і дають підстави для здогаду, що кримінальне переслідування Ю. Тимошенко в Росії було припинене за домовленістю на найвищому рівні, якраз у розпал тодішньої «газової війни».

ГВП РФ припинила кримінальне переслідування Ю. Тимошенко за терміном давності. Вже це формулювання свідчить, що порушення закону таки мало місце, а цим порушенням і були хабарі, які, за даними слідства, Ю. Тимошенко давала російським військовим високопосадовцям у 1996 році. Проте тут є одна дуже суттєва особливість. Закриття кримінальної справи за терміном давності не є реабілітуючим, навпаки, таке формулювання лягає ганебною плямою на людину, бо автоматично робить її злочинцем. Тому закриття у такий спосіб кримінальної справи може відбутися лише за письмовою згодою підозрюваного чи обвинуваченого у скоєнні злочину. І якщо людина на таке формулювання не погоджується — вона мусить у судовому процесі довести свою невинуватість. Ці речі слідчий зобов'язаний повідомити підслідному під розписку. А підслідний може або погодитись про закриття на таких умовах кримінальної справи, або не погодитись. Юлія Тимошенко вибрала перший варіант і погодилася на закриття кримінальної справи проти неї за терміном давності, що й засвідчила письмово. Тим самим Ю. Тимошенко визнала, що вона скоїла злочин, термін покарання за який минув. Однак і тут теж є ще одна пікантна кримінальна особливість.

Кримінальна справа проти Ю. Тимошенко була порушена за частиною другою статті 291 Кримінального кодексу Російської Федерації (хабар посадовій особі за здійснення свідомо незаконних дій), що визначається як тяжкий злочин і має термін давності 10 років. Тобто він спливав щойно у 2006 році. Для того, щоб справу закрити раніше, російська військова прокуратура перекваліфікувала звинувачення на частину першу цієї ж статті — «дача хабаря», а це злочин середньої важкості, і термін давності по ньому становить 6 років.

Російська кримінальна справа лягла ганебною плямою у біографії Ю. Тимошенко, оскільки вона сама підписалася під тим, що у її діях є склад кримінального злочину, тобто у письмовій формі (!) фактично визнала, що скоїла тяже корупційне діяння. Але найдивовижніше те, що явну кримінальну ганьбу Ю. Тимошенко та її оточення, у притаманному їм нахабно-цинічному стилі, подавали в Україні як свою видатну перемогу. Вони розповідали про чергове закриття чергової «замовної» справи проти «королеви революції», але чомусь не пояснювали, у який спосіб Ю. Тимошенко цього добилася.

P.S. Мені неодноразово доводилось виїжджати за кордон. При оформленні документів для одержання візи потрібно заповнити відповідні бланки встановленого зразка. У бланках деяких країн, зокрема США, є графи:

«Чи відбували ви судове покарання, якщо так, то коли і за що?»

«Чи порушувалися проти вас кримінальні справи, якщо так, то коли і за що?»

Цілком зрозуміло, що кожна країна не зацікавлена у тому, аби до неї приїжджали кримінальні елементи.

В обох графах я, як і переважна більшість громадян, писав «НІ». І все.

Тепер спіймав себе на думці: це ж як потрібно пріти Юлії Володимирівні при заповненні таких документів! Та у тих графах і місця не вистачить, аби вона перерахувала всі свої кримінальні пригоди! Можна лише уявити обличчя американського чиновника, який переглядатиме добросовісно заповнений Ю. Тимошенко документ. У нього мимохідь виникне запитання: «Боже, хто до нас хоче їхати?»?

Як випливає із відеосвідчень Ерджумента Аксоя, які 5 квітня 2004 р. заслухало американське журі у справі П. Лазаренка, пан Аксой був усього-на-всього директором-розпорядником зареєстрованої у Лондоні компанії United Energy International Ltd, а її співзасновниками, за його ж словами, виступали громадяни України Юлія та Олександр Тимошенки й Олександер Гравец