Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
А що було з доглядом за технікою та її утриманням? Як виявилося, ще торішні видатки були геть недостатніми й непропорційно малими порівняно з вартістю матеріальних засобів. Попри недешеве оновлення матеріально-технічної бази, зокрема купівлю ламкої зенітної артилерії й боєприпасів, з’явилася пропозиція зменшити на півмільйона марок асигнування на догляд і утримання на 1932 рік. Якщо брати самі склади, уряд хотів зменшити асигнування аж на 8 мільйонів марок, попри великі збитки, які вже виникли через погані можливості для зберігання. То було погане господарювання держави — приватному підприємству ніколи не варто так робити.
Запропоноване мінусування коштів на вишкіл також означало, що не вдасться провести бойові маневри, заплановані на наступне літо, і знову зменшиться тривалість навчальної стрільби — що в піхоті, що в артилерії.
І взагалі, скрізь було запропоновано набагато зменшити видатки. Досить навести яскравий приклад: у статті утримання фортифікаційних споруд, на яке мало піти лише 550 000 марок, уряд хотів заощадити 150 000 марок, хоч, як фактично з’ясувалося, навіть запропонована сума надто мала й не перебуває в розумному співвідношенні з величезною вартістю самих лиш берегових фортів.
Рада оборони була не проти вимог економити бюджетні кошти, але щоб це відбувалося раціонально. Тому вона заявила про готовість пристати на те, що військовики з 15-місячним терміном служби матимуть три місяці відпустки, а призов 2000 військовозобов’язаних відбудеться на рік пізніше. Так з’являлася змога заощадити близько 24 мільйонів марок. Утім Рада висловила побажання, щоб ця сума пішла на подолання нестачі матеріальних засобів у збройних силах.
Після остаточного розгляду державного бюджету на 1932 рік — крім власне його дохідної та видаткової частин, ще й додаткової (капіталовкладення) — з’ясувалося, що завдяки зусиллям Ради оборони зниження асигнувань на оборону обмежилося 62 мільйонами марок, тобто близько 10 %. Зменшили насамперед суми на закупівлю матеріальних засобів. Вони знизилися зі 158 мільйонів марок до 109 мільйонів — найменші кошти на оновлення матеріально-технічної бази, починаючи від 1924 року. Мабуть, найтривожнішим стало те, що відклали на невизначене майбутнє інвестування у збільшення продукції набійного заводу. Дуже прикро й те, що не знайшла підтримки ідея асигнування додаткових коштів, 1,25 мільйона марок, шуцкорам. Тому вони не могли придбати амуніцію і зброю багатьом тим, хто хотів служити в їхніх лавах, але не мав на це коштів.
У державному бюджеті на 1932 рік через економічну кризу поменшали суми асигнувань для всіх міністерств, загалом на 256 мільйонів марок, з яких на оборонне відомство припало 24 %. Ці цифри були непропорційно великими, зважаючи на те, що асигнування на оборону становили лише 19 % всього бюджету, а ще тому, що це відомство лише нещодавно стало частиною державного апарату і щойно починало розвиватися. До того ж не закінчилися його основні закупівлі. Потреби відомства, безумовно, треба було б оцінити на інших засадах. Ми могли обійтися без низки того, що містилося в програмах інших міністерств, але не могли економити на готовості до війни. На ці аспекти мені часто впродовж наступних восьми років доводилося звертати увагу уряду й парламенту.
Через недостатність асигнувань 1931 року довелося обмежитися лише невеликим бойовим навчанням. Це завдало великої шкоди, для повного усвідомлення якої треба бути фахівцем. Нічим іншим, крім широкомасштабних маневрів, неможливо дати військові попереднє уявлення про різноманітні вимоги війни, і ніщо інше не може краще згуртувати командний і рядовий склад. Крім того, вони вносять часто в одноманітну службу бажаний свіжий струмінь, і у військовиків лишаються після них тривкі й багаті спогади. Для взаємодії між різними родами війська, а також для навчання штабної служби великі маневри мають неоціненне значення — витрачені на них кошти ніколи не є змарнованими.
На маневрах 1931 року я з радістю зауважив, що й офіцерство, й унтерофіцерство пройняті ентузіазмом, рішучістю та енергійністю. Рядовий склад справив добре враження. Утім нестача засобів зв’язку давалася взнаки й неабияк ускладнювала проведення маневрів. До того ж забракло коштів на орендування коней, тому в нас був там мінімум артилерії та обозів. Унаслідок цього втратилася важлива незлагодженість, яка виникає під час маневрів за участю повного складу батарей і постачальних колон.
Ознайомившись і з оперативними планами, і з плануванням мобілізації й концентрації війська, я в серпні 1931 року здійснив ґрунтовну розвідку Карельського перешийка. Ця частина країни була для мене відомою, але відтоді стала ще знайомішою і любішою. Я дедалі більше зачаровувався її розмаїтими краєвидами й чудовими людьми, які з покоління в покоління зазнавали бур зі сходу, не втрачаючи веселої вдачі й незламної волі до оборони свого краю. У діяльності шуцкорів і лотт[2] Карельський перешийок ставав взірцем.
Карельський перешийок був замко́м Фінляндії — нашими Термопілами: він утворював тісну браму між Фінською затокою й Ладозьким озером, де найвужча ділянка мала завширшки лишень 70 кілометрів. Я побачив місцевість, сприятливу для оборони, адже озера й болота ділили перешийок на тіснини, що їх було порівняно легко захищати. Моренно-гравійний ґрунт добре надавався до спорудження польових фортифікацій, але гірше — до постійних, адже бракувало кристалічного фундаменту. Малогорбиста місцевість була, на жаль, приступною танкам. Утім стрижневе питання полягало, як завжди, у тому, чи зможуть головні сили польової армії вчасно дістатися цієї інвазійної брами. Через слабкість війська прикриття і примітивність лінії оборони, а також повільну мобілізацію і концентрацію, проблема в тодішніх умовах здавалася нерозв’язною. Домогтися зміни в цих моментах було одним з найважливіших і найнагальніших завдань, спрямованих на підвищення обороноздатності Фінляндії.
На початку 1920-х було збудовано кістяк головної лінії оборони: кількадесят кулеметних гнізд і гарматних позицій, які я тепер проінспектував. Розташування перших часто-густо здавалося не дуже вдалим, а їхня конструкція — непридатною. Догляд за ними було занедбано, тому більшість фортифікацій звутліло, як і нечисленні дротяні загороди. Ці оборонні споруди, звичайно, не становили якоїсь цілісної системи.
Повернувшись до Гельсінкі, я виклав результати своїх спостережень міністрові оборони Оксалі й зумів