Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь - Лідія Віріна
друзями героя розшукати примірник роману «Як гартувалась
сталь», з яким Володимир Правик не розлучався протягом років, на сторінках якого лишились його позначки. Це не просто
хвилюючий факт, це, якщо хочете, неспростовний аргумент.
Сьогодні подибуємо спроби списати в минуле, оголосити
штучною, мало не шкідливою для сучасної молоді героїку, охрестити самовіддані поривання фальшю, зменшити закличний
вплив таких літературних творів, як роман Миколи Островського.
Чи не є такою спробою і намагання зобразити пожежних Чорнобиля
сліпими жертвами трагічних обставин? З ним все ще теж
здибуєшся. Скористаюсь нагодою рішуче заперечити подібні
тлумачення дій і долі пожежних. Окрім всього, за ним цілковите
нерозуміння самої професії пожежного, який завжди живе в
готовності «йти туди, куди йти не можна». Звичайно, міра
небезпеки на пожежах щоразу інша, але небезпека завжди
впритул.
Часом людина здійснює неймовірне, аби врятувати себе з
безвиході, при цьому інстинкт життя помножує її сили. Пожежні
Чорнобиля вели бій з радіаційною пожежею, до кінця
усвідомлюючи, наскільки ризикують собою. І книжка Лідії
Віриної потверджує це. Ми бачимо на її сторінках воїнів, які
не тільки долають голос самозбереження, а й справді жертвують
у не передбачених умовах власним життям, проте роблять це
свідомо, заради того, щоб жили інші.
Навесні 1986 року мені випало бути причетним до дій сотень
працівників органів внутрішніх справ, які брали участь у
ліквідуванні наслідків аварії на АЕС. Запевняю, що для
переважної більшості з них беззастережне виконання обов’язку
було потребою, веління совісті збігалося із одержуваним
наказом. Десятки молодих людей вступали в ті грізні дні до лав
КПРС, прохання про прийом до партії і рекомендації писалися на
спільних аркушиках паперу, як робилося на фронті. В Чорнобилі
тоді таки проходив фронт.
Атаку пожежних Чорнобиля на незнаного доти ворога —
радіаційний вогонь книжка відбиває документально і романтично.
Це складне поєднання, як на мою думку, виправдано, бо, хочу
повторити, непідробні висоти духу притаманні не тільки
лейтенантові Правику, а й кожному з його хлопців, на перший
погляд, таких звичайних, простих.
Країна живе ритмами великої перебудови, в центрі державних, народних турбот нарешті перебувають сміливі перетворення
економіки. Хто заперечить, що сьогодні нам вкрай потрібні
бізнесмени й менеджери, що нам, мабуть, як ніколи потрібні
вміння рахувати, ділова творчість, заповзятливість? Та хіба це
означає, що при цьому «золоте теля» має перетворитися на
провідну рушійну силу нашого життя, суспільства? Але є охочі
надто ревно сповідати саме таку думку. Хоч і ризикую викликати
на себе вогонь, проте нагадаю: без високих ідеалів не існує
справді людського життя.
Про пожежних Чорнобиля написано чимало, і прикро, що
подекуди в написаному істина губиться за піною. Маю на увазі
сенсаційність, тріскотняву, поверховість, а часом навіть грубі
помилки.
У книжці «Тієї вогняної ночі» викликає теплий відгук
правдивість і шанобливість, з якими авторка знайомить читачів
із професією пожежного, однією із найнебезпечніших у світі. Чи
не вперше бачу спробу показати пожежну охорону в історичному
аспекті, і це не обтяжує оповідь.
Не приховую, я сприймаю цю оповідь як зацікавлений, не
сторонній читач. І не тільки тому, що якоюсь мірою причетний
до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мені
близька авторська віра в молодь, у комсомол.
Добре, що виходить у світ розповідь про першого командира
героїв Чорнобиля. Свого дослідника і видавця чекають тепер
біографії і долі побратимів Володимира Правика, насамперед
Віктора Кібенка, Володимира Тишури, Миколи Титенка, Миколи
Ващука, Василя Ігнатенка. Всі вони разом з лейтенантом
Правиком полягли в бою, і їхня добра слава допомагатиме новим
поколінням у творенні нового життя. Тож надто мало знати лише
їхні ймення.
Г. В. БЕРДОВ,
Генерал-майор.
Document Outline
РІК 1986-й, КВІТЕНЬ, ДВАДЦЯТЬ П'ЯТЕ.
І ЩЕ ПОНАД ГОДИНУ
СТО ДОРІГ
ЧИМ ЛЮДИНА ЩАСЛИВА!
РОМАН-СОН
І таке:
ЧОРНОБИЛЬ
ТІЄЇ ВОГНЯНОЇ НОЧІ
Г. В. БЕРДОВ,
Генерал-майор.
