Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький
В іншій своїй статті на сторінках тієї ж «Свободи» 13 березня 1980 року (назва її спрямована у майбутнє: «За українську присутність після 2000 року») Р. Рахманний, відзначивши, що енциклопедія є вже в загальному тритомникові, у восьми гаслових томах та в англійському двотомникові, наголошував: українська діаспора склала екзамен на політичну зрілість і повноцінність. А ще при тому автор нагадував: відновлення Української держави в листопаді 1917 року та проголошення її незалежною, самостійною республікою викликало такі великі перешкоди в Європі, яка вже забула, що Україна була колись вільною і що вона теж належала до Європи. А наша еміграція від часів Пилипа та Григора Орликів не зуміла винести українське питання на увагу Західної Європи й Америки, для яких стерта безжальною московською рукою з політичної карти Європи Україна вже не існувала. І ніщо про неї не нагадувало, і ніщо не давало українцям можливості перед світом називатися окремою нацією та давати підстави для якихось політичних амбіцій. Незважаючи на те, що в еміграції були політичні сили, які люто нападали на справу Володимира Кубійовича і його численних сподвижників, сили, яким категорично не подобалося все, пов'язане з іменем енциклопедії, ця справа засвідчила: українська діаспора може солідаризуватися поміж себе в різних кінцях земної кулі й зібрати такі великі кошти для реалізації тієї ідеї.
«Жадібні на інформацію з усіх галузей знання американці, згідно зі статистичними даними, витрачають щороку на енциклопедії півмільярда доларів, тобто одну шосту частину всіх грошей, витрачуваних на книжки в цій країні. І це, незважаючи на відносно високу ціну енциклопедичних словників. «Британіка», наприклад, коштує 700 дол. До того ж треба мати на увазі, що кожна енциклопедія «старіється» по кількох роках після її видру кування, і родина протягом свого життя мусить купувати два, три і навіть більше комплектів енциклопедії, – писалося 1976 року у «Вістях із Сарселю». – А як у нас? Енциклопедія Українознавства, яка виходить окремими зошитами, не може оплачуватися лише передплатниками, і її редакція мусить рік у рік звертатися до громадянства по пожертви. Тож кожна українська родина в Америці, в якій є підлітки, повинна, як посібник до її шкільних підручників, купувати їм «Ворлд Бук», коли вони переходять до гайскулу – «Британіку», а Енциклопедія Українознавства повинна бути в кожній українській хаті для користування підлітками і дорослими».
Як згадував Петро Яцик, то були справді особливі часи. Часи високого національного піднесення, перевірки на патріотизм. Перевірки грошем. (Ой, як бува важко нашому братові її пройти! Інша річ – перевірка на громохке урра-слово, тут наші мастаки неперевершені). А гроші деякі індивіди так хочуть жертвувати, мовби вкорочувати своє життя.
Яцик одразу ж оцінив важливість такого масштабного й далекосяжного задуму. Його вже не треба було агітувати. Він сам агітував за енциклопедію. Інші
В гостях у П. Загребельного. 1999 р.
внесли свої пожертви та й забули про той клопіт з почуттям належно виконаного обов'язку. Яцик же раз у раз доповнював свій даток, вносячи нові й нові суми. Не будучи особливо заможним на початках творення енциклопедії, він зростав у своєму підприємстві і платив на енциклопедію своєрідний податок, якого від нього не вимагало жодне законодавство. Врешті з'ясувалося, що з його остаточною сумою не може зрівнятися жоден український меценат у світі.
Колишній сільський юнак із Синевідська Вижнього, меценат лише в першому поколінні, виріс у Канаді до рівня видатного громадського діяча, який виразно бачить національні пріоритети й безкомпромісно відстоює їх і словом, і ділом.
Тоді, коли українською мовою було важко розпродати 3500 комплектів впродовж 30-ти років, перший том енциклопедії (5000 примірників) англійською мовою сама Канада розхапала за кілька місяців.
Коли порівняти, що в США є більше людей узагалі, більше українців, шкіл, бібліотек, університетів, коли додати, що українські студії є при університетах в Австрії, Китаї, Японії, коли врахувати Європу з Англією, Францією, Німеччиною, то 15 000 примірників не буде забагато. Тут якраз колосальна різниця у силі, якості і кількості інформації про нас. 3000 примірників, куплених з патріотизму або 15 000, куплених з потреби, щоб далі студіювати, писати, учити молодші покоління.
Як бачимо, кілька людей і кількасот жертводавців, котрі розуміли вагу цього діла, зуміли відчинити вікно з нашого внутрішнього гетто до чужого наукового світу. Як українець, я дуже вдоволений, що мав щастя своєю працею і кількома доларами причинитися до цього діла, але також свідомий, що без професора Кубійовича і доктора Фіголя я цієї нагоди не мав би.
Другий момент, на який хочу звернути увагу, це опінія про енциклопедію між нами. Багато людей твердить, що вже сорок років збирають гроші, а енциклопедія ще не закінчена. То правда, але і правдою є те, що «Британіка» чи «Амерікана» при помочі державних фондів уже давно видані, але їх ще виправляють, відновлюють, доповнюють. Можна сказати, що загальнонаціональні справи творять і живуть так довго, як довго живе нація…
Ті, які розуміють вагу цієї справи, повинні доложити свою цеголку на фонд, який буде нарівні з чужими виправляти, відновляти, доповнювати 40-річну працю професора Кубійовича і доктора Фіголя, тим способом українською і чужими мовами інформувати світ, що ми існуємо, творимо…
(З промови Петра Яцика в справі заснування «Вічного фонду енциклопедії України» в Торонто,
6 жовтня 1985 року).
